Головна мета героя 3 (викрадене дитя)

Зізнання

    На столі горіли яскраві свічечки. Лея ошелешено запустила руку в своє волосся. Невже Майк чекає на когось, адже стіл був накритий на двох? Схоже сьогодні дівчина не бажаний гість. Її корзина також була наповнена їжею та одягом, проте тепер це не важливо. Лея розвернулася, збираючись піти, але ненароком наскочила на Майка. Їхні очі зустрілися в довгому здивуванні. Від несподіваної близькості дівчина затремтіла. Вона відскочила від хлопця, як від вогню.

-Я вже збиралася іти.-поправила волосся Лея.

-Не повечеряєш зі мною?

-Я думала ти на когось чекаєш.-зніяковіла дівчина.

-Тебе чекав.-хлопець демонстративно відсунув стілець, запрошуючи присісти.

-Здається, це романтична вечеря.-зауважила Лея. Дівчина поставила корзину, помалу витягуючи їжу яку купила.

-Я хотів подякувати за те що допомогла мені.

-Що ж будем вважати що це дружня вечеря.

-Як знаєш.-знизав плечима Майк.

    Спочатку вони їли мовчки тільки іноді зиркали один на одного.

-У мене є новина.-розпочала розмову Лея,-Тепер я стала воїном королівської армії.

-Що?-поперхнувся Майк.

-Ти все вірно почув.

-Коли? Чому? Навіщо?

-Мене вчили для війни. У мене це в крові.

-Ти не можеш стати воїном.-запанікував хлопець

-Чому це?

-Війна дуже небезпечна.-Майк підвівся з місця.

-Я впораюся. Не треба за мене хвилюватися.

-Може я хочу хвилюватися за тебе.-нагримав хлопець скорчивши ображену міну.

    Лея теж встала з місця щоб виглядати переконливою. Вона підійшла до хлопця впритул.

-Я дам собі раду. Ти не мій батько щоб наказувати мені як поводитись.

-Що як ти мені не байдужа?-хлопець опустив очі, розглядаючи підлогу,-Я тобі подобаюсь?

    Лея застигла від несподіваного питання. Майк справді дуже сильно подобався їй. Цей хлопчина полонив серце, хоч вона його майже не знала. Дівчина продовжувала вдивлятися в його сповнені добра очі. Проте далі сталося те чого Лея зовсім не очікувала. Майк провів рукою по волоссі й тілом пробігли сотні мурашок від насолоди. Дівчина нахилилася ближче, торкнувшись його вуст кінчиками пальців. Майк злегка усміхнувся і хотів було поцілувати Лею, але дівчина відсахнулася.

-Ти що це собі дозволяєш.-метушилася кімнатою вона, шукаючи схованки сполоханому серцю.

-Лея.-хлопець наблизився, обійнявши дівчину заду.

    Коли він промовляв її ім’я всередині вирував приємний вир радощів. Це була насолода для вух. Але вона не може дозволити собі почуття. Спочатку потрібно розібратися з ситуацією про вкрадену принцесу. Кохання буде тільки заважати у справі. Воно потроху дурманило дівчині голову.

-Забуть моє ім’я.-вона видерлася з його обіймів,-Я втомилася.

-Зрозумів.-спохмурнів Майк, зникнувши на вулиці в темряві дерев.

    Тілом Леї одразу пробігли дрижаки. «Хоч би він не образився. Я дуже різка з ним»­­­­: подумала дівчина. Вона не могла повірити у те що так швидко закохала у себе Майка.

***

    Вранці Лея прибула до замку де на неї чекав уже Джек. Вони взяли коней і поїхали далеко за місто. Велика башта розташовувалась не далеко від гори. На вході стояли двоє чоловіків, які побачивши короля, зникли в середині. Будівля здавалася міцною. Навколо неї розкинувся низький мур. Лея заїхала в середину і до неї прикипіли усі вояки, що розминалися на велетенському стадіоні з різним приладдям. Справа знаходилась зона де чаклуни практикували магію, яку можна було б застосовувати у війні. Трохи далі проходили тренування на яких воїни в обладунках змагалися на мечах. І тільки один лучник початківець намагався влучити у свою ціль. А ще була зона де тренували тварин охоронців. Король провів Лея на задній двір, там були розкидані маленькі столики. Дехто уже смакував свій сніданок за жвавою розмовою. Побачивши Джека воїни швиденько почали вишиковуватися в колони на невеличкий площі, яка мабуть була призначена для зібрань.

-Тату?-з вежі вийшов принц,-Щось трапилось?

-Нічого такого, на щастя.-відповів спокійно король, який ще досі сидів верхи. Лея у свою чергу уже злізла з коня,-Ось привів нового воїна. Знайомтесь.

    Чоловіки невпевнено дивилися на Лею. Вони почали перешіптуватися, що не сподобалося принцові. Рональд плеснув в долоні й на площі запала тиша. Проте глузливі погляди досі були прикуті до худорлявої Леї.

-Валерія.-гукнув Джек і з колони вийшла дівчина.

    На вигляд вона була молода та жвава. Чорнява та з не дуже короткою стрижкою. Її руки на вигляд були міцними, а плечі широкі. Валерія завмерла дивлячись на Лею з байдужістю.

-Це Єлена. Твоє завдання знайти їй кімнату і ознайомити з усім.

-Буде зроблено.-вигукнула дівчина.

-Ти відправляєш її у мій загін?-обурився принц.

-Тебе щось не влаштовує?

-Ти ж знаєш як ми ставимось до жінок воїнів.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше