Голос мого серця

Розділ 22. Макс

Після слів таксиста я серйозно задумався. Справді, що я роблю? Адріана у мене закохана, просто боїться змін, боїться того, що минуле повториться. Але навіщо, якщо й сама розуміє, що в моїй пам’яті не закарбувалося жодного моменту з нашого попереднього знайомства. Я просто не можу бути таким, як раніше хоча б з цієї причини. Та й що я взагалі тоді такого зробив? Може, запитати? Хоча ні, здається вона й сама собі цього не хоче розповідати, не те що іншим.

 

Довгих два тижні я думав, що робити. Чи варто піти й розказати про все дівчині зараз, чи може спершу ще ближче поспілкуватися? Та хоч би й навіть влаштовувати такі вечори, як при виписці Роксі. Звісно, без кульок. От тепер точно скажу, що я ненавиджу їх. Хоча… якщо знову почую сміх Адріани, то ладен навіть зараз знову йти у бій проти них.

Адріана… Не бачив її два тижні. Як же хочу знову зазирнути в її бездонні карі очі, поглянути, як плавно вона ступає по тротуару. Неначе королева…

Не задумуючись, схопив ключі та кинувся до виходу. Я маю поговорити з нею прямо зараз, розповісти, як сильно кохаю. Що б там не було, не залишу, не покину Адріану. Просто не зможу цього зробити. Тільки не зараз, коли настільки впевнений  у своїх вчинках.

 

Автомобіль все не заводився, що б я тільки не робив. Батько казав, що хоче купити мені новий, але не захотів від нього нічого приймати. Це означатиме, що я пробачив, а це аніскілечки не так.

Ще з мого самого раннього дитинства він поводився якось неправильно. Часто в садочку або школі чув горді розповіді друзів та знайомих про те, як вони кудись їздили з батьком, десь відпочивали, які подарунки отримали. Мене вони також запитували про те, де був я. Але мені не було чого розповісти, бо сидів вдома або лазив десь разом з братом. Який намагався замінити мені батьків, що були надто віддані роботі. Звісно, мама весь свій вільний час приділяла нам, проте тато навіть не спробував посидіти з власними дітьми хоча б годинку.

А ще…Підсвідомо знаю, що це не його вина, але не можу змиритися з тим, що через нього втратив маму. Він тоді навіть нічого не зробив, щоб якось допомогти. Просто мовчав й розповів нам з братом, коли вже було запізно.

 

- Може підвезти?- відірвав мене від думок знайомий голос.

- Доброго дня, дядечку. Знову ви тут, коли так потрібні,- промовив, сідаючи до таксі.- А я тільки надумався розповісти про свої почуття. Можливо, порадите щось?

- Навіть не знаю, що сказати, синку. Усе залежить саме від тебе. Але пам’ятай, потрібно бути наполегливим та завжди вірити, що все налагодиться і ви будете разом попри все, що постане на вашому шляху.

- Дякую, але про які ще перешкоди ви говорите?

- Ой, не буває в цьому житті нічого так просто. Незабаром і сам це зрозумієш.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше