Глава 34

Зовсім виснажені й схвильовані вони спускалися трапом літака в аеропорту Лос-Анджелеса. Тут вже їх появи чекало декілька карет швидкої допомоги й купа журналістів з мікрофонами, фотоапаратами та відеокамерами.

- Міс Хілтон, це правда, що ви профінансували розшуки зниклих в Папуа-Нова Гвінея декілька місяців назад журналістів?

- В якому стані потерпілі?

- Що з ними сталося?

Проникливі репортери обступили Джуліану, сиплячи купою запитань.

Джул помітила, як Дін з Джейком і Роб з Дікою відійшли подалі. Мартіна спустили з трапу літака на ношах, а Люк Брейвен повільно спускався сам з допомогою медичного працівника однієї з карет швидкої допомоги.

- Міс Хілтон, невже ви самі приймали участь в розшуку зниклих журналістів?

Джул провела поглядом Діна й зітхнула, помітивши, як чоловік підморгнув їй.

- Так, я рада, що Дін Хейліс включив мене до своєї команди й надав мені можливість допомогти в розшуку зниклих журналістів.

Вона помітила, як Дін зупинився і поглянув їй у вічі.

- Міс Хілтон, що ви можете сказати про напад на журналістів в Папуа-Нова Гвінея?

- На журналістів напали на туристичному маршруті Чорна кішка. Одного з них дуже побили і якби не допомога однієї з представниць племені хулі, чоловіка б не вдалося врятувати…

- А що сталося з двома іншими?

- Їх взяли в полон і забрали їх речі й документи. Люка Брейвена врятувало те, що він захворів на малярію. Його залишили помирати на дорозі….

- Він самотужки спускався трапом. Хвороба відступила? – подав голос кореспондент з дредами.

- Не зовсім, але чаклунка племені Асаро лікувала його відварами кори хінного дерева, що дало змогу врятувати його життя…

- А що сталося з Мартіном Фостерам? – запитала брюнетка з червоною помадою на губах.

- Йому перерубали сухожилля на нозі. Гадаю, що всіх знайдених журналістів зараз оглянуть лікарі й будуть взяті всі необхідні аналізи. Я обіцяю, що візьму під контроль процес лікування потерпілих журналістів, через те, що процес одужання буде не швидким. І…

І тут вона помітила чорний «лімузин», який повільно зупинився біля трапу літака. Татко! Дідько забирай!

Джуліана відчула, що стає блідою. Але ж не буде він сварити її в присутності цілої гвардії журналістів? Певно, що він буде себе вести дуже приязно й ввічливо. Вона дуже на це сподівається!

А з машини вистрибнув Адам і відчинив двері для Джосефа Хілтона. Джул відчула, як ноги слабнуть в колінах, коли за декілька метрів від себе побачила найріднішу людину, який спокійно вибрався з «лімузину» й поглянув на неї.

- Міс Хілтон, ваші слова можна розцінювати, як фінансову допомогу в лікуванні потерпілих в Океанії?

Джул проковтнула величезний ком в горлі й усміхнулася.

- Так! Я візьму під свій контроль їх відновлення й профінансую їх лікування до повного одужання!

Між журналістами пройшовся певний шумок.

- Якось дивно бачити вас в ролі мецената, міс Хілтон! Серед потерпілих є людина, яка вам небайдужа?

- На вашу думку, допомогати можна лише людям, які вам небайдужі? – аж фиркнула Джуліана. – Я маю змогу допомогти вашим колегам. Тоді чому я не можу цього зробити?

- А як ваш батько відреагував на те, що ви вирушили в Папуа-Нова Гвінея на пошуки зниклих журналістів?

- Ви можете самі його запитати, - промовила Джул, помітивши, як батько наблизився до них.

- Містере Хілтон, ви схвалили вчинок доньки?

Та чоловік, не звертаючи уваги на запитання журналістів, обняв її й розцілував. Навколо них клацали фотоапаратами кореспонденти, фільмуючи цей момент.

- Я дуже пишаюся своєю дитиною і її вчинком! – нарешті мовив він, обійнявши доньку за плечі. - Хоча, з самого початку я був проти її поїздки в Папуа-Нова Гвінея, бо не знав цілі цієї подорожі. Але тепер я дуже пишаюся нею і радий, що вона повернулася цілою і неушкодженою!

- Містере Хілтон, чому наречений не приїхав її зустрічати сьогодні?

- Коли буде призначена дата весілля?

- Між міс Хілтон і містером Джонсоном-молодшим все гаразд?

- Шановні колеги, я думаю, ви з розумінням поставитеся до того, що моя дитина дуже втомилася і відпустите нас додому. На плечах цієї тендітної дівчини була така відповідальна місія, тож їй просто необхідно привести себе до порядку: прийняти ванну, поїсти та виспатися. Дякую за розуміння!

І батько, міцно тримаючи її за плечі, повів до «лімузину». Джул була дуже розчулена й готова розплакатись на очах у журналістів. Батько всадив її до салону машини й сів поряд.

- Це була найдурніша з твоїх ідей! – рявкнув він.

Джул округлила очі від здивування.

- Ти ж сказав, що пишаєшся мною!

- Я пишаюся тобою, але не твоїм вчинком! Ти хоч розумієш, що могло там статися? І якби не представники посольства та військові, ти б навряд чи повернулася живою звідти!

- Весь цей шлях представників посольства та військових зі мною не було!

- Джул, інколи потрібно думати й про рідних! В мами ледь серцевого нападу не сталося. Вважаєш, порятунок чийогось життя важливіший за життя й здоров’я матері?

Дівчина відчула, що червоніє. Звичайно, вона вчинила необачно, але й життя постраждалих не менш важливі.

- Тату, я розумію, що вчинила неправильно, але в мене є виправдання! І гадаю…

- Думаю, ти зрозуміла, що вчинила неправильно! Тож до цього повертатися ми більше не будемо! А зараз швиденько їдемо додому, приймаємо душ, годуємо тебе й готуємось до вечірки….

- До якої вечірки, тату? Мені б хотілося відпочити…

- Мама влаштовує вечірку в честь твого повернення! Ти ж не розчаруєш маму?

- Господи! Я просто хочу виспатися, тату.

- Чудово! Завтра буде час виспатися, а сьогодні ти приймаєш гостей, які відвідають наш дім тільки заради тебе! Ти ж не розчаруєш їх своїми примхами?