Ліс Мертвих Правителів

    Лея сиділа у кімнаті, прислуховуючись до всіх звуків, що лунали зовні. Її огортала цілковита темрява, яка нависала важкою каменюкою. Дівчина обережно підвелася з підлоги. Вона навпомацки знайшла свічку, але допомоги з неї ніякої. Для того щоб запалити потрібні були сірники. Лея почала обмацувати предмети, що стояли на маленькому столі. Раптом її рука ковзнула по шершавому стовбурі маленького деревця за яким доглядала дівчина. Рослина була слабка, щоб рости у лісі з іншими. Дерево тільки почало одужувати. Воно знову вкривалося маленькими молодими листочками. Лея обережно схопила горщик з рослиною і поставила його під дверима. Однією рукою вона торкнулася гілля, що легенько сколихнулася від доторку. За мить рослина випустила один свій тонкий корінь, який проліз у шпарину і потягся на кухню. Він обережно звивався на землі, наче змійка. На щастя, його ніхто не помітив. Рослина почала плести свій корінець по ніжці стола й кінчиком підхопила маленький іржавий ключ. Потім дерево почало акуратно тягнути річ за собою. Невдовзі на підлозі, під ногами у Леї, валявся маленький порятунок. Дівчина підхопила ключ і вже невдовзі опинилася у коридорі. Вона намагалася тихенько вислизнути, щоб тато не помітив. Лея надягнула чорний плащ з капюшоном. Дівчина підхопила меч Вернона й прилаштувала його до своєї сукні. Більше її тут ніщо не тримає. Вона тихенько вислизнула в темну печеру. Тільки далеке світло підказувало дорогу. Невдовзі Лея спускалася підніжжям гори у той самий ліс де зустріла Рональда. Вона не мала жодної думки куди іти. Ноги самі вели її, оминаючи дерева. Листя рослин вкривалося легкими жовтими та помаранчевими відтінками. Лея міцніше стисла рукоятку  меча. Дівчина легко ступала по землі. Хтозна що на неї чекає у незнайомому лісі?! Вона не знає чи вчиняє правильно, але серце підказувало що потрібно рухатись далі. Лея не хотіла залишати батька і дідуся. Проте стільки років вона сиділа в своїй кімнаті і майже нічого не бачила. Книги стали для неї дослідницьким центром.

    Раптом у небі почулося лопотіння міцних крил. Лея заховалася за деревом. У небі летів велетенський дракон, що уважно оглядав територію. Він зупинився над дівчиною, принюхуючись до запахів. Лея затамувала подих. Тварина покружляла навколо древ, а потім з відчаю заревіла й полетіла геть.

-Якщо Рональд говорив правду, то цей дракон має вивести мене до королеви й короля.-прошепотіла до себе дівчина й кинулася наздоганяти великого охоронця.

    Лея трималася на відстані. Вона обережно пересувалася за драконом, але кінця лісу видно небуло. Раптом дівчина перечепилася і втратила тварину з виду. Лопотіння крил віддалилося. Лея поглянула навколо себе. До неї долинув звук дзюрчання. Мабуть, десь неподалік є струмок. Дівчина пішла на звук. Вода билася об маленькі камінчики й стікала вниз схилом. За межами струмка був високий сосновий ліс. Лея підійшла й занурила руку в холодну воду. Вона вагалася. Дівчина відійшла від дому дуже далеко. Чи варто їй повернутися назад? Можливо, тато має рацію, а Лея діє просто імпульсивно.

    Дівчина підвела очі. Між деревами пробігла маленька істота, яка мала кругле тільце. Лея перестрибнула струмок і одразу відчула як по шкірі пробігли мурашки. Вона тихенько спостерігала за незнайомою їй істоткою. Чоловічок помітив дівчину, сполохано кинувшись навтьоки. Лея бігла за ним, намагаючись наздогнати. Істота писнула й сховалася у кущах. На мить запала тиша, що застигла навколо дівчини. Лея завмерла почувши шелестіння за своєю спиною. Незрозумілий звук наближався. Серце шалено закалатало в грудях. Рука потяглася за мечем. Настав час згадати усі уроки Вернона по самозахисту. Одним різким рухом дівчина витягла зброю і розвернувшись, притисла її до шиї незнайомця. Лея опинилася занадто близько до чужинця. Вона дивилася йому просто в очі, які були сповнені щирого здивування. Лея досі тримала хлопця за плече. В одну мить вона відчула себе присоромленою під його пильним поглядом. Дівчина відсторонилася, направивши меч на хлопця. Незнайомець мав гарне біляве волосся, міцну статуру і обличчя вкрите рясними веснянками. Він стояв перед Леєю, яка була у повній готовності оборонятися. Вони вперто мовчали розглядаючи одне одного. Маленька істота вискочила зі своєї хованки і притулилася до ноги хлопця. Лея трохи розслабилася. Вона наважилася трохи опустити меча, але все одно була напоготові.

-Що привело Вас у мій ліс?-запитав хлопець.

    Дівчина фиркнула та сховала меча. Схоже, що цей юнак точно ніякої небезпеки не становить. Лея не хотіла відповідати на якісь запитання, тому розвернулася і збиралася піти геть. Незнайомець перехопив дівчину за зап’ястя й притягнув до себе.

-Нікуди ти не підеш.-заперечив юнак, відійшовши на крок від Леї яка знову поклала руку на меч,-Ти глуха чи німа? Я запитав чому ти прийшла у мій ліс?!

-Якби знала що він твій, то не попхалася сюди.-пихато відповіла Лея.

-Ось як? Назви хоча б своє ім’я.-скорчив ображену мармизу незнайомець.

-Моє ім’я--це не твоє діло. А ти хто такий?

-Я хранитель цього лісу. Мене звати Майк.-коротко відрекомендувався хлопець,-Куди прямуєш?

-Мені потрібно знайти Рональда.

-Принца?-замислився Майк,-Він повернеться через 2 дні, здається.

-Зрозуміло. Ну… Я піду?-не впевнено спитала Лея. Їй ніби хотілося поговорити з цим хлопцем ще трохи. Він видавався цікавим та кумедним.

-Якщо поспішаєш, то я не тримаю.

-Можна останнє запитання?

-Давай.-усміхнувся Майк.