Великий початок

    Літо прекрасна пора. Випускний Анабель пройшов на славу. Тепер її нічого не тримало тут окрім друзів та сім’ї. Думки були заплутані. Ночами вона плакала, знаючи що скоро настане літо і їй доведеться попрощатися із старим життям. Вона навіть не знала чи це все правда. Єдиний вихід це дізнатися про все у свого брата, якого вона вжитті не бачила. А що як він теж давно мертвий? Страх, відчай усе це тисло на ню. 
    Анабель збирала свої речі в рюкзак оскільки не знала куди занесе її. У який світ вона потрапить? Батьки відправились на роботу. Дівчина залишила своїй сім’ї записку і, взявши Колючку, з яким за цей час здружилася, обережно відкрутила склянку з зеленою рідиною. Запах був жахливий. Сморід був схожий на сиру рибу і гнилі водорості. Дороги назад немає. Анабель перевернула посудину, виливши усе до краплини на підлогу. Нічого не відбулось. На мить дівчині стало легше. Вона навіть зраділа, вкотре переконалася що все це невдалий жарт. Але потім рідина перетворилася на зелений туман і в підлозі з’явився вир. Дракончик зрозумів злякане лице господині й першим стрибнув, для того щоб показати що це безпечно.
-Ти хочеш щоб я ішла за тобою? Гаразд. 
    Анабель обережно ступила крок у портал і відчула як земля зникла. Вона стояла наче на зеленій хмаринці. Тіло стало м’яким і повіки самі зачинились. Дівчина наче знаходилась у приємному сні. За хвилину вона відчула запах моря. Ноги відчули не тверду землю, вони вгрузли в м’якому піску. Знехотя Анабель розплющила очі, побачивши хвилі моря і відчувши приємний запах після того смороду в будинку вона думала що все це сон. В почуття її привів маленький друг. Колючка лагідно тицьнув носиком в оголену частину ноги. 
-То ось який він наш дім,-промовила дівчина мимохіть знімаючи взуття, аби відчути ніжний пісок. Їй хотілося трохи скупатися, щоб забути про те хвилювання яке переживала всередині себе. Тут вона почувалась спокійною.
    Озирнувшись вона помітила що берег моря не дуже великий. Позаду неї простягався сосновий ліс. Вона настільки зосередилась на морі що не одразу відчула дивовижний запах дерев. Анабель подумала що необхідно буде усе це намалювати.
-Куди нам далі?-запитала вона в Колючки, але той нічого не відповів, тільки здивовано дивився на господиню.
    Вона з награною розчарованістю рушила в саму серцевину лісу. 
***
    Повелитель смерті упевнено сидів у королівському троні. Роги його виблискували, а шкіра була так само біла, як сніг . Грала повільна музика. Він сидів і дивився як музиканти тремтять від страху. 
-Мені набридло-,знуджено сказав не бажаний гість і молодий чоловік із скрипкою в руках перетворився на порох,-Рональд.
-Так сер,- маленький та повненький чоловічок вийшов на перед. Його камзол був розшитий золотом, на шиї висів стародавній круглий годинник, а кумедні квадратні окуляри видовжували обличчя.
-Забери купку цих боягузів. Вони жалюгідні.
-Буде зроблено. 
    Коли не справжній король залишився сам, він дістав маленьку прозору склянку в середині якої тріпотіла душа королеви.
-Твоя донька скоро сама прийде до мене,-огидно посміхнувся рогатий чоловік,- Я відчуваю вона пройшла через портал. Тепер вона у моєму світі. Залишилось тільки загнати цю беззахисну птаху у клітку і скоро я заберу свою плату й стану єдиним правителем.
    Чоловік-полум’я піднявся, пройшовши великою залою до червоного полотна. Під ним він щось ховав. Одним різким рухом чоловік скинув цю накидку. 
-Ну що юний принц, готовий до зустрічі з сестрою? Вона ладна на все аби тільки розшукати свого брата і дізнатися відповіді на питання які її тривожать. Я б уже давно забрав її життя, але ця підвіска яку вона постійно носе стримує мої сили. Ну що ти?-награно засміявся фальшивий король,- Я виправлю усе і душа принцеси нарешті стане моєю. Шкода що ти не побачиш як твоя дорога сестричка безсило засне вічним сном.
    Чоловік заховав склянку з душею королеви і вже хотів було розбити закам’янілого принца, але тут до зали зайшов Рональд і правитель заховав все знову під червоною накидкою.
