Повернення додому

    Анабель відчула як її тіло стискається. Вона падала в велику чорну діру, якій кінця не видно. Але за кілька хвилин стався спалах, який розвіяв туман  в її голові. Вона боляче приземлилася на холодну зелену траву, забивши руку. Колючка впав неподалік, але одразу схвильовано сховався в торбину. Анабель глянула на свою забиту руку і помітила перстень на пальці. Десь поруч почувся звук падіння Вернона. Хлопець обурено промовив:

-Тепер я згадав чому ця магія забороняється для використання.

    Повіяв легкий вітерець. Анабель вдихнула на повні груди знайомі запахи квітів. Вернон стояв поруч і спостерігав за тим як маленький хлопчик наблизився до них. Дитя уважно розглядало одяг, який у цьому вимірі був не звичний. Потім помацав сукню Анабель і запитав:

-Ви принцеса?

-Так,-награно почала дівчина,-Прибула сюди з дуже важливою місією.

    Хлопча весело розсміялося й кинулось до мами. Тепер Анабель зрозуміла що це її вимір. Трохи огледівши парк вона помітила що тут саме у цьому місті народилася. Невже батько знаходиться десь поруч? Думка про те що Анабель знає тут кожний куточок заспокоїла її побоювання. Вернон невпевнено поглянув навколо, а потім наважився запитати:

-Де ми?

-Це вимір в якому я жила.

    Поруч з ними прозвучав оглушливий звук падіння. Анабель приготувалася до захисту, різко обернувшись. На підлозі розпростався Моріс піднявши руки у гору. Принц ніби показував що здається. Біля нього приземлився Мрійник. Він був схожий на собаку. Принцеса здивовано вирячилась на принца. Вона просила його залишитися, але упертий хлопчина все одно пішов слідом. Тепер у неї три проблеми. Перша-це Вернон який хоче змусити її стати дружиною. Друга-Моріс який потрапив в чужий вимір і зараз виглядає вкрай розгублено. Третя-батько який може бути будь де у цьому містечку.

-Для чого ти пішов слідом?

-Не з міг залишити тебе саму з цим ненормальним,-пробурмотів Моріс.

-Взагалі то я її майбутній чоловік. А ось ти тут зайвий.

-Помрій,-принц розлючено штовхнув Вернона у груди. Хлопець не став терпіти такого ставлення і відповів болючим ударом в ногу. Розлючений вовк накинувся на суперника, але у такому вигляді він здавався жалюгідним песиком.

    Ситуація погіршувалась. Навколо них почав збиратися натовп охочих подивитися виставу. Хлопці не помітили людей, їхній гнів наростав щосекунди. Анабель стала між ними й промовила до перехожих:

-Вистава закінчилась. Якщо хочете побачити продовження приходьте у наш театр.

    Засмучені глядачі поволі розійшлись, а присоромлені хлопці, опустивши голови дивилися як Анабель розлючено скидає з себе свій плащ.

-Зараз не час для сварок,-спокійно мовила принцеса,-Слухайте мене уважно, це мій світ, тож ви повинні слухатись мене. Якщо зробите щось не так вас забере поліція ну або лікарня.

-Тут настільки небезпечно?-насторожено запитав Моріс.

-Ні просто потрібно додержуватись певних правил. І перше з них ми повинні звертатися одне до одного на ім’я. До незнайомців говорити пане або пані.

-Хіба тут не має правителів?-здивовано глянув на неї Вернон.

-Є. Але тільки президент і депутати. Ніяких принце чи принцесо, зрозуміли мене.

-Так,-в один голос мовили хлопці.

-Далі нам потрібен новий і стильний одяг. Ми привертаємо забагато уваги,-Анабель показала рукою в сторону ломбарду,- Нам потрібні гроші. Для цього продамо якусь коштовну річ,-Дівчина згадала що брат подарував їй золотий ланцюжок, який зараз висить у неї на шиї. Одним різким рухом вона зняла його з себе і поклала у кишеню.

-То… Ми підемо зараз в той будиночок?-поцікавився Моріс.

-Так,-Анабель замислилась,-Але намагайтеся менше розмовляти з незнайомцями, а то ще зайве бовкнете.

    Анабель рушила в сторону ломбарду, зніяковіло опустивши голову. Перехожі зацікавлено розглядали їх, а деякі просили зробити фото. Морісу сподобалась така увага, тай взагалі він з цікавістю ставився до автомобілів які проїжджали, велосипедів ба навіть до маленьких собачок чи кішок. Мрійник теж все уважно розглядав. Намагався вловити і запам’ятати кожнісінький запах. Вернон навпаки намагався уникати незнайомих йому предметів. Хлопець насуплено плентався вслід за принцесою споглядаючи як Моріс фотографувався з якоюсь жіночкою. Анабель зупинилася для того щоб поквапити його, але потім зрозуміла що принцу це подобається і не стала заважати.

    В середині ломбарду було тихо і пусто, люди сюди приходили рідко. Низенький насуплений працівник підвівся з місця й підійшов, зацікавлено розглядаючи клієнтів. Він був схожий на актора з фільмів. Чорняве волосся, старомодна одежина, круглі окуляри, які спадали на ніс. Анабель вирішила випередити чоловіка:

-Доброго дня. Ми актори. Розумієте вийшла одна прикра ситуація. Під час того як наша трупа розігрувала виставу в парку у нас поцупили речі в тому числі й гроші,-принцеса видумувала історію на ходу,-Я б хотіла продати свій ланцюжок, для того щоб купити нормальний одяг.

-Мене не цікавить для чого вам гроші,-продавець простягнув руку і Анабель віддала річ. Чоловік побіг в маленьку підсобку й через хвилин 10 повернувся,-Ось.