Глава 33

За секунду за її спиною з’явився Дін. Він завмер на місці, споглядаючи чоловіка з обрізом. Той сидів під кам’яною стіною печери, простягнувши ноги на долівці. Його обличчя було доволі бліде, чи то язики полум’я робили його таким. Волосся на голові скуйовджене й нечесане, доволі довга борода й темні прорізи для очей, перетворювали його на бандита з великої дороги. Декілька секунд чоловіки дивилися один на одного, поки незнайомець не рявкнув англійською мовою:

- Хейлісе, ти?

Джул від несподіванки ледь не втратила свідомість. Вона повільно повернула голову до Діна й помітила, як спалахи вогнища граються з його обличчям. Одна половина обличчя освітлювалася, а інша поринула в темряві. Зараз він був схожий на кіногероя, який володів темними силами.

- Дідько забирай, Фостере! Ти нас налякав!

- Якого біса ти тут робиш? – запитав незнайомець. – Невже знову граєш в доганялки зі смертю?

- Ага! – пробурмотав Дін. – Далеко ж ти забрався, друже! Ледве знайшли тебе!

- Так ти забрався в цей богом забутий куточок землі, заради мене?

- А ти як думаєш?

- Думаю, що це була найдурніша з твоїх ідей!

- Не скажи! – мовив Дін і нарешті звернув увагу на Джул.- Це - Джуліана Хілтон, спонсор нашої поїздки!

- Спонсор? А я вже гадав, чи не в медовий місяць ти зібрався в джунглі!

- Підводься та йдемо до багаття… Розмова є….

- Це навряд чи мені вдасться.

- Ти про що?

- Сил немає, та й сухожилля мені перерубали на лівій нозі, тож ходити я не можу…

- Ти серйозно? Хто перерубав? – Дін присів поряд і поглянув на закривавлену ногу.

- Вони не представлялися! А може й представлялися, тільки хіба ж я розумію їх мову?

- Слухай, справи серйозні! Тож не бачу сенсу зараз показувати, що тобі на все наплювати!

- Я, якщо чесно, вже й не сподівався на допомогу. Навіть, з життям попрощався. Думав, якщо не вмру з голоду, то застрелю сам себе!

Джул закрила вуста долонею і повільно присіла поряд.

- В нас є декілька шматків хліба, - подала вона голос.

- Неси, - мовив Дін.

Джул тремтячими руками нишпорила в рюкзаку, поки не знайшла хліб. Підкинувши декілька гілок до багаття, вона пройшла вглиб печери й протягнула хліб Мартіну. Чоловік тремтячими руками схопив шматок і почав заштовхувати його до рота. Джул такого ще не бачила. Невже таке може бути? В двадцять першому столітті американський журналіст ледь не вмер з голоду на одному з завдань редакції?

А чоловік похапцем заштовхував хліб до рота, збираючи навіть крихточки.

- Не поспішай! – мовив Дін. – Я пізніше сходжу і спробую спіймати щось для вечері!

- Я зміг би зараз з'їсти слона…

Дін хмикнув.

- Джул, перетягнімо його ближче до багаття, - мовив чоловік. – Потрібно оглянути його ногу. Тут така темрява, що нічого не видно!

- Я втратив багато крові, тож не думаю, що тобі вдасться мене врятувати! – прошепотів Мартін. – Але дякую, що хоч нагодував перед смертю!

Джул відчула, як до горла підкотилася грудка, яка не давала спокійно дихати. Вона тільки зараз помітила під ногами Фостера калюжу крові. Вона з Діном перемістили Фостера ближче до багаття й Дін відкрив валізку з ліками. Коли розірвав штанину Мартіна, Джул ледве не вирвало. Нога була в страшному стані. Перерубане сухожилля кровоточило. До рани забився бруд. М'язи були ніби розвернуті на нозі.

- Що з вами сталося, Фостере? – запитав спокійно Дін.

Він, здалося, не втратив самовладання, тому спокійно обробляв рану антисептиком.

- Після того, як ми відзняли матеріал «Слідами Миклухо-Маклая», Роб запропонував попрацювати ще й над фільмуванням популярного й дуже складного пішого туристичного маршруту Чорна кішка, який пролягає через джунглі. Сказав, що ми все одно тут, а шлях проходить тими місцями, де під час Другої світової війни австралійські та американські війська вели запеклі бої з японцями. Тож матеріал буде цікавим для багатьох телеканалів. Ось на цьому шляху на нас і напали.

- Хто?

- Та звідки ж я знаю? Я тобі вже говорив, що не знаю, хто ті люди!

- Що було далі? – запитав Дін, забинтовуючи ногу Фостера.

- Роба дуже сильно побили, а нас з Люком забрали з собою. Роб скоріше за все так і не прийшов у себе.

- Його знайшла жінка з племені хулі й виходила. Тож все з твоїм Робом гаразд. Після землетрусу зламав руку, а так все добре!

- Ти його теж знайшов?

- Так, і Брейвена також!

- Живого?

- Два роки тому я віддав йому серце Лори для того, щоб побачити як його в свої обійми забирає смерть?

- Він заразився якоюсь хворобою…. Його трясло, як в пропасниці! Нападники покинули його помирати на дорозі, а мене забрали з собою.

- В нього малярія….

- А де він? Без ліків він не видряпається!

- Чаклунка приготувала для нього ліки з кори хінного дерева, так що йому, скоріше за все, вже краще!

- Це якесь диво, що саме тебе відправили сюди за нами! Хоч в декого з нас з'явиться надія на повернення додому!

- Ми всі повернемось!

- Навряд чи, з такою ногою!

- Зараз це не твоя турбота! – фиркнув Дін. – Просто відпочивай і тримай ногу ось так.

Він підклав Мартіну під ногу декілька гілок і прикрив їх листям пальми, яке притягнув з вулиці.

Джул тихо принишкла біля багаття. Тому Дін переглянувся з нею і промовив:

-Я спробую роздобути їжу, а ти спостерігай за багаттям! Не дай йому згаснути!

- Діне, ти недалеко?

- Ні! Я тут дещо помітив! Тож скоро буду!

І не встигла Джул і слова сказати, як чоловік розчинився в отворі печери.

- Джуліана Хілтон? Я правильно запам’ятав? – запитав Мартін.