-Ваш кінь готовий, сер.
***
    Чим далі Анабель заходила у ліс тим моторошніше ставало. Здавалося що блукаєш серед дерев і виходу немає. Сонце пробивалось через гілля і ніжно обгортало оголене тіло. Воно не обпікало, а лише тепло ніжило. Наставав вечір. Повіяло прохолодою. Колючка підійшов ближче до господині й загрозливо настовбурчив свої колючки на хвості та спині. Позаду щось зашелестіло. Анабель обернулася але нічого не побачила. Раптом вона почула легеньке мурликаня і звуки які були схожі на котячий мявкіт. За дерева виглянула маленька істотка схожа на грибочок. Тільце біленьке, кругленькі ручки та ножки. На голівці коричневий капелюшок. Чорненькі оченята глянули на Колючку, який загрозливо спостерігав за не бажаним гостем. Чоловічок повільно наблизився до дракончика і кинув дрібку землі. Колючка кумедно пчихнув. Він хотів накинутись на незнайомця, але той підстрибнув. Дракон гепнувся на землю і солодко заснув. Чоловічок кинувся тікати кудись вперед. Анабель підхопила свого улюбленця на руки й побігла за створінням. Він був доволі швидким. Дівчина ледве встигала за ним. Вона вправно маневрувала поміж дерев і раптом десь далеко помітила багаття. Анабель уповільнила крок. Тепер вона тихо наближалася до світла ховаючись за деревами, наче кішка. Колючка тихо сопів і дівчині від цього було лячно. З своїм улюбленцем вона почувалася в безпеці, але не хотіла зашкодити Колючці тому заховала його у свій рюкзак. Як тільки вони наблизились у сторону Анабель полетіла сокира і застрягла у дереві за яким вони ховалася. 
-Виходь,-наказав чоловічий голос. 
    Спочатку дівчина обережно виглянула за дерева, а потім вийшла до багаття. Сонце уже майже сховалося. Перед Анабель постав молодий високий чоловік. Біляве волосся, обличчя у веснянках. Одягнений він був у зручний одяг, але навіть так дівчина помітила що у нього сильні руки.
-Хто ти?-наважився запитати незнайомець.
-Я шукала вихід з лісу,-промовила ледь чутно вона.
-Я не питав що ти тут робиш. Я запитав хто ти?
-Мене звати Анабель. А ти хто?
-Я  Майк. Хранитель лісу мертвих правителів.
-Щось не схоже на те що ти його оберігаєш,-дівчина глянула на сокиру яка досі стирчала з дерева.
    Хранитель підійшов до бідолашної сосни і витягнув з неї зброю. Слід від порізу одразу затягнувся молодою корою. Анабель сахнулася.
-Ти що ніколи тут не була?!
-Ні. Я уперше таке бачу. 
-Очевидно ти не звідси,-промовив Майк,-То хто ж ти? Відьма, чаклунка, знахарка, хранителька таємниць, або одна з тих німф?
-Я навіть не знаю хто це такі,-обурилась дівчина.
-Як це?
-Я з іншого світу. І ще ніколи не була тут.
-Звідки ти?-насторожився чоловік.
-З міста Зелені Води.
-Ніколи не чув про таке раніше. Це де? У якому королівстві?!
-Як це?-здивувалася Анабель, Хіба ми зараз у королівстві?
-Звісно,-засміявся Майк,-Куди ти прямуєш?
-Якщо чесно я не знаю. Усе що в мене є це лист від моєї справжньої мами і мій друг.
-Хто твій друг?-обережно запитав хлопець.
     Анабель зняла з себе рюкзак і відчинила його. З відти виглянула заспана, луската мордочка Колючки. Дівчина помітила здивоване та вражене обличчя Майка. Потім вона відчинила маленьку кишеню і дістала листи. 
-Це твій охоронець?
-Це мій друг,-проказала дівчина,-Він дуже маленький аби бути моїм охоронцем.
-Ти з благородної сім’ї?! Твоя тварина маленька тому, що вона запечатана у часі.
-Я не розумію,-насупилась Анабель.
-Це роблять для того щоб ніхто не дізнався про магію та підчас подорожів. Тварина охоронець це особливе створіння яке охороняє усю сім’ю. Вони мають зв'язок зі своїм господарем і знайдуть його де б він не був.
-У мене ще є листи. Можливо ти знаєш хто мені це написав,-Анабель не рішуче простягнула папірці. Вона думала про той день день коли Колючка вилупився. Отже, це була частина якоїсь магії.
-Невже ти та сама загублена принцеса,-спантеличений чоловік глянув на підвіску, яку дівчина перебирала нервово у руці і низько вклонився,-Вибачте, принцесо.
-Не треба. Я не принцеса. 
-Ні, Ви та сама загублена принцеса. Тепер ви зможете звільнити наш світ від нечесного правління Чорного Короля.
-Хто такий Чорний Король?-запитала дівчина.
-Повелитель смерті. Після того як нашого короля та королеву вбили він став правити королівством.
-А хто убив їх?
-Лорд Корден. Підступний тип. Багато років жив у палаці, а коли трапилась нагода убив наших правителів. Але за таку підлість Повелитель смерті забрав його життя і ув’язнив душу. Подробиць я не знаю.
-Але для чого йому це?-наполягала принцеса.
-Ця смерть була болісна, підступна і не справедлива, тому Чорний король розставив все на місця.
-Якщо він такий справедливий то чому хочеш звільнитися від його правління?
-Він жорстокий. Може забрати життя будь-кого за маленьку дурничку,-чоловік глянув на підвіску і продовжив,-Повелитель смерті і раніше був таким, але його силу стримував червоний рубін. З смертю королеви він зник.
-Ти думаєш що це він?
-Якщо ви справжня принцеса, то скоріше за все королева хотіла вберегти його й заховала разом з вами.
-Якесь безглуздя! В листі сказано що у мене є брат,-обережно почала Анабель.
-Усі вважають що він був з вами,-здивувався Майк.
-Я росла одна, а потім…-вона затихла.
-Народилася в сім’ї дитина?-запитав чоловік.
-Так. Невже це принц?
-Ні. Він звичайна дитина. Уже стемніло,-мовив замислений чоловік,-Зараз ми переночуємо тут, а вранці я відведу Вас до вчителя чаклунів. Він точно має знати що робити далі.
-Добре. Все одно робити нічого.
    Анабель пройшла до колоди, яка лежала на прохолодній землі. Присівши на ню вона знову помітила ту дивну істоту яка привела її сюди.
-Хто це?-запитала дівчина.
-Маленькі Тутні. Вони бігають лісом і допомагають заблукавшим, а якщо є якась загроза вони просто роблять так щоб людина або тварина заснула. 
    Невдоволений Колючка скрутився клубочком біля ніг своєї господині і відвернув мордочку від істоти. Тутень зацікавлено глянув на Анабель а потім зник у лісі. Майк приніс сухої трави та розстелив її біля багаття. На вулиці стемніло. Хлопець наказав лягати спати, але дівчині не спалось. Вона думала про те яка зараз вдома пора? Можливо вже ранок? Потім вона згадала про лист який залишила батькам. Скоріш за все вони його уже знайшли. Її мучило сумління. Все ж таки потрібно було попрощатися, але тоді було б тільки важче. Мама напевно зараз готує вечерю. Від думки про їжу у неї забурчав живіт. Шкода що вони так і не повечеряли. Анабель вдивлялася в небо і помітила що зорі рухаються. Неначе танцюють по небі. Маленькі вогники не пливли в якомусь одному напрямі. Вони гуляли, неначе хтось висипав круглі кульки. Іноді над ними пролітало щось дуже мале і срібне. Воно було дуже швидке, тому не вдавалось розгледіти. Часом ліс здригався від кроків чогось великого. На щастя причина цих поштовхів була десь далеко від них. Заснути було важко. Постійно щось заважало: нові звуки, різкі та раптові запахи, незнайомі тварини. Вогнище почало загасати й Майк прокинувся щоб підкинути гілок. Анабель прикинулась що спить, але відчинивши трохи очі вона бачила як хлопець збирав гілля. Через кілька хвилин багаття знову стало великим і теплим. Майк вмостився поруч, солодко засопівши. Все ж таки дівчині вдалось трохи заснути. 
    З ранку Анабель прокинулась від смачного запаху. Вона підвелась і сіла напроти свого улюбленця який з нетерпінням чикав коли його господиня прокинеться. На маленькому багатті смажились три обскубані невеличкі пташки. Позаду неї пролунав голос:
-Доброго ранку. Ти вже прокинулась?
-Котра година?-запитала Анабель.
-Приблизно пів на 9.
-У тебе не має годинника?
-Навіщо він мені. Я все життя живу в лісі. Зараз поснідаєм і підемо до містера Вудла,-жваво мовив хлопець.
-Пахне смачно.
-Це звісно не королівський сніданок, але теж нічогенько. Ти пізно заснула.
-Звідки знаєш?-зиркнула підозріло Анабель.
-Ти вертілася. На новому місці завжди важко заснути.
    Після сніданку вони зібрались, загасили вогонь і рушили у ліс ще далі. Здавалося що все тут відбувається дуже повільно. Невдовзі ліс закінчився і мандрівники вийшли на стежку яка вела до міста. Це не аби як порадувало дівчину. Колючка трохи пожвавішав.
-Далі я не можу піти,-сказав Майк.
-Чому?
-Я не можу покинути ліс. Без мене він загине. Я його життя. 
-І як нам бути?-поцікавилася Анабель,-Я сама не впораюсь.
-Тобі допоможе мій охоронець,-Майк розстебнув невеличку сумку яка була прикріплена до його пояса і дістав звідти маленьке чорне створіння. Воно лагідно вчепилось своїми пазуристими лапками за палець хлопця, і звисаючи вниз головою, загорнулось великими крильцями.
-Зазвичай кажани не літають у день, але для тебе Фредерік зробить виняток. Він проведе вас до вчителя,-почав говорити хлопець,-Ти краще сховай свого друга. Дракон тут рідкість і означає що його господиня велика персона.
-Зрозуміло. Дякую за допомогу. Сподіваюсь ми ще зустрінемся.
-В цьому я не сумніваюсь. Бувай принцесо,-промовив Майк і підкинув маленьке створіннячко, яке підлетіло верх, сонно закрюжлявши у повітрі.
    Анабель прислухалась до поради свого знайомого й заховала свого улюбленця у рюкзак. На дорозі їм зустрічалися різні люди, деякі з них розгулювали зі своїми охоронцями. Чим більше Анабель наближалася до міста тим більше зустрічалась з різними чаклунами. Кілька разів їй доводилося на власні очі побачити магію. Одна маленька дівчинка зменшила свого птаха прямо у Анабель на очах. Нарешті перед ними постала велика брама міста. 
    Дівчина відчула відчай. Вона нікого не знала. Люди проходили повз, ніхто не спілкувався. Анабель зрозуміла що народ заляканий. На мить вона відчула себе самотньою. Понад усе їй зараз хотілося подзвонити до своєї подруги та поділитись враженнями, але мобільна мережа тут не працює, це Анабель перевірила як тільки прибула у цей світ. Як там Клер без неї? Та чи зустрінуться вони ще коли-небудь? За роздумами дівчина загубила кажана. Вона оглядала уважно небо, проте не знайшла там свого знайомого. Це наштовхнула її на думку про те що варто роздивитися тут усе і дізнатися про цей світ більше з вітрин магазинів та торгових лавок. Спочатку дівчина підійшла до смаглявого юнака який продавав одяг. Все це відбувалося просто неба. Молода руда відьма вподобала собі жовту сукню і запитала чи можна приміряти. Юнак підвівся провів рукою зверху донизу й чарівна річ опинилася на кралечці. Проте коли та дізналася ціну обурено фиркнула і клацнувши пальцями, для того щоб повернути свій колишній одяг, рушила геть з гнівним бурчанням.
-А вас щось цікавить?-звернувся привітно продавець до Анабель.
    Дівчина оглянула уважно кожну річ. Там було усе. Починаючи від бальних суконь і закінчуючи одягом для відпочинку в горах. Потім Анабель відмовила юнакові, той у відповідь розчаровано махнув рукою й сів на своє колишнє місце. За одягом слідували маленькі магазинчики з різними речами. Там були побутові дрібниці, якими користуються і в її світі також, але один непримітний магазинчик зацікавив Анабель особливо. На вивісці був надпис «Для справжніх сміливців». Дівчина прочинила дверцята, у магазині було людно. Вона наблизилася до вітрини й ледве не втратила свідомість. Там стояли сушені тільця якогось звіра, чиїсь очі, які стежили за покупцями, відрізані пухнасті крила, які тріпотіли у великих банках. Праворуч стояла інша вітрина. Її було не так страшно розглядати. У ній лежали усілякі дрібниці: срібні кульки, прозорі склянки, ляльки в рожевих сукнях, дивні запальнички, золоті яйця якоїсь птахи, пігулки різних кольорів. Ну і дивне місце. Не вагаючись Анабель вийшла з цього жахливого місця і попрямувала до книжкової лавки. Там теж було чимало покупців. Дівчина взяла маленький журнал з переліком наявних книг. Написи її вразили: «Як начаклувати собі здоров’я», «33 способи повернути старе кохання», «Ув’язнення людської душі», «Рекомендації для початківці», «Поради від місіс Полі», далі Анабель не стала читати. Пройшовши трішки далі вона почула як старенький продавець сперечається про щось з  сивим покупцем.
