Розділ 30. Макс

Після слів Тіма я таки прийняв душ, проте коли вийшов звідти й поглянув на себе в дзеркало, то аж ахнув. Не очікував, що такі, здавалося б, непомітні зміни, як трішки довше волосся і борода, можуть кардинально змінити зовнішність людини. Тепер вже я не виглядав, як перекачаний підліток, а був схожий на дорослого чоловіка.

Новий імідж настільки мені пасував, що я, напевно вперше за все своє життя, так довго дивився на себе в дзеркало. Тож і не дивно, що наступна геніальна думка, яка прийшла мені в голову – це залишити все, як є.

- То про що ти там хотів поговорити?- сказав, підходячи до Тіма.

- Думаю, ти й сам уже здогадуєшся.

- Невже хочуть розірвати контракт з «Едельвейсом»? Могли б ще трохи почекати. Ми не виступали лише…

- Рівно сімдесят днів Максе, сімдесят днів. Та такого подарунку, як нам, цей продюсер ще ніколи не робив. Якщо не виступимо на концерті до дня Конституції України, то нас просто викинуть зі світу шоубізнесу. Хоча ми й так, практично, не є його частиною.

- Але ж він уже завтра,- підскочив я з крісла у вітальні, поглянувши на екран телефону.

- Так. Тому негайно потрібно готувати програму, розучувати ноти. А це, до твого відома, неможливо, бо хтось у нас просто забув про свої обов’язки,- говорив спокійно Тім, а в його словах я чув докір.

- Пробач, я….я…

- Знаю. Адріана, ваші складні стосунки… Але зараз потрібно думати про хор.

- Що ж робити? Я сам не впораюся,- продовжував нервово ходити по кімнаті.

- А ти й не будеш сам,- посміхнувся Тім і підійшов до дверей.- Друзі, залітайте.

Оце то сюрприз підготував Тім. Не думав, що всі зберуться тут, підтримають. Як-не-як, а це прямі мої обов’язки як соліста та віднедавна керівника нашого хору.

- Ох, як же я вас всіх люблю,- посміхнувся я.