Розділ 11. Адріана

Та що ж це таке? Куди не піду – всюди він. Здається, наче Макс переслідує мене. Але що, якщо це й справді так? Я не переживу знову того, що сталося п’ять років тому. Якби не тодішня допомога Роксани, то й так і не змогла б зібрати всі осколки розбитого серця та зліпити їх разом. Тільки вона тоді й розуміла мене та порадила переїхати, не забувала дзвонити кожного дня й запитувати, чи у мене все добре. Після того ми й подружилися. Знаю, що вона менша за мене років на три-чотири, але в ній я відчувала якусь справжню споріднену душу.  

Я страшенно хвилювалася, коли вона не змогла вийти зі мною на зв’язок кілька тижнів тому. Тоді не могла ніяк заспокоїтися. Телефон не відповідав, а ні де вона живе, ні навіть її прізвища – не знала. Звісно, намагалася її знайти, але детектив з мене реально був жахливим і ці всі спроби були марними.

Аж тут це дивне відчуття, яке з’явилося тоді, коли я потрапила до лікарні. Думала, що то все-таки Роксі, але намагалася подалі відігнати від себе подібні думки, щоб не давати самій собі марні надії. Але сьогодні…. Здається, це вона. Обличчя в жахливому стані, дівчина ще й досі не прийшла до тями, але ця аура, якесь невидиме світло та доброта, яке так і ллється від неї… мені настільки знайомі.

- Адріано? З тобою все добре?- почувся голос Артура з боку кабінету адміністрації, біля якого я чомусь буквально зависла.

- А чому ти..? Ааа, точно,- посміхнулася, зрозумівши, що реально зараз знаходжуся в лікарні й це абсолютно доречне питання.- Просто хотіла відвідати подругу.

Раптом увага Артура переметнулася мені за спину. В його погляді в цей момент було стільки ніжності й занепокоєння, що я аж здивувалася. Зазвичай Артур проявляв свої почуття дуже стримано й лише за голосом можна було здогадатися, що його щось справді турбує. А тепер…

Я прослідкувала за його поглядом і обернулася. Там стояв ніхто інший, як Макс. А точніше бігав від медсестер до лікарів, випитуючи щось та поволі просувався в наш бік.

Хоч яким сильним було моє здивування, все ж не могла залишитися на місці й  поспішила геть, якомога далі від Макса. На сьогодні мені з головою вистачило зустрічей з ним.