Випадкова знайома

    Лея вийшла на вечірнє подвір’я, розтираючи шию від утоми. День видався важки, особливо після того як вона упала просто на очах у вельмож. Управляючий навантажив її неймовірним обсягом важкої роботи. Лея вдихнула на повні груди свіже вечірнє повітря, що одразу відігнало думки. Вона примружилась вдивляючись в чорну пляму що наближалася до неї. Малий кажан знову закружляв над її головою, а потім розвернувся полетівши в іншому напрямку. Лея поглянула на кухарів, які розходились по домівках. Щож робити їй все одно нічого. Дівчина пішла слідом за тваринкою, яка стрімголов мчала у ліс Мертвих Правителів.

    Спочатку Лея вагалися чи варто заходити, але цікавість перемогла. Дівчина слідувала за кажаном, який згодом зупинився біля одного з дерев. Лея повільно наближалась. До неї доносився легкий стогін, що супроводжувався шарудінням. Спершись на дерево на холодній підлозі сидів Майк. З одного його боку стирчала Стріла. Сорочка просякла кров’ю. Хлопець притискав руку до поранення, примружуючись від болю. Серце Леї похололо. Вона тихенько підійшла до хлопця й присіла навколішки. Кажан спустився нижче, звисаючи з тонкої гілки над головою хлопця.

-Я ж говорив тобі що мені не потрібна допомога.-сказав Майк до тварини.

-Ти сидиш от так ще з вчорашнього вечора?-спитала співчутливо Лея.

-Не зміг самотужки витягнути стрілу.

    Лея обхопила зброю двома руками. Хлопець вловив легке тремтіння. Насправді дівчина боялася того, що може зробити тільки гірше. Не зрозумілий страх оволодів нею в один раз. Раніше їй не доводилось рятувати когось. Все життя вона сиділа в будиночку на горах, читаючи свої книги.

-Трішки поболить. Терпи.-наказала вона і хлопець зіщулився.

    Одним рухом Лея висмикнула закривавлену стрілу.

-Боляче.-обурювався Майк.

-Ти ж безсмертний.

-Але все одно здатний відчувати біль. Мої рани навіть загоюються довше ніж у звичайних чаклунів.

-Підводься.-Лея подала свою тендітну руку.

    Хлопчина повільно встав на ноги, спершись на плече. Ось так вони й пошкутильгали до будиночку в якому бодай затишніше.

-Хто міг у тебе стріляти?-спитала Лея.

-Син Повелителя смерті.

    На мить дівчина застигла і Майк запитально глянув на неї.

-Мій… Тобто я думаю він не міг так вчинити. Навіщо йому це?

-Ти захищаєш його?

-Я знайома з ним.-коротко відповіла дівчина.

-Мені варто боятися тебе?-недовірливо зиркнув Майк.

-Не говори дурниць. Повелитель смерті насправді хороший. Це усі чаклуни помічають його погані сторони.

-Ти себе чуєш?-здивувався хлопець,-Він викрав принцесу. Дочку Моріса та Анабель.

-Що за дур…

    Враз Лея замислилась над словами, які застигли на вустах Майка. В голові гуділи не зрозумілі голоси, що кликали її.

-Як звали принцесу?-ноги Леї перетворилися на важкий камінь. В середині вона намагалася заспокоїти вир емоцій.

-Ізабела.-пролунала відповідь, яку Лея боялася почути.

    На горизонті виднілася дірява криша будинку. Лея трохи призупинилася.

-Я сходжу за ліками.

    Вона відпустила хлопця, який обережно пошкутильгав далі. Невже всі ці роки батько брехав про її родину? Лея затамувала подих, коли щоками покотилися гарячі сльози. Що якщо усі ці роки шукали саме її?

-Це не може бути правдою.-заперечувала Лея, намагаючись переконати себе в зовсім іншому.

    Вона не розуміла що робити далі. Можливо, все ж таки дівчина помиляється і десь є справжня принцеса. Внутрішній голос шукав різне щоб заперечити очевидне.

***

    Лея обережно проникла на подвір’я замку. На щастя, охоронці не помітили її. Вона крадькома хотіла пройти на кухню, але картина яку вона побачила наступної миті зупинила її. Принц сидів під фруктовим деревом і занотовував що у маленький блокнотик.

-Привіт.-привіталась Лея наблизившись. Це, можливо, її шанс поговорити з Рональдом.

-Ой… Ти та дівчина що сьогодні впала з тацею.

-Ага.-трохи ображено мугикнула Лея, відчувши що розмова повернула в інше русло.

-Що ти робиш у такий пізній час тут?

-Мій друг сильно поранений. Я прийшла попросити у когось ліків.

-Наскільки глибоке поранення.

-Доволі глибоке.

    Принц глянув на неї, примружившись і витягнув з кишені склянку з фіолетовою рідиною, міцно закорковану.

-Ти що аптечку з собою носиш?

-Бери. Це допоможе ранам швидше загоїтись.

-Дякую.

    Принц повернувся до свого блокноту. Лея незручно топталася на місці, намагаючись заглянути всередину.

-Ти ще щось хотіла?

-Як проходять пошуки з викраденою принцесою?