18 років потому

    Вернон стояв у холі, одягаючи свій довгий чорний плащ. Він засукав рукави й узяв меча.

-Лея, годі.

    Струнка й круглолиця дівчинка схопила одного пиріжка з таці яку несла Марта. Її чорне волосся спліталося в міцну косу. Вона прикипіла поглядом до Вернона, розгублено перебираючи їжу в руках.

-Скоро буде вечеря.-сварила далі старенька.

-Татку, ти знову йдеш у справах?

-Так, моє сонце.-мило усміхнувся хлопець,-Ти не хвилюйся. Чекай мене на сніданок.

-Можна мені піти з тобою? Ти говорив, що коли я буду дорослою ти братимеш мене з собою.-тонким голосом скиглила дівчина.

-Ти ще неготова. Я обіцяю, наступного тижня ми підемо на полювання.

-Ти говорив уже це 100 разів. Я уже 18 років сиджу у цьому будинку. Я хочу побачити світ про який стільки разів читала у книгах.

-Я хвилююся за тебе. Король Моріс з королевою Анабель досі шукають тебе. Вони прагнуть твоєї смерті так само як смерті твоїх батьків.-хлопець поцілував Лею у щоку.

-Але ж…

-Годі сперечатися з батьком.-з кімнати вийшов Повелитель смерті.

-Пробач дідусю.-винувато схилила голову дівчинка. Вона простягнула пиріжок Вернону,-Візьми та перекуси в дорозі.

-Дякую люба.

    Хлопець зник за дверима. Дівчина сумно гляділа йому в слід.

-Ходи сюди, моя дівчинка,-покликав Повелитель смерті.

    Лея вмостилася поруч з дідусем. Він ніжно обійняв онуку й тихо говорив:

-Ти ж знаєш що батько сильно хвилюється за тебе?

-Я розумію. Якщо так треба, отже буду сидіти у цій в’язниці.

-Це наша безпека, а не в’язниця.-усміхнувся чоловік.

-Сподіваюся, що тато пам’ятає про мій день народження.

-Ну звісно.-втрутилася старенька Марта, яка несла тарілку з запеченою качкою.

-Дідусю, можна запитати тебе дещо?

-Звісно, дорогенька.

-Чому ви назвали мене Леєю?

-Це гарне ім’я. Невже тобі не подобається?!

-Сьогодні мені наснився силует жінки, що шепотіла до мене: «Моя люба Ізабела». Можливо, ця жінка і є моя мати.

    Повелитель смерті напружився. Він випрямив спину й потер роги. Марта окинула його застережливим та осудливим поглядом.

-Твоя мати померла. Я сам тебе приніс у цей дім.

-Я знаю. Напевно це всього лиш сон.

-Усе вірно.-підтвердила старенька,-Сни підступна річ. Ходімо краще вечеряти.

-Дякую бабусю,-дівчинка весело підхопилася й кинулась до столу.

    Чоловік також підхопився на ноги.

-Вона не має знати.-наче сам до себе повторював він.

-Це просто сон. Не думайте про погане.

-Вернон не пробачить мені якщо Лея помре.

-Хіба у Ваш план не входило відправити дівчинку на війну проти її ж батьків?-вигнула брову Марта.

-Вона  ще неготова. Ще не час. Ми не готові її втратити.

-Уся правда рано чи пізно вилізе на поверхню.

-Дідусю, я зараз сама усе з’їм,-засміялася Лея.

-Уже біжу.

    Повелитель смерті обійшов Марту й кинувся до столу з веселим криком.

***

    Анабель мовчки сиділа перед дзеркалом. Після зникнення Ізабели вона, майже, ні з ким не розмовляла. Жінка помалу розчісувала своє волосся, вдивляючись кудись далеко. Її думки були не досяжні і тривожні.

    До кімнати зайшов Моріс. Чоловік сумно глядів на Анабель, але не наважувався щось сказати. Він сів поруч з дружиною. Король відібрав у Анабель гребінець, відкинувши його на ліжко.

-Скажи хоч кілька слів.

    Жінка зміряла його байдужим поглядом. Анабель підхопилася з місця й підійшла до вікна. Вітер сумно сколихував дерева. Зорі поволі пливли небом, наздоганяючи місяць. До кімнати постукали. Моріс важко видихнув і підвівся з місця. Пізнім гостем виявився Рональд. Чорноволосий та міцної статури хлопець. Він трохи потупцяв на порозі. Моріс запросив юнака пройти до кімнати. Той трохи повагався та все ж таки увійшов. Він зміряв королеву поглядом, який нічого хорошого не обіцяв.

-Тітонько, у мене є трохи інформації, але вона не втішна.

    Анабель повернулася до Рональда обличчям на якому застигло хвилювання.

-Говори.-змучено сказав король.

-Ми не знайшли принцесу. Нам надходили листи з сусідніх королівств і ми їздили туди, але ті дівчата точно не Ізабела.

    Анабель притисла руки до грудей і заплакала.

-Може, варто припинити пошуки?-несміло запропонував Рональд,-Пройшло 18 років. Хтозна як зараз виглядає принцеса!? Доля все одно колись зведе вас.