Чекати

 -Лежи спокійно.-наказала дівчина Майку.

-Я не можу. Ти робиш мені боляче.-пискнув хлопець, коли Лея перев’язувала рану.

-Якщо будеш вертітися я накладу дві пов’язки.-глузувала вона.

    Майк ліг на печі, коли Лея закінчила. Хлопчина бурчав щось нерозбірливе собі під ніс.

-Чому ти не приходила ночувати?-намагався підтримати розмову Майк.

-Я ночувала в замку?

-Точніше у стайні.-дивлячись у стелю говорив Майк.

-Той що? Яке тобі діло до мене.

-Мені просто стало цікаво.

-Випий.-Лея простягнула смердючу фіолетову рідину, що їй дав принц.

-Нічого я не буду пити.

-Не хвилюйся. Я тебе не намагаюсь отруїти. Це послабить біль і твоя рана швидше загоїться.

-Що зараз правда допоможе так це щирий поцілунок кохання.-жартував хлопець, склавши губи трубочкою.

    Лея хитро зиркнула на нього й нахилилася над його обличчям.

-Ти що це…

    Дівчина нагородила Майка одним швидким, але таким п’янким поцілунком в теплі вуста. Потім дівчина відхилилася й прижмурила одне око.

-Не спрацювало. Пий.

-Ти кохаєш мене?-здивовано підвівся Майк.

-Що? Ти це про що?

-Я сказав поцілунок щирого кохання.

-Я не слухала тебе.-швиденько викрутилась Лея. Майк і справді симпатизував їй, але до кінця вона не могла зрозуміти, що це за почуття. Що спонукало її на такий нерозсудливий вчинок?-Якщо не хочеш пити тоді я виллю.

-Я вип’ю.-перехопив склянку з рук дівчини Майк.

-От і добре. Тепер я можу іти.

-Залишайся.-скривився хлопець від гіркого напою,-Тобі все одно немає куди податися.

    Лея на мить замислилася. Їй і справді немає куди іти. Крім Майка вона більше нікого не знає. Цікаво де живе Амелія? Можливо б, подруга впустила Лею на кілька днів.

-Лягай спати.-Лея накрила Майка подертою ковдрою. Він підклав руки під голову й розглядав дівчину.

    Лея у свою чергу зробила те саме. Вона поклала голову на руки, дивлячись хлопцю просто у вічі. Дуже близько. Серце закалатало.

-Хто ж ти, моя рятівниця?-тихо прошепотів хлопець.

-Лея. Моє ім’я Лея.-ще тихіше відповіла дівчина. Вона приклала пальця до губ та усміхнулася. Майк коротко кивнув, заплющивши очі.

***

-Здається, сьогодні я знову твоя помічниця.-обережно повідомила Лея Вільяму.

-Та невже?-сердито глянув чоловік,-Тоді берись за роботу.

    Вільям подав дівчині ножиці й кивнув на кілька кущів які потребували догляду. Лея наблизилася до рослини. Вона спробувала відламати гілку, але тілом одразу прокотилося пронизливе поколювання.

-Що не так? Чому стовбичиш?-нагримав Вільям.

-Я відчуваю їхній біль і не можу підстригати.

    Лея приклала правицю до гладеньких жовтуватих листочків. Зламана гілка одразу відросла.

-Тоді іди саджати саджанці молодих магнолії.

    Лея слухняно взяла горщички і пішла на місце роботи. Вона охайно виймала саджанці і ті одразу піднімали голівки до сонця. Враз дівчина замислилась про те що почула вчора. Якщо це вона та сама викрадена принцеса, що робити далі? Лея вирішила перечекати. Потрібно більше дізнатися про короля Моріса та королеву Анабель. В голові дівчини назрів прекрасний план.

-Привіт.-за спиною пролунав лункий чоловічий голос і Лея підскочила від несподіванки.

-Ти як сюди проник?-здивувалася вона, коли батько обійняв її.

-Та…це дрібниці. Ти пам’ятаєш про фестиваль.

-Звісно. Це ж хороша можливість помститися за своїх батьків і визволити їх.

-Молодець.-наче з полегшенням видихнув Вернон,-Завтра селяни на повну будуть готуватися до свята. Буть уважною.

-Батьку.-Трохи невпевнено почала говорити Лея,-У мене є один план.

-Розповідай.

-Я хочу погодитись на пропозицію короля Джека і стати однією з його воїнів. Тоді у мене будуть привілеї. Він почне знайомити мене з вельможами. Так я завжди буду бачити і чути все.

-Я не впевнений у тому що це безпечно. Що як тебе викриють?-батько провів рукою по волоссі Леї.

-Я не безпорадна. Ти навчив мене усьому. Я впораюсь.

-Тоді вперед. Якщо тобі буде потрібна допомога шукай мене в місті.

-Домовились.-Лея ніжно обійняла Вернона на прощання. Навіть якщо він і брехав їй, хлопець все одно назавжди залишиться її батьком. Ці теплі почуття до нього їй не вдасться стерти зі свого серця.

***

    Серце шалено закалатало в грудях. Низький лисий чоловік наказав чекати. Лея байдуже розглядала вазу яка стояла на маленькому столику біля дверей, дивуючись орнаменту.