-Купуй, або ж забирайся.
-Цілих 3 карбованці за шинку це грабіж.
-Це не грабіж, а спосіб вижити. Відколи нами править Чорний король доводиться піднімати ціни.
-Ну гаразд…-сивий чоловік кинув на прилавок 3 карбованці.
-Дякую,-обурився змучений продавець.
    Раптом Анабель помітила у небі кажана який кружляв над стареньким покупцем. Вона зрозуміла, ба ні радше відчула що це той кого вона шукає.
-Ви містер Вудл?-запитала принцеса наздоганяючи старенького чоловіка.
-Якщо Ви з тієї компанії «Чи існує життя після смерті» то забирайтесь геть,-прокричав розгублений містер.
-Нам треба поговорити.
-Про що нам з Вами розмовляти.
-Ви маєте мене навчити магії,-уперто стояла на своєму дівчина пробираючись крізь натовп, вона ішла вслід за чоловіком.
-Я вже давно нікого не навчаю. Застарий я для таких справ.
-Але це дуже важливо.
-Послухайте юна леді, якщо вам так кортить навчитися чаклувати купіть собі посібник «Для початківців».
    Анабель зрозуміла що старий не захоче її більше слухати, тому витягнула червоний рубін, який до цього був схований під її кофтиною.
-Сховай,-швидко запанікував вчитель й прикрив рубін долонями,-Іди за мною.
    Далі вони мовчки пробиралися крізь натовп, минаючи різні магазини. Іноді траплялись бари, кафе, та ресторани. На околицях міста з’явилися будиночки. Усі вони наче вийшли з книги. Охайні, прибрані та з великими заборами. Біля кожного з будинків стояли маленькі (у декого велетенські) вирізьблені з дерева тотеми тварин. Скоріш за все це охоронці цих сімей. Невдовзі вони наблизились до похмурого сірого будинку, але доволі чистого й охайного. Потрапивши на подвір’я Анабель помітила повсюди маленьких мишок. На скриньці для пошти було намальоване сіреньке мишеня, на дверях будинку та біля самого будинку стояв тотем мишки.
    Коли вони потрапили всередину дівчина відчула приємний солодкий запах сиру. Господар провів її у вітальню і запропонував їй напої, але та тільки похитала головою в знак згоди. Анабель мучила спрага і втома давалась взнаки. Господар повернувся з двома склянками прохолодного лимонаду. Анабель не стала чикати щоб показати що в неї є манери, дівчина одразу випила свій напій і хотіла було попроси ще, але стрималась. Деякий час сивий чоловік уважно оглядав незнайомку, наче намагався згадати щось або упізнати когось. Далі він ковзнув поглядом на рюкзак у якому поворухнувся Колючка.
-То там ти ховаєш свого охоронця?-запитав поважно вчитель.
-Так,-Анабель зніяковіло дістала Колючку і той дрібно закліпав очима від яскравого світла, яке заливало цю кімнату. Потім створіння наче упізнало чоловіка підстрибнуло й радісно тицьнуло його носиком в ногу.
-Привіт старий друже.
-Ви знайомі?
-Звісно,-засміявся вчитель,-Він століттями охороняє королівську родину. У такому вигляді його не впізнати.
-Отже я та сама зникла принцеса про яку тут стільки мови?
-Твоя мама королева. Вона бажала тобі добра тому сховала тебе в іншому світі. 
-Це зрозуміло, але для чого вона так вчинила?!
-Розкажу потім. Спочатку ти маєш добре поїсти. Завтра на світанку починаєм.
-Починаєм що?-розгубилася дівчина.
-Тренування.
