Глава 29

Джуліана від несподіванки ледь не втратила свідомість. А величезний ведмідь, певно відчувши поряд з багаттям можливість поживитися, повільно піднявся на задні лапи.

- Діне! – прошепотіла дівчина, округливши очі від жаху. – Що робити?

- Залишайся на місці! – мовив він, засунувши руку в кишеню.

А звір повів носом і поглянув у сторону, де біля багаття злякано принишкла Джул. Можливо, його привабив запах крові від розрізаної шкіри на її руці.

Очі Джуліани округлилися від переляку. Це кінець, смерть! Тіло пройняло самовільне і неконтрольоване тремтіння.

А ведмідь, декілька секунд, ніби вивчав її, а потім видав голосний рик і кинувся до дівчини. І в цей момент десь збоку пролунав постріл. Хтось відштовхнув її в сторону зі страшною силою так, що вона відлетіла на декілька метрів, і впала на землю. І тут же почувся другий і третій постріл, який боляче різонув вуха дівчини.

Ведмідь видав уривчастий, загрозливий звук і кинувся на Діна. Спалах від пострілів засліпив його, тож удар могутньої сили, який мав знести людині голову, пройшовся мимо. Однак ведмедю вдалося збити Діна з ніг власним корпусом тіла.

Джуліана скрикнула, закривши рот долонею, і позадкувала якомога далі від багаття. А Дін в цей час покотився по землі, але зміг втримати зброю в руках. Ведмідь зніс їх укриття з гілок, і видавши голосний рик, почав хаотично роздирати рану на грудях. Оскаженіла тварина, не помічаючи живої істоти, перестрибнула через Діна, який встиг зробити черговий постріл догори, в самісіньке черево ведмедя. Джуліана швидко піднялася на ноги і сховалася за деревом, відчуваючи, як солоні сльози покотилися по блідих щоках. Руки тремтять, серце калатає, а в очах жах. А Дін швидко підхоплюється на ноги й повільно відступає назад, через те, що ведмідь знову піднімається на задні лапи. Пролунав ще один постріл і ведмідь плавно опустився на землю неподалік від багаття.

Зі зброєю напоготові Дін підійшов і потрусив ведмедя за лапу, але той залишився лежати нерухомо. Чоловік схопив ведмедя за лапу і відтягнув від багаття якомога далі.

Джуліана, яка вчепилася за стовбур дерева, відчула, як страх пройшов і вляглася паніка. А Дін підкинув декілька гілок до багаття і повернувся до неї обличчям.

- Злякалася?

Дівчина мовчки оглянула його руку зі зброєю і підняла вологі від сліз очі на чоловіка.

- Я не знала, що в тебе є зброя!

- Я маю дозвіл на носіння зброї! Тож все офіційно!

Джул злякано озирнулася і пройшла до багаття. Повільно опустилася біля вогнища і підняла на чоловіка блакитні очі.

- Ти взяв сюди… зброю? – запинаючись, запитала вона. - Навіщо?

- Останній раз від Люка прийшло повідомлення, що на них напали й усе, зв'язок перервався. Тож логічно було взяти з собою зброю.

- Чому не сказав мені?

- Про що?

- Що в тебе є зброя?

- Тебе тут зовсім не мало бути! Тож не було сенсу обговорювати з тобою таке питання! – Дін засунув зброю за пояс штанів і сів з іншої сторони багаття.

- Я думала, ти журналіст!

- Я – журналіст, Джуліано! Просто військовий журналіст! І для власної безпеки ми носимо зброю. Ми не приймаємо участі в конфліктах, не займаємо чиюсь сторону, а висвітлюємо те, що відбувається насправді! Але інколи нам теж загрожує небезпека. Я зараз тут не за замовленням якоїсь редакції, а на прохання родини Брейвена. Тому й шукав фінансування! Зрозумій, тут життя людини нічого не варте. В джунглях існують свої закони!

- Вони поїхали сюди за замовленням редакції?

- Так!

- Чому редакція не шукає їх?

- Родинам вони говорять, що все під контролем, але це не так! Їх запевняють, що зі зниклими журналістами є зв'язок, але родини не можуть з ними зв’язатися вже довгий час. Тому звернулися до мене!

- Джейк Харпер військовий?

Дін не зводив з неї очей.

-Так…

- В нього теж є зброя?

- Так!

- Оператор це лише маскування?

- Так!

На обличчі Діна не здригнувся жоден мускул.

- І давно ви працюєте в такому тандемі?

- Відтоді, як вбили Лору…

Джул поковирялася палицею в багатті, переварюючи інформацію, яку щойно почула.

-Як ти здогадалася, що він військовий?

- Він вміє надавати медичну допомогу!

- І я вмію!

- Він робить це досить професійно! Звичайних операторів цьому не вчать!

Дін усміхнувся.

- І тільки на основі цього ти зробила таке припущення?

- Ні! Він не втрачає сили духу і швидко знаходить вихід з ситуації. Хоча звичайна людина, така як я, зовсім розгублюється і не знає, що робити.

- Зрозуміло! А ти виявляється не така проста, як може здатися на перший погляд. Ти все помічаєш і робиш доволі вірні висновки.

- Це не так!

Він посміхнувся так, що у Джул підігнулися коліна. І якби вона не сиділа, певно впала б додолу.

-Та невже?

- Я дуже часто помилялася в людях, тому навчилася оцінювати їх за вчинками!

Він знову хмикнув і придушив посмішку.

- Люди розчаровують, це так! Але поряд з поганими людьми, є й хороші! Просто ти не там їх шукала!

- Можливо!

А десь неподалік почувся крик якоїсь пташки й Джул знову стрепенулася.

- Гаразд, вкладаймося спати! – мовив Дін і підвівся. – Думаю, вечеряти сьогодні жоден з нас навряд чи буде!

- Я буду спати з тобою в одному гамаку, - буркнула Джул і підвелася. – Окремо спати я не зможу!

- Я й сам тебе не відпущу…

- Навіщо тут ця залізна банка димить?

- Вона відганяє москітів. Хоча, якщо заважає, можна обмазатися глиною або сечею….

- Чим?

Дін розреготався.

- Ти правильно все почула…

Брови дівчини здивовано піднялися, а рот розкрився від здивування. Вона поглянула на чоловіка, потім на банку і фиркнула: