Голос мого серця

Розділ 45. Адріана

Ми пройшли всередину і Артур одразу почав розповідати про все. Ще коли йшла сюди, то навіть не уявляла, що можу почути про те, що підписала контракт з музичною студією «Art of sound», ось у цей період мала б уже записати перший альбом і розпочати тур по Україні або й навіть за кордоном.

Проте це було далеко не все. Посеред розповіді Артура ми почули дверний дзвінок та вже за кілька хвилин мій менеджер, продюсер та хто він там, повернувся до вітальні, разом з красивою дівчиною у бежевій сукні, дизайн якої одразу кидався в очі.

От тоді і почалося найцікавіше. Здавалося, наче я працюю у кав’ярні, де зараз знімають фільм. Тобто виходила якоюсь сторонньою особою, яка все ж певним чином була залучена у тих чи інших подіях.

Щось трішки відволіклась. Отож, мені розповіли, що Роксі – моя найкраща подруга. Вона підтримала мене, коли той самий соліст хору, в якого я закохана, втік від мене прямо за кілька хвилин до того, як мали зареєструвати наш шлюб.

Оце так. Я ж знала, що щось  відчуваю до нього. І оскільки й тепер почуття ті самі, то це значить, що незважаючи на все, що він вчинив, я й досі продовжую його кохати всім серцем.

 

А потім прийшли той самий соліст хору й здається, його друг. Думала, що цікавішого вже й не дізнаюся нічого, але те, що я почула потім, геть перевернуло мій погляд на все. Хоча, мушу зауважити, я про це підозрювала ще з першої розмови з Маргаритою. Надто вже та жіночка таїть у собі багато зла. Та й Аркадій, звісно, не з простих.

Виявляється, студією, яка багато років тому підписала контракт з молодим співаком Артуром, керував батько Маргарити. Саме його ідея спричинила все, що сталося потім. Проте я навіть рада, що так сталося, адже Артур справді знайшов своє покликання та став першокласним менеджером. А ще…

Виявилося, що серед моїх знайомих не я є першою з тих, хто підписав контракт з Артуром. Роксі, моя найкраща подруга, також це зробила. Це вона була тією втраченою зіркою Артура. Тільки вона геть не хотіла розривати контракт з таким чудовим менеджером, продюсером і … Це студія Аркадія і Маргарити найняла людей, які влаштували «нещасний випадок», що привів до коми й втрати голосу.

А вже другою, хто підписав контракт з Артуром була Аліса. Тільки цього разу він не повторив помилки. Спершу хотів розібрати з Аркадієм та Маргаритою. Тому організував концерти за кордоном. Вони були досить успішними, але… Аліса хотіла повернутися сюди, на Батьківщину. А ще… до Тіма…

Ну і саме боротьба проти Маргарити, її батька та чоловіка, привела до того, що Артур змушений був кожної вільної хвилинки працювати, намагаючись отримати хоч малесеньку зачіпку по тому, як зможе назавжди прикрити їхню студію і врятувати сотні життів та мрій. Через це він не приділяв часу дітям, рідко бував вдома. Звісно, нишком стежив за життям синів, відправляв подарунки онуку, проте боявся втрутитися, бо розумів, що своєю поведінкою не заслужив поваги й те, що його ніхто не буде слухати.

Чому ж він розповів нам про це зараз? Бо сьогодні настала вирішальна мить – всі докази, які Артур довгими роками збирав проти Маргарити, Аркадія та батька жінки, були передані спеціальним службам і трійцю заарештували на десять років з позбавленням майна. Тепер вони вже не зможуть нікому нашкодити.

 

Ну от і закінчилася розмова. Всі мовчки сиділи та просто переглядалися між собою, перетравлюючи всю інформацію. Я ж походжала то взад, то вперед по вітальні. Здається, наче просто не витримала б, якби сіла. Стільки всього навалилося на мене, так багато нової інформації, а голова лише одна. І не збожеволіти в даний момент – це ціле мистецтво, яким, на щастя, я начебто володію.

 

Минула хвилина, друга, і тут я раптом захотіла пити. Здавалося, що якщо не поп’ю зараз, то все – голова просто вибухне від перенавантаження. Тому зірвалася з місця й побігла на кухню.

І коли приємний прохолодний напій вже наповнював другу склянку, на кухню зайшов Макс.

- Адріано, нам потрібно поговорити,- тихо промовив він.- Все дуже-дуже складно. Проте я зрозумів. Я ко….

- Стривай. Не говори цього. Не давай сам собі марних надій. Вже давно потрібно було б, щоб хтось з нас це зробив. Пробач мене. Сподіваюсь, ти зможеш це зробити. Я ж, здається, вже давно пробачила. Напевне ще першого ж дня, коли ми зустрілися. Я цього, звісно, не пам’ятаю, але так підказує мені моє серце. Як зустріла тебе, то також про це думала. Проте тепер я вже знаю все, хоч і з інших вуст та не можу продовжувати вірити та сподіватися. Потрібно, щоб наша історія завершилася саме так – без зайвих образ, які залишатимуться роками й гризтимуть зсередини. На жаль, не кожна історія може мати щасливий фінал.

Я завершила свою промову, розвернулася й пішла, не обертаючись. Знала, що це єдиний правильний вихід з нашої ситуації, хоч серце говорило мені, що зробила страшну помилку. Проте я не буду більше шкодувати. Якщо доля піднесла мені можливість розпочати нове життя, то я нею скористаюся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше