Розділ 16. Макс

Яка ж Адріана красива… Я б сказав, просто ідеальна. Постава чудова, зростом якраз трішечки нижча за мене. А волосся… Каштанове, прямо переливається під променями сонця. Та й вміє підібрати красивий та стильний одяг. Звісно, трішки дивний, ще й з усілякими прикрасами, але він їй так підходить та завжди підкреслює цю маленьку тендітну фігурку…

Але ж характер… От можна подумати, що кінець світу настане, якщо подякує. Я ж хвилювався за неї, спіймав, а вона…

- Бро, ти де?- почув одразу ж, як натиснув клавішу прийняття виклику.

- Та в машині. Їду. Де ж іще мені бути?

- Дивись мені, щоб приїхав вчасно. Вона так тебе чекає.

- Та знаю. Буду вже зовсім скоро,- посміхнувся я й скинув виклик.

Мені чомусь завжди здавалося, що я більше підходжу Роксі в ролі брата, ніж Тім. Та й ми були дещо схожими. А в минулому навіть постійно одні й ті ж заклади відвідували, веселилися в тих же місцях. Як зараз подумаю, то й справді дивно все це якось стає.

Здавалося з часу дзвінка Тіма минуло геть небагато часу, але я якось таки примудрився зганяти до своєї квартири перевдягнутися та під’їхати якраз до дому дівчини в той момент, коли вона вийшла.

Чесно, здивували її слова про те, що так бачте-но хотів показати свою крутість. Якби ж вона тільки знала, скільки мені щойно довелося проїхати та на якій швидкості, то зрозуміла б, що це просто сталося випадково. Та й будинок, у якому вона живе розташований дуже дивно, якраз за різким поворотом, тож тут можна було гальмувати лише різко, щоб її ж і не збити. А вона… Знову… Ех, ну нічого. Я ще завоюю її сердечко.