5 Євдокія

Купа дрантя виявилась порваними простирадлами і сорочками. Я роздивлялась проріхи , просовуючи туди пальці. І мені ось це все шить? Корзинка з нитками знайшлась у комоді. Євдокія багато шила, зрозуміла я. Я теж узялась за голку, присіла на ліжко, але не поспішала братися за роботу.

Навпаки. Просто сиділа і думала. А що як припустити, на одну тільки мить, що Геловінський ритуал спрацював? Що як я опинилась в тілі сімнадцятирічної Євдокії? Я ущипнула себе за руку, на шкірі залишився слід, і боляче було відчутно. Але і цим я не вдовольнилась, та штрикнула себе голкою.

- І що то ти робиш? – голосок з під комоду так мене налякав, що я ледве не проштрикнула руку наскрізь.

- Хто тут? – невпевнено запитала в порожню кімнату.

- Ясно хто, - з темряви до мене вислизнув ще темніший клубок, який перетворився на волохатого чоловічка. – Геть ти господине про мене забула. А мені б поїсти чого.

- Ти хто? – я так і сяк напрягала свою так звану пам’ять, але ідентифікувати створіння все не могла.

А мій гість виявився дуже цікавим. Зросту мені по коліно, чорненький, з гострою як у їжачка мордочкою, і очима бусинками. Над головою стирчали маленькі, як у молодого козлика ріжки.

- Я так і думав, - невпопад сказало звірятко, змушуючи мене знову відчувати, що все навколо нереальне.

Створіння переповзло до мене на ліжко, і принюхалось.  А потім смачно чхнуло.

- Ти не Явдоха, - сказало воно. – Та мене і бачити не могла, і боялась, а ти вже й не така злякана, як я подивлюсь. Є щось пожувати?

- Їжі немає.

- Шкода. З ранку під ложечкою смокче. Та гадина полиню кругом начіпляла, на кухню не проберешся, наслав туди трьох пацюків, але від них ні слуху ні духу, мабуть ненажери самі все вкрадене і схарчили, - пожалілось чудовисько. Він важко зітхнув.  – Треба драпати нам звідсіля хазяйка, бо так і ноги простягнути чесному чорту не довго.

- А ти значить чорт?

- А ти значить зовсім не тутешя? З чиїх будеш?

Поводився чорт невимушено, помахував хвостом, і роздивлявся мене з зацікавленістю.

- Ну що ти кліпаєш? – першим не витримав наші переглядини чортисько. – Атанасій я. У кожної пристойної відьми має бути компаньйон. Але мені дісталась якась відьма не відьма. Розумієш яка від Старшого підстава? Ти, кажуть, Атанасій не доріс ще сильній відьмі служити. І от я проявляюсь значить на цей план битія, а тут ця... І як їй служити, як вона мене не бачить? Ти ото як своїми блямкалами на мене вилупилась у мене аж від серця відлягло.

- Ну дякую, за блямкала..

- Не кіпішуй, Явдосю,  - чорт трішки посунувся, видно впіймавши  в моєму тоні образу. – Очі твої ясні, прекрасні розпрекрасні, я оцінив. О, чуєш? – він виставив над ріжками як локатори гострі вушка, і повів носиком. – Ковбасочка.

Атанасій шмигнув тінню до дверей, з коридору почувся шум і писк, після чого чорт вже з’явився на ліжку з кавалком домашньої ковбаси, ароматної та духмяної, і заплямкав нею, наганяючи мені жабу.

- Сухувата, - ми синхронно проковтнули: я слинки, чорт ковбасу.

- А де ж Євдокія?  - вирвалось у мене.

Дивно було те, що  я сприймала пів дня навколишній світ за вигадку, але коли побачила Атанасія, то навіть на мить не засумнівалась в його реальності.

- Складне питання, - чорт утерся лапкою, і з жалем зітхнув за тим, що ковбаса скінчилась. – Думаю, що ось це, тобі краще мене його прояснить.

Він зістрибнув з ліжка, і копитцем викотив з-під столу порожню пляшечку. Я підняла її принюхалась, різко  тягнуло якимись травами.

- Вона що – наклала на себе руки? – чомусь пошепки запитала у чорта.

-  Житіє у сердешної було не мед, сама розумієш, - пояснив Атанасій. – Спочатку мати її представилась, через пару років нареченого забрали на службу, і той десь там і пощез,  а там і батечко її зачах. В домі з’явились ці двоє кровопивць, опікуни, так би мовити. Не давали проходу Явдосі, от і не витримала її тонка душевна організація.

- Як же так, - я знову присіла. Потім не витримала, підійшла до дзеркала. Виглядала я хоч і худою, проте цілком здоровою. Ні сліду від отруєння.

- Та якось так, -  чорт розвів руками. –Ну чого похнюпилась? Як каже наш Старший, все що не робиться, все на краще. З тебе ще може і люди будуть.    

Атанасій знову насторожив свої локатори, а потім плавно перетік змінюючи форму і перетворюючись в кота.

Слідом відчинились двері, на порозі з’явилась тітка Пелагея. Потягнувши носом повітря в кімнаті, я впевнена, вона вловила часниковий дух ковбаси, бо її поросячі очі налились кров’ю.

- Так значить?  - все ще принюхуючись прошипіла жінка, направляючись до мене.