Самозванка

    Вранці Лею викликав король Джек на дуже важливу розмову. Дівчина сиділа навпроти суворого чоловіка, спустивши очі.  Він дивився на неї водночас схвально і сердито. Мовчанка затяглася на довгих 20 хвилин. Король ніби вивчав дівчину поглядом.

-То хто ж ти садівниця чи воїн?

-Воїн.-тихо відповіла Лея.

-Здається я поспішив брати ту про яку нічого не знаю у своє військо.-король поклав руки на стіл,-Як мені до тебе звертатися?

-Лея це скорочено від Єлена.-намагалася викрутитись дівчина.

-Звідки ти така прибула.

-Здалеку. Я сирота. Бабуся померла. Більше нічого мені Вам сказати.

-Що ж… Якщо ти не збрехала цього разу я дозволю тобі залишитися. Те що ти зробила учора було відважно.

-Дякую.

-Кролю.-до кабінету увірвався чоловік в обладунках. Він стурбовано глянув на Джека,-Вибачте що завадив, але ми, здається, знайшли ту яку так довго шукали.

    З цими словами Джек скочив на ноги й помчав за незнайомцем. Лея кинулась за ними. Їй здалося що король виглядав спантеличеним. Вони спустилися до входу в замок. Король Моріс та королева Анабель уже стояли там. Їхні обличчя сяяли щастям та невимовною вдячністю. До замку увійшла білява дівчинка. Ровесниця Леї. Незнайомка вклонилася, втупившись поглядом в правителів, які уже розглядали її з усіх сторін. Дівчина і справді була трохи схожа рисами обличчя на Моріса. В середині Леї усе перевернулося. Молода незнайомка нарешті заговорила:

-Невже ви мої батьки?

-Так.-крізь сльози засміялася Анабель.

    Лея стояла не розуміючи що відбувається. Незнайомка обіймала правителів, хоч радість була награною на її обличчі.

-Вона знайшлася.-викрикнув на радощах Джек і побіг сходами вниз.

    В Леї розривалося серце. Вона була упевнена в тому що і є тією самою викраденою принцесою. У цьому можна навіть не сумніватися. Та серце розривалося від картини що відкрилася перед нею. Самозванка намагалася вдавати радість. Це дуже оборювала Лею. Зненацька хтось забуркотів за спиною:

-Ти нічого не скажеш?-прозвучав невдоволений голос Рональда.

-А що мені сказати?

-Ми ж знаємо правду. Давай зізнаємось.

-Ніхто в це не повірить.-похитала головою Лея,-Особливо зараз.

-Можна спробувати. Я не можу дивитися на те як дурять близьких мені людей.-принц рушив сходами вниз, але дівчина перехопила його за зап’ястя.

-Не смій розповідати правду. Я думаю буде краще якщо вони не дізнаються хто я насправді.

    Принц обурено вивільнив свою руку. Він насупив чоло і сердито глядів на спантеличене обличчя Леї.

-Спочатку потрібно дізнатися хто така ця незнайомка і для чого вигадала всю цю історію.

-А як що до тебе?

-Я в порядку.-одразу відрізала дівчина,-Не зводь очей з самозванки.

-Обов’язково,-принц не помітно стиснув руку Леї у своїй долоні.

    Дівчина повільно спустилася сходами, поклонившись перед королями і королевою. Незнайомка уважно оглянула Лею, але не сказала нічого. Принц просто пройшов повз незнайомку, навіть не нагородивши її поглядом. Король Джек здивовано вигнув брову, але не став нічого питати.

***

    У відчаї Лея пішла у вже знайомий ліс. Ноги наче самі привели її до місця в якому було тихо та спокійно на душі. Хоч вона і не дуже хотіла зараз розмовляти з Майком, але хлопець все ж таки знайшов її. Дівчина роздумувала над тим як їй зустрітися з батьком. Останнього разу вона бачила його на святі, коли завадила його планам. Лея так і не дізналася що сталося з Верноном. Зараз ці думки наповзали наче чорні хмари, і душили її наче камінь, що поклали на груди.

-Я радий що ти прийшла.-Майк широко усміхнувся,-Я відчув тебе ще як ти тільки зайшла у ліс. 

    Лея вперто мовчала втупивши в нього свій суворий погляд.

-Ой… Щось сталося? Чому така невдоволена?

-Відколи я стала твоєю дівчиною.-обличчя вкрилося легким рум’янцем. Вимовляти ці слова виявилося важче ніж вона думала.

-Чому б і ні?-знизав плечима Майк,-Я уже знаю що ти мене кохаєш.

-Той що? Я не погоджувалася бути твоєю дівчиною.-розлютилася Лея.

-Чому ти така холодна? Добре я запитаю. Ти хочеш бути моєю дівчиною?

-Не знаю.-Лея опустила погляд додолу. Питання було очікуваним, але відповіді на нього дівчина не спромоглася озвучити.

-Один…

    Лея промовчала. Вона тільки сердито глянула на задоволене обличчя, яке уперто дивилося на неї. Майк намагався сховати своє хвилювання за маскою суворості.

-Два…

-Я не можу бути твоє дівчиною, хоч і дуже хочу.

-Чому усе в тебе так складно?

-Я дочка сина Повелителя смерті.-вигукнула Лея на одному дусі. Після цих слів їй стало легше.  Ця таємниця роздирала її з середини.