Розділ 25. Макс

Я згадав про те, де я і чому в цьому районі лише хвилин через тридцять, проте піднесений настрій абсолютно нікуди не зник. Це ж треба, зовсім скоро побачу мого красивого соловейка.  
Бадьоро покрокував до торгового центру та неначе тут вже не вперше, швидко попрямував поміж полицями до потрібного відділення. Чомусь здавалося, що Адріані має обов’язково сподобатися мій подарунок, а тут ще й такий збіг -  у вітрині одного з магазинів побачив велику скляну кулю, всередині якої була ніжно-рожева красуня Камелія.  
Хоч і не фанат квітів, але на мить спинився й почав милуватися. Не дивно, що дівчата обрали таку назву для свого хору. Вона прекрасно їм імпонувала, а ще страшенно нагадувала мені Адріану. Така ж ніжність та краса водночас, незбагненна, але така чудова елегантна простота. 
- Доброго дня. Я б хотів придбати ту чудову скляну кулю,- сказав я, підходячи до прилавка та вказав яку саме. 
- Так-так,- лише й промовила продавщиця й продовжила торохтіти з іншою відвідувачкою. 
Це не вперше мені таке зустрічалося й я уже знав, що якщо переб’ю жіночок, то не бачити мені скляної кулі, скільки б грошей за неї не заплатив би. Залишалося лише побродити по торговому центру й заглянути сюди трішки пізніше. Але чомусь здавалося, що як тільки вийду звідси, то вони або миттю припинять розмову й розійдуться, або ще й може з’явитися якийсь покупець, якому також сподобається краса на вітрині. А це не могло бути не так. Тож залишалося лише чекати поки на мене звернуть увагу. 
- Ой не кажи, ці квартиранти то страшне. От сьогодні мала виїхати одна. Стукаю до неї, стукаю, а потім не витримала й зайшла. А там її вже й слід простиг. Точно не було днів десь так три,- говорила одна з жіночок, а мені чомусь починало здаватися, що я маю почути цю розмову. 
- І що ти зробила? 
- А що мені робити? Взяла й викинула всі її речі на вулицю. Якщо прийде, то нехай забирає, а як ні – то ні. Вони ж мені точно не потрібні. Все це молодіжне. Фе, бридке ж яке все.  
Продавщиця на мить відволіклася від розмови й таки продала мені неземну красу. Проте чомусь здавалося, що я маю залишитися тут й дослухати цю розмову до кінця.  
- А ти не думаєш, що з квартиранткою щось сталося? Можливо, вона просто фізично не може забрати свої речі, бо лежить зараз десь у лікарні й навіть поворухнути рукою не може. 
- То вже проблеми Ріни, а не мої. 
- О, то це ти про Адріану розказуєш?- запитала продавщиця, а на її обличчі відобразилася щира турбота.  
- Ну а про кого ж іще? Вона найбе…. 
- Стривайте, Адріана?- втрутився в розмову я, коли нарешті до мене дійшли їхні слова. – А ви часом не про Адріану Коломиєць говорите? 
- Саме про неї,- відгукнулася орендодавиця.- А… 




Я біг неначе скажений. Не бачив ні ям, ні калюж після вчорашньої зливи. Люди озиралися на мене та здивовано проводжали поглядом, щосекунди пориваючись запитати що сталося. Але ніхто цього так і не зробив. Та й я не збирався розповідати про те, що ж зі мною трапилося. Хоча й навряд чи міг розповісти.  
Десь глибоко в моїй душі ще досі жевріла маленька жаринка надії на те, що орендодавиця Адріани помилилася, переплутала квартири чи ті самі імена квартирантів. А на противагу цьому похмура безодня розпачу не відпускала ані на секунду.  
Ну не можу я її втратити! Тільки не зараз! 
А може вона просто кудись переїхала. Захотіла почати все з початку й залишила всі неважливі речі тут. І вже завтра я прийду під блакитні стіни консерваторії й дожидатимуся її біля входу. А вона бігтиме, бо як завжди спізнюватиметься. Побачить мене, зупиниться й посміхнеться своєю ангельською посмішкою. Забуде про те, що поспішає на лекцію. А я їй нагадаю та скажу, що чекатиму рівно на цьому місці та ще й з гарненьким та милим сюрпризом, який їй дуже сильно сподобається. 

Настільки задумався, що перечепився й впав прямо на проїжджу частину. На щастя, машин не було. Але хвилювало зовсім не це, а те, як там скляна куля з камелією.  
Фух. Все добре. Хоч як боляче падати й не було, не шкодую, що підняв подарунок високо над головою. Зараз здавалося, що це єдине, що пов’язує мене з дівчиною. 
Так. Стоп. Все ж добре. Зараз прийду до будинку Адріани, спробую пробратися в під’їзд, її сусіди не дадуть цього зробити й на шум прибіжить вона – дівчина, чий голос та неземна краса полонили моє серце. Як зараз бачу перед собою картинку…