Розділ 4. Адріана

Ось і настав вирішальний день – день, коли мали оголосити, якому хору все-таки дістанеться фінансування і він продовжить виступати по всій країні. Я неймовірно хвилювалася. І не тільки я, а й весь наш хор «Камелія».

Першим мав виступати «Едельвейс». Чесно кажучи, я їх ненавиділа і ніяк не могла збагнути чому. Але коли черга прийшла до нас, то мені стало все зрозумілим.

Ми почали співати. Все було як завжди, за винятком того, що я відчула, як хтось пильно стежить за мною. Я оглянула весь зал і помітила погляд красивих карих очей, спрямованих на мене. Вони спостерігали заворожено і я вже починала радіти, що в мене з’явився перший фанат, як раптом згадала, як ці самі  очі п’ять років тому дивилися на мене водночас принизливо й зі злобою. Я до цього часу не зможу забути про всі образи, які завдав мені їхній власник. А особливо те, що саме через нього я змушена була переїхати до іншого міста, аби тільки випадково не зустрітися з ним на вулиці. Повернулася лише два роки тому, коли мене перевели навчатися в тутешню консерваторію, уникала піти будь-куди, щоб не побачити Макса, а виявляється даремно. Він вже мене побачив.

Я швидко спустилася зі сцени. Дуже не хотілося зустрітися ближче з Максом, хлопцем якого я ненавиділа ще з того часу. Знаю, це безглуздо — пам’ятати давні образи, але тоді через нього я втратила все, що було важливим для мене й з часом легше не стало. Довелося навіть ходити до психолога, а для мене завжди найстрашнішим кошмаром було комусь розкритися, розказати все, що на душі.

Проте я хоча б знала, що більше не зустріну Макса. Але не так сталося, як гадалося. Макс не тільки підійшов до мене, а й намагався познайомитися. Невже він взагалі не пам’ятає того, що було п’ять років тому? Та мені, власне, і все одно. Головне, щоб після своєї обіцянки не наближатися до мене, він дотримав свого слова.

Так не хотілося переживати новий стрес. Мені на сьогодні вистачило й того, що наш хор програв. Добре, що хоч я ще навчаюся на останньому курсі консерваторії й вони допомагають випускникам шукати своє місце призначення, де ті зможуть розкрити свій потенціал. А то не знаю, що робила б, наприклад, на місці Лариси, якій уже сорок, а голос після недавньої операції уже не той.

Звісно, могло б так пощастити, як Алісі – моїй найкращій подрузі. Деколи іноземні спонсори та талант-шоу запрошують талановитих співаків до себе. Але найголовніше питання – чи пощастило б так мені? Проте це не важливо, адже попереду ще спокійний рік навчання. Потім вже потрібно буде хвилюватися за майбутнє.