    Після обіду принцеса вирішила оглянути трохи місто і вислизнула з будинку коли його господар міцно заснув. Спочатку вона і Колючка сновигали великою площею з фонтаном і кам’яними левами, а далі вирішила прогулятись вулицями. Люди заклопотані своїми справами проходили повз Анабель нічого не підозрюючи. Дівчині навіть не довелось ховати дракона, його навіть ніхто не помічав. Від цієї буденності їй стало нудно. Від чарівного світу вона чекала щось неймовірне, але на вигляд все скидалося на маленьке богом забуте містечко. Раптом позаду почулося іржання коня. Колючка настовбурчив пір’ячко на своїх маленьких крильцях. Злякані люди порозбігались в різні боки. Анабель обернулася щоб поглянути що сталося й лицем вперлася в попелясто чорну мордочку коня. Тварина фиркала й жадібно хлептала воду з якогось розбитого корита біля симпатичного тину. З несподіваного гостя зліз рогатий чоловік. Його очі зблиснули грайливо навіть підступно. 
-Привіт, маленька принцеса,-привітався чоловік.
-Звідки ви знаєте хто я?
-Я знаю все. Радий бачити тебе здоровою.
-Ви напевно Чорний король,-здогадалася дівчина.
-А ти кмітлива. Отже якщо ти тут це означає що готова стати королевою.
-Так,-вагаючись мовила Анабель.
-Я залюбки віддам тобі престол, але взамін попрошу цю маленьку підвіску.
-Ти гадаєш, що у тому світі я втратила розум. Хочеш панувати життями всіх людей?
-А ти розумна,-засміявся чоловік,-Але не все знаєш. Тільки подумай що ми зможемо зробити разом.
-Немає ніяких ми,-обурилась дівчина,-Твій час скінчився. Я прийшла щоб забрати те що поправу належить мені.
-Якщо ти не хочеш віддавати підвіску добровільно, то може хочеш зустрітися з братом.
-Ти знаєш де він?
-Звичайно,- підступно усміхнувся Чорний король,-Якщо хочеш побачити його живим принеси підвіску до замку. На роздуми у тебе є 3 дні, - цими словами чоловік спалахнув вогнем і миттю заскочив на свого коня. Потім вдарив тварині в боки ногами і той у свою чергу поніс господаря вулицею кудись дуже далеко, залишивши принцесу одну зі своїми роздумами.
***
    Сонце кинуло кілька теплих промінців на м’яке ліжечко Анабель. Дівчина мирно спала. Навколо панувала тиша. Вікно було зачинене тому шум гамірного натовпу не потрапляв у світлу кімнату. Щось важке всілося Анабель на груди. Вона підскочила від несподіванки і розплющила очі. Зляканий Колючка впав на підлогу. Двері у кімнату тихо прочинилися на порозі постав містер Вудл, ніяково переступаючи з ноги на ногу.
-Прокидайтесь, принцесо,-з повагою мовив чоловік,-Сніданок вже чекає.
-Але ще дуже рано,-сонно промимрила Анабель.
-Якщо хочеш навчитися магії, то тобі краще поспішити.
    Після сніданку вони вийшли на задній двір. Господар сів на широку лаву й дивився як дівчина тупцювала від нетерплячки на місці. Тиша затяглась. 
-Ви допоможете збільшити мого дракона?-запитала Анабель.
-Спочатку тобі потрібно освоїти елементарну магію. Наприклад збільшити або зменшити предмет, змінити колір, перемістити з одного місця в інше, відновити поламане. Усе це ти сьогодні вивчиш.
-Ви упевнені що я зможу це зробити за один день?!
-Ти дочка сильної чаклунки і хранителя природи,-почав повчально говорити містер Вудл,-Спробуй згадати з тобою раніше траплялися якісь речі, які важко пояснити.
-Так. Одного дня коли ми з подругою гуляли я випадково одним доторком зуміла розкрити бутон квітки. Зупинила злочинця. Я не знаю як це вийшло. Він украв сумочку і почав тікати я подумала про те що було б добре якби він впав. Я злякалася коли після моїх думок все так і сталося. А коли я розлютилася у мене в руках тріснула скляна чашка.
-раніше твоя магія проявлялася в наслідок сильних емоцій, але тобі доведеться навчитися чаклувати тоді коли потрібно,-мовив спокійно вчитель,-У нас є час поки тебе не знайшов Чорний король.
-Що до цього…-почала ніяково дівчина.
-Ти з ним уже розмовляла?
-Власне це не було схоже на дружню розмову.
-Коли це сталося?
-Вчора. Я гуляла містом. Тут з’явився він і погрожував мені. Сказав якщо я не віддам йому рубін помре мій брат. На роздуми в мене є 3 дні.
-Чому ти мені не сказала це одразу?-розлютився чоловік,-Добре. Тепер це не важливо. У мене є 3 дні аби підготувати тебе. Починаємо зараз.