Побач мене, згадай мене

    Лея лежала в сіні підклавши під голову руки. Вона намагалася поводитися тихо, щоб ніхто не помітив її присутність. Король заборонив дівчині ночувати у замку, але про стайню нічого не говорив. Коні тихо сопіли у своїх загорожах. Сморід стояв нестерпний, але іншого варіанту Лея не мала. Вона не хтіла знову просити допомоги у Майка, хоч сильно бажала знову зустрітися з ним. Дівчина перевернулася на інший бік і меч, що звисав з талії, неприємно вперся вбік. Зброю Лея ні намить не покидала. Тато вчив її завжди бути готовою до несподіваного нападу ворога. Вона згадала тренування і тоскно вдихнула повітря. Колюче сіно залишало червоні відмітини на оголених руках та ногах. Сон ніяк не хотів прийти до дівчини, щоб заспокоїти її. Раптом з вулиці долинуло іржання коня. Тварина тихо ступала по м’якій землі. Звук ставав все чіткішим і ось кінь вийшов на бруківку. Цок--цок, цок--цок.  Лея заховалася за копицею. Постать молодого хлопця з’явилася на порозі, наче чорна птаха що нависла над нею.  Дівчина затамувала дихання. Навколо панувала густа темрява, жодного ліхтарика чи смолоскипа. Хто ж цей незнайомець на сірому коні? Лея намагалася вдивлятися, але ніч усе вправно ховала. Хлопчина застиг в очікувані. Він боязко повернувся в сторону Леї і та щільніше притиснулась до сіна, яке тихо зашелестіло. Незнайомець зняв із себе накидку і розсідлав тварину. «Хто приїжджає так пізно?»: єдине питання яке зараз крутилося в голові Леї. Юнак почав наближатися. Дівчина застигла в очікувані чогось жахливого і таємничого. Невже викрив схованку? На щастя, ні. Він просто взяв трохи сіна й поніс своєму другові. Але цієї миті вистачило Леї для того щоб упізнати незнайомця. Тепер вона усміхалася. Рональд нарешті прибув у замок. Навіть раніше ніж цього очікували інші. Та чи впізнає він Лею. Вона хотіла закричати: «Я тут. Твоя знайома Єлена. Пам’ятаєш?». Але щось зупиняло її, відштовхуючи від цього різкого вчинку. Дівчина боялась уявити що буде далі. Про що говорити простолюду з принцом? Тай як Рональд може допомогти їй знищити короля Моріса і королеву Анабель. Хлопчина подумає що Лея божевільна, просто вижене. Юнак провів рукою по морді коня й заховався у темряві. Лея ще декілька хвилин посиділа у сховку для певності. На вулиці чулися приємні звуки легкого свисту вітру. І ніби сон помалу надходив. Очі мимоволі стулялися, проте раптове тріпотіння маленьких крил розбудило Лею. Чорний кажан залетів у середину, кружляючи над головою дівчини. Вона спробувала відмахнутися рукою. Тварина вперто продовжувала набридати. Лея безсило вляглася на сіні, слухаючи як кажан тріпоче крилами.

-Лити геть.-шепотіла вона. Тваринка ніби зрозуміла її застереження.

    Нічний гість стрімголов вилетів і помчав невідомо куди. Цікаво чи хороший це знак коли кажан залітає прямо до стайні та ще й кружляє над тобою?

***

    Перші вранішні промінці сонця лагідно окутали Лея. Вона лежала у сіні, накривши голову рукою і міцно спала. Помалу до неї почали доноситись звуки з вулиці. Це змусило її відмовитися від солодкого сну. Вона струсила з себе сіно, потягуючись. Дівчина обережно вийшла на вулицю мимоволі примруживши очі від яскравого сонця. Тільки тепер, коли сморід стайнь полишив її, Лея відчула як пропахла сухою травою.

-Ей. Не стовбич.-закричав до неї один чоловік з мітлою в руках,-Швидко віднеси курей на кухню. Принц прибув.

-Це я і без тебе знаю.-буркнула сама до себе дівчина.

    Її погляд впав на клітку з птахами, що забили крилами у відчаї, коли Лея наблизилась до них. Проте наказ є наказ. Вона схопила курей, проскочивши у двері вслід за пекарем, який покрився білим шаром борошна. Дівчина поставила клітку на стіл і уже хотіла піти, як її зупинили. Перешіптування покотилися кухнею.

-Бруднуле.-звернувся до неї невисокий, лисий чоловік. Він мав ошатний одяг, отже можна було припустити що це управляючий,-Переодягнися й швиденько іди у залу. Королі чекають поважних гостей. Нам не вистачає вільних рук.

-Але я…

-Швиденько.-незнайомець тричі поплескав в долоні та вийшов з кухні.

-Я садівниця.-тихо завершила своє речення Лея.

-Тримай одяг.-Амелія простягнула блакитну сукню з білим фартушком та маленькі білі підбори,-Своє волосся також приведи в порядок. Ми сьогодні будемо страви виносити.

    Подруга затягла Лею до маленької кімнати у якій було складене різне приладдя для прибирання. Там дівчина змогла передягтися. Своє волосся вона акуратно зібрала у високий пучок. Амелія в захваті охнула. Те як Леї вдавалося тримати поставу, її тендітні білі руки, високо піднята голова нагадувало служниці принцесу.

-Ти наче справжня герцогиня.-розхвалювала вона.

-Досить.

    Амелія присоромлено подала Леї золотавий піднос на який поставила кілька скляних келехів, які виблискували від ідеальної чистоти. Дівчина намагалася акуратно просуватися за подругою вперед. Вона навіть не змогла розгледіти речі навколо неї, погляд Леї повністю був прикутий до скла що дзвеніло від кожного кроку.

-Швиденько, швиденько, швиденько.-повторював вже знайомий лисий чоловік, дивлячись на годинник у своїй руці.

    Простора зала на мить забрала усю увагу Леї. Вона споглядала барвисту люстру, широчезний стіл, якому ніби й кінця не видно, оздоблені коштовностями стільці та маленьких дівчаток, що бігали наче заклопотані бджілки. Усі були однаково одягнені, тому Лея на хвильку втратила Амелію. Очі миттю забігали між натовпом.