Розділ 3. Легко ненавидіти когось, складно спинитися

Святослав

2 місяці потому

Хтось навмисне підлаштовував мені пастки і кожна з них завдавала все більше болю, ніж попередня. Здавалося, що це продуманий план, у якому я був звичайним пішаком, якого кидають у епіцентр битви й дивуються, як же він минає небезпеки та просувається далі. Проте час це змінювати. У мене також є кілька ходів. Але спочатку…

– Кохана, а ви не хочете з дівчатами поїхати до Франції, наприклад? Чи може Греції?

– Ми ж тільки з відпочинку,– здивувалася Роксі, мало не впустивши тарілку з вечерею.

– Знаю… Але ж ти завжди хотіла подорожувати, побачити світ,- намагався переконати її, хоча розумів, що мої аргументи досить слабенькі.

– Я хотіла, щоб це була наша спільна мандрівка. Ніяка подорож з подругами не замінить романтичної вечері з коханим, прогулянок вечірнім Парижем та кожнісінької хвилинки поруч з тобою,– замріяно посміхнулася вона та придивившись до мене раптом спохмурніла.– Чи ти щось приховуєш від мене? Знову якісь проблеми?

– Ні. Ти що?- одразу спростував її підозри, щоб вона не хвилювалася. Роксі й так багато чого пережила. Ще й моїх бід їй не вистачало.

– Тоді чому ти пропонуєш? Знаєш же, що не зможу кинути тебе у таку важливу мить!

– То, значить, залишаєшся?

– Звісно. І завжди буду поруч. Довірся мені. Впевнена, разом ми подолаємо всіх,– войовниче махнула рукою, а її віднедавна яскраво-червоне волосся злетіло й плавно приземлилося на плечі.

– Ох, навіть не уявляєш, що це для мене значить,– посміхнувся і поцілував кохану.

Хоч це й було дещо не по плану, але присутність Роксі поруч була мені тільки на руку. Зараз я взагалі нікому не міг довіритися, окрім неї. Звісно ще були Тім, Макс, Аліса й Адріана, проте не хотілося їх всіх втягувати сюди. Зараз гра зосередилася суто на мені й саме я мав покласти їй край.

На жаль, на декількох фронтах я вже встиг зазнати поразки. Ліцензію лікаря мені не повернуть, скільки б не судився. А підкупити всіх не вийде. По-перше, не мій стиль. А по-друге, хтось вже це зробив до мене. Надто вже ревно всі навколо хочуть, щоб я навіть не потикався до стін лікарні або хоча б якогось органу влади, який має право щось змінити.

А ще я раптом усвідомив, що залишився абсолютно без друзів з попереднього життя. Зараз на моїй стороні була лише Роксі й її компанія. Адріана просто постійно рвалася допомогти, але як тільки заводив мову про її життя, то раптом замовкала й за найменшою відмовкою тікала геть або скидала виклик. Це неабияк насторожувало. Здавалося, що і в неї є проблеми.

– Тобі не здається поведінка Адріани дещо дивною?– після чергового такого випадку запитав у Роксі, яка зараз також майже постійно днювала й ночувала в моєму офісі.

– Наче вона щось приховує?

– Саме так,- підхопився з крісла й почав перераховувати.– …а коли вчора запитав чи все у неї в порядку, бо вона неначе ваги набрала, то та прямо таки вибігла з кімнати.

– Коханий, невже ти так і не зрозумів?– розсміялася Роксі.– По-перше, ніхто не любить ділитися деталями особистого життя зі своїм, можна сказати, колишнім. А по-друге, ти ж її образив! Ну хто так прямо каже про зайву вагу?

– Та я ж з турботою. Якби не був лікарем, то не питав би. А раптом зміг би допомогти. Мені так цього не вистачає.

– Розумію, але в тебе є зараз дещо важливіше. Потрібно зосередитися на нашому загадковому анонімі. Що там цього разу?– Роксі поглянула на конверт, що принесли кілька хвилин тому.

– Та знову порожній конверт. Не розумію я цього взагалі: то дивні фото, з яких я нікого не знаю, то просто по одній букві, то це.

– Можливо, варто найняти детектива? Людину, що може скласти всі підказки?

– Я вже все віддав керівнику «Архангела». Той досі нічого не знайшов,– пригнічено промовив і поглянув на вхідні двері. Здалося, що хтось підслуховує, тому наступні слова прошепотів.– Знаєш, мені здається, що я не можу їм довіряти. Вони якісь надто підозрілі та й ще не принесли мені жодної користі. За логікою охорона повинна була б перехоплювати всі ці листи. Та й мене ніхто б не поранив минулого тижня.

– Ти маєш рацію,- кохана також перейшла на шепіт.- Я небагатьох охоронців бачила, але мені здається, що це набір аматорів. Або ж професіоналів, що майстерно прикидаються. Чому ти найняв саме їх?

– Нік порадив. Сказав, що саме їм завдячує своїм життям.

– А хто такий Нік? Хіба не він тебе зрадив і за першої ж можливості став головним лікарем?

– Люба, але ж він міг побудувати власну лікарню й призначити головним лікарем сам себе. Навіщо тоді йому все це?

– А що, як саме він тобі мститься? Чи може таке бути, що він навмисне хоче відібрати все у тебе?

– Та ти що? Геть детективів передивилася? Не може такого бути!– на секунду підвищив голос.

– Все добре?– зазирнув один з охоронців.

– Так. Вийдіть!– швидко кинув Антону й знову перейшов на шепіт.– Але думаю, що ти маєш рацію. Потрібно бути готовими до всього.