Головна мета героя 3 (викрадене дитя)

Хранитель

    Вранці хтось кілька разів поторсав Лею. Дівчина підскочила з місця, заплутавшись в ковдрі. Ця ніч видалась важкою для неї, оскільки ліжко було не зручне.

-Прокидайся уже.-не вгавала Валерія.

-Уже майже встала.

    Лея підвелася і помітила, що дівчина уже повністю готова до ранкового тренування.

-Тернер нікого не шкодує.-попередила Валерія, кинувши на ліжко одяг,-Швидше.

    Як виявилось, Тернер-це генерал. Він займався підготовкою воїнів. Лея стала у стрій і вловила погляд суворого чоловіка. Його обличчя було пошрамоване, а руки вкриті м’язами.  Тернер пішов вздовж строю, зупинившись перед Леєю.

-Новенька?

-Так.-без жодної нотки хвилювання відповіла дівчина.

-Сама напросилася.-кутиком вуст усміхнувся чоловік.

    Лея відчула як до неї прикипіли погляди чоловіків. Валерія стояла ззаду й стисла плече дівчини коли генерал відійшов.

-Іноді він буває дуже суворим.-шепнула вона на вухо.

    Нарешті Тернер став перед воїнами, зробивши маленьку паузу він мовив:

-Сьогодні в замку бал на честь осіннього фестивалю.-чоловік обвів коротким поглядом стрій,-Цього року прибуде королева Анабель та король Моріс. Вони хотіли б зустрітися з тими хто досі займається розшуком їхньої доньки. А це означає що хтось із нас піде на бал на зустріч з королями. Джон, візьмеш це на себе.-молодий білявий хлопчина вийшов на перід.

-А…Чому я?

-Я теж там буду.-відповів генерал.

-До того ж з тобою ще дехто піде.-чоловік примружився,-Принц дуже наполягав взяти з собою Єлену. Він хоче щоб новенька познайомилась з королями.

    Лея з несподіванки підскочила. Що це принц задумав? Тепер дівчина хвилювалася за свою таємницю. Вона зовсім не очікувала того що сьогодні зустріне, можливо, своїх батьків.

-До діла.-прокричав Тернер,-Біг поколу.

***

    Після довгих тренувань воїнам дали кілька годин вільного часу. Лея та Валерія непомітно вислизнули в місто, сподіваючись трохи розвіятись та познайомитись краще. Дівчата сновигали між маленькими магазинчиками під накриттям, які сьогодні процвітали. Здавалося, наче всі чаклуни поз’їжджалися на цей маленький ринок. Валерія вирвалась в перід. Вона зупинилася біля маленького намету, де худий чоловік у кругленьких сірих окулярах розкладав свій товар. Лея поглянула на дивні речі. У маленькій банці, яка була закрита прозорою кришкою з крихітними дірочками повзали кольорові жуки. У ємності з маленьким написом літали комашки з довгими крилами та маленькими круглими тільцями. Трохи осторонь розташовувались різнобарвні настоянки та сушені трави. Найбільше Лею вразили кігті невідомих їй тварин. Вони були різних розмірів та відтінків.

    Валерія пішла вздовж ряду, де продавці розташували свої намети з різноманітною їжею. Смачні запахи одразу забили у ніс. Лея на хвилю зупинилася, щоб купити солодких пампушок. Десь у середині неї жевріла надія побачити сьогодні Майка. Раптом дівчата загубили одна одну і ноги Леї привели її до невеликого намету в рожеву цяточку.

    Круглолиця жінка з акуратно заплетеним сивим волоссям окинула своїм поглядом Лею, яка розглядала її товар. Незнайомка торгувала одягом, для балу. Дівчина подумала що було б непогано щось купити для сьогоднішнього свята.

-Що цікавить Вас?-старенька підвелась.

-Хочу придбати сукню.

-Я гадала що принцесам повинні найкращі кравці шити одяг.

    Лея заклякла на місці. Вона намагалася не виказати свого здивування, але у неї це погано виходило, особливо зараз, коли торговка обійшла її роздивляючись з усіх боків. На мить Дівчина затамувала подих. Можливо, старенька просто хотіла пожартувати.

-Лея, дочка Моріса та Анабель.-жінка наче прочитала думки.

-Ви помиляєтесь.-уже спокійним тоном відказала дівчина, хоч все застигло в очікуванні.

-Та невже?

    Не зручна тиша запанувала на мить між ними. Лея боялася сказати чогось зайвого, та що там сказати, навіть, подумати було лячно.

-Просто продайте мені яку-небуть сукню.

    Старенька занишпорила під своїм тонким прилавком і витягнула щось рудого кольору. Вона охайно вклала річ в корзину Леї, взяла гроші, вдячно кивнувши.

-Та все ж цікавість перемагала.-звідки Ви дізналися про мене.

-Я бачу брехню людей. Моя сила рідкісна тому навряд чи ти чула про неї.-торговка зауважила те що Лея замислилась.

-Ви ж не розповісте про це нікому?!

-Навіть якби хотіла то не змогла б. Я усе забуду через годинку.-незнайомка привітно усміхнулася,-Такий недолік великої сили.

-Дякую.

-Стривай. Візьми оце.-старенька простягнула дівчині маску, яка закручувалась ховаючи деякі риси обличчя,-Вона знадобиться тобі. Ти чимось схожа на своїх батьків. Я думаю вони б тебе одразу упізнали.

    Лея поклонилася, наздоганяючи Валерію, яку помітила у натовпі. Дівчина теж купила щось, що видавало дивовижний запах. Проте він був солодким з тонкими нотками різкості. Здається, це фрукти, які Лея раніше уже бачила у книзі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше