Головна мета героя

Тільки вперед

3 дні минули швидко. Протягом цього часу Анабель вчилась опановувати різну магію. Не все завжди вдавалось. Перший раз коли у неї вийшло збільшити яблуко вона спочатку злякалась, а потім зраділа. Важко було повірити у те що вона і справді може чаклувати. Потім вони перейшли до серйознішої магії. Кілька разів Анабель перетворила мишу на крокодила. Вчитель не очікував що магія дівчини настільки сильна, але він тішився з того що вона наполегливо працює над собою.
    Анабель сиділа на лаві і вдивлялася у вечірнє небо. Перші зорі помалу з’являлися на горизонті. Війнув прохолодний вітерець. Дівчина сиділа і думала про те що завтра вона вирушить до свого брата. Анабель стільки доклала зусиль. Тепер вона не слабка дитина, а сильна чаклунка. Можливо її сила ще не настільки могутня як хотілося б, але все одно можна протистояти цьому демон. Вчитель тихо пройшов до своєї учениці й вмостився поруч. Спочатку він мовчав, а потім наважився розповісти:
-Ніколи не знімай з себе підвіску.
-Чому?-здивувалася Анабель.
-Твій тато король був смертельно хворий. Королева знайшла найкращих лікарів, але ті нічого не могли зробити. Тоді з’явився Повелитель смерті. Він пообіцяв що вилікує короля, але в обмін забере життя і душу в новонародженої дитини. Твоя мама погодилась. Повелитель смерті виконав свою частину угоди, а королева ні. Вона сховала тебе і твого брата в іншому просторі. Там де про магію нічого не знають. Але він не зупиниться. Йому потрібне твоє життя і душа, але поки на тобі рубін він не зможе тебе вбити. 
-Чому ти не розповідав цього раніше?-сльози покотилися по щокам.
-Я не знаю подробиць. Є свідки. Спілка «Чорного та білого».
-Я не чула про таке.
-Це 5 могутніх чаклунів. Саме їхня сила створила рубін. Вони живлять і підтримують його.
-І що тепер?-запитала сумна принцеса.
-Вони створили портал через який тебе сховали в іншому вимірі. Потрібно розшукати їх.
-У нас немає на це часу,-обурилась дівчина.
-Послухай, Чорний король підступний. Ніхто не знає що стало з принцом. Можливо він тобі збрехав,-почав лагідно вчитель,-Ти не зможеш подолати ворога, без чужої допомоги. І до того у нас мало інформації про події того часу. 
-Спочатку потрібно розшукати мого брата.
-І для цього нам потрібно знайти хоча б одного з 5 чаклунів. 
-А якщо принц мертвий?-злякано спитала Анабель.
-Я не знаю,- сумно повідомив містер Вудл,- Спочатку ми відправимся на пошуки чаклунки Доріани I. Вона має знати слабкі місця Чорного короля і напевно знає де твій брат.
-Гаразд,-розчаровано бовкнула принцеса.
-І ще дещо, нікому не кажи що ти загублена принцеса.
-Добре.
-Тоді вранці вирушаємо.
    У ночі Анабель наснився сон. Вона ішла коридорами замку. Раптом її брат виходить з кімнати. Коли він побачив свою сестру злякався та здивувався. А потім вона почула дивні слова: «Врятуй мене!». 
    Вранці вони покинули будинок і вирушили до сусіднього міста. За словами вчителя там розташована велика бібліотека в якій працює чаклунка Доріана I. Про сон Анабель намагалася не думати. Вона вважала що це все через хвилювання. Незабаром вони дісталися до головної дороги, яка вела прямо через невеличке селище. Колючка спокійно йшов поруч і тільки іноді відволікався на вершників та візки які проїжджали повз. Дівчина помітила що у цьому вимірі не має автомобілів. Рідко зустрічаються велосипеди. Коли вона запитала чому так, містер Вудл відповів що автомобілі шкодять природі. Йти довелося не довго. Незабаром з’явилися перші маленькі будиночки. Чим далі вони йшли тим більше Анабель помічала безлюдних хатинок.
-Чому тут так мало людей?-запитала вона.
-Більшість людей померли. Якщо бути чесним їх убив Чорний король.
-У селі дуже багато людей похилого віку і молодих жінок.
-А ти уважна. Король захотів більше нових земель і відправив чоловіків на війну.-засмучено повідомив вчитель,-Усі вони загинули. Королівство Карла Великого застосувало заборонену магію. 
-Їх покарали за це?
-Ні. Люди почали збиратися й протестувати, застосовувати чорну магію проти Повелителя смерті. Всі вони загинули.
-То ось чому усі люди такі залякані,-замислилась принцеса.
    Містер Вудл привів усіх до невеличкої ферми. На зустріч йому вийшов маленький хлопчик та молода руда жіночка. Вона одразу відправила сина в будинок, а сама почала сканувати нас поглядом. Вчитель розповідав що в кожної людини є дві нитки біла та чорна. Якщо людина застосовує свою магію в хороших цілях. То біла нитка завжди буде обв’язувати чорну білими вузликами. Якщо ж свої сили застосовувати зі злими намірами все буде навпаки. Ці ниточки можна побачити якщо застосувати магію і просканувати людину поглядом. Але в цьому є мінуси. Коли чаклунка вивчає ці ниточки вона не помічає того що відбувається в цей момент навколо неї. Руда дівчина прийшла до тями і запросила гостів у будинок. Містер Вудл відмовився й одразу перейшов до справи:
-Нам потрібно двоє коней. Витривалих.
-Так, звичайно. Я продаю двох молодих і сильних коней,-почала ніжним голоском дівчина,-Якщо хочете їх побачити ходімо до стайні.
    Анабель трохи здивувалась. Спочатку вона не розуміла для чого їм коні. Колючка глянув на вчителя розчаровано. Так наче він знає що буде далі. Руда красуня відвела їх до двох рудувато-коричневих коників. Тварини були гарні. Одразу видно що їхня господиня любить їх і доглядає за ними. Першого звали Макс, а другого Кеті. Як виявилось це молоденька дівчинка. Господиня стверджувала що вони закохані і їх не можна розлучати. Спочатку вчитель відмовлявся купувати Кеті, а потім здався. Руда дівчина пішла запрягати наших нових друзів.
-Ми поїдемо на них?-з нетерпінням запитала дівчина. 
-Дорога до міста не близька. В пішу ми ніколи не встигнемо дістатися туди до вечора.
-Але я ніколи не їздила верхи.
-Це погано. В нас дуже мало часу для того аби навчити тебе цього.
    Господиня люб’язно погодилась допомогти Анабель. Спершу дівчина нагодувала й подружилася з Кеті, а коли зрозуміла що тварина їй довіряє спробувала сісти верхи. Вдалось це з четвертого разу. Потім дівчина зрозуміла що це не так важко і зробила кілька кіл навколо ферми. Вчитель терпляче чекав. Коли принцеса була готова вирушати він вправно скочив на свого Макса і гайнув у період пустивши коня рисю. Анабель помчала за ним. Спочатку було складно управляти Кеті, але через декілька годин мук вчитель зрозумів що принцеса й коні втомилися та перейшов на легкий крок. Дівчина відчула полегшення. Панувала тиша. Містер Вудл мовчки спостерігав за тим як Анабель намагалася не показувати свого невдоволення від верхової їзди. Дівчина розглядала краєвиди. Праворуч вона помітила гори десь дуже далеко, а ліворуч розгорталося поле. На ньому працювали чаклуни. Обробляли землю фіалковим розчином. Маленька мишка Чіз вистромила рожевого носика з сумки вчителя. Тваринка була доволі гарна. Білий колір підкреслював її зелені оченята. Колючка тихо сопів у рюкзаку. З ранку він не виспався. Здається його теж цілу ніч мучили кошмари. 
-Здається Чіз зголодніла. Тай я якщо чесно теж не проти перепочити,-натякнула принцеса.
-Зачекай трохи. Зараз ми зупинимся на озері Трьох.
-Чому у нього така дивна назва?
-За легендами колись троє німф проводили там свої ритуали. Одна з них закохалася в молодого юнака,-вчитель став зовсім сумним,-Її сестри попереджали про те що їхня сила без неї не зможе існувати. Німфа не послухалась їх і пішла за чоловіком. Але той одружився з іншою. Від болю німфа і її сестри перетворилися на озеро.
-Для чого він так вчинив з нею?-зацікавилась Анабель.
-Тобі хтось казав що ти забагато питаєш.
     На мить знову запанувала тиша. Вчитель помітив що Анабель змучена й почав відволікати її. Розповідав кумедні історії які траплялися з ним та його учнями. За кілька хвилин вони дісталися озера. Воно було величезне й блакитне. Берег був вкритий великою кількістю верб які схилили свої віти у воду. З їх листочків скапували маленькі крапельки води. Вчитель розвів багаття й засмажив кілька грибів. Про них він раніше розповідав. Ці грибочки здатні усунути відчуття голоду на декілька годин. Після маленького перекусу вчитель вирішив нагодувати коней, оскільки до міста залишилось ще приблизно години 3. Анабель сиділа і спостерігала за краплями води, які повільно крапали з гілля. Вони її вабили. Підвівшись, дівчина підійшла ближче до верби й потяглася до крапельки. Раптом її руку перехопив вчитель.
-Цю воду не можна чіпати.
-Чому?-злякано спитала принцеса.
-Мертва вода. Сюди приходять усі відьми, щоб набрати воду для свого зілля.
    Усю дорогу дівчина думала про озеро Трьох. Для неї воно здавалося загадковим якщо навіть на вигляд здавалося гарним. Потім вона згадала що вода отруйна і від цього стало моторошно. У цьому світі все що на вигляд привабливе насправді несе загрозу. Колючка прокинувся і тепер сидів попереду на Кеті. У місто вони дібралися вже у вечері. Сонце тільки готувалось до сну. Люди сновигали площею. У цьому місті хоч трохи було веселіше. Просто на вулицях ходили жонглювальники, клоуни, фокусники, художники. Все аби тільки заспокоїти народ і вселити у них віру у краще майбутнє. Містер Вудл запитав у якогось чоловіка де тут бібліотека й той вказав на велике приміщення за магазином іграшок. 
    Як виявилось в середині було чимало людей. Кожен з них прийшов по книгу. Оглянувшись Анабель зрозуміла що господині не має тут. Дівчина глянула на вчителя і той зрозумів що вона хоче запитати. Якесь не зрозуміле побоювання панувало всередині неї. Наче передчуття. Проте все це вона списувала на переживання, бо зараз вона зустрінеться з відомою чаклункою про яку вона так багато чула і яка колись врятувала її життя, створивши портал. У читальному залі стояла молода чорнява жіночка й шукала книгу на полиці. Потім вона помітила що за нею спостерігають. Анабель зрозуміла зараз їх сканують. 
-Чим я можу вам допомогти?-запитала та коли прийшла до тями.
-Ми прийшли зустрітися з Доріаною,-мовив містер Вудл.
-У неї сьогодні вихідний,-промовила бібліотекарка.
    Анабель розуміла коли люди брешуть. Вчитель розповів що коли ми брешемо біля нас з’являється червоний вогник. Просто так його побачити не можна. Для цього потрібно застосувати магію. Анабель глянула на чоловіка. Той уже знав що це брехня і чорноволоса красуня щось приховує. Можливо теж застосував закляття. 
-Беріть книгу, або забирайтеся.
-Ви її донька?-запитав містер Вудл.
-Я нічого не скажу залиште мене у спокої.
-Ви схожі на свою маму. Вона теж така сильна і красива.
-Була такою. Вона померла,-сумно й тихо мовила дівчина,-Ви містер Вудл, чи не так? Мама багато про Вас розповідала.
-Коли вона померла?-запитала Анабель.
-А хто це з вами?,-раптом бібліотекарка повільно почала втрачати свідомість. Вчитель підхопив її, але та встояла на ногах.
-Що сталося?-злякалась принцеса.
-Мені здалось що я відчула… Та ні це не можливо. Вибачте.
-«Вона відчула рубін. Іди на вулицю. Я скоро прийду.»,-сказав голос в голові Анабель. Містер Вудл навчив її спілкуватися так щоб інші цього не чули. Ти наче пишеш свої слова на уявному папері, а потім відправляєш їх в голову іншій людині. Здається що це складно, але насправді це навіть дуже весело. У перше як тільки Анабель вивчила цю магію вона спілкувалась тільки так, а потім набридло. Дівчина стояла на вулиці і розмірковувала над тим чому велика чаклунка так раптово померла. Містер Вудл повільно вийшов і наблизився до своєї учениці.
-Що сталося?-запитала дівчина, побачивши стурбоване лице вчителя.
-Доріана померла не своєю смертю. Її вбили.
-Невже це зробив Чорний король?-злякано глянула на нього принцеса.
-Або той кому не вигідно щоб ми дізнались усю правду. Більше дівчина мені нічого не сказала. Вона занадто налякана.
-Її можна зрозуміти. Тепер вона має зайняти місце матері. Що нам робити далі?
-Вирушаємо до річки Зубр. Там розташоване плем’я Дакато. Вожак великий чаклун Даргос. 
-Потрібно поспішити, якщо ми хочемо застати його живим.
***
    В замку стояла тиша. Раптово прочинилися великі та важкі двері в кабінет короля. Повелитель смерті був розлючений. Він ходив навколо робочого стола й бурчав собі під ніс. Потім глянув на картину яка висіла на стіні. На ній була зображена королівська сім’я. Чоловік різким рухом скинув її з стіни. 
-Я попереджав тебе принцесо.
     Чорний король підняв праву руку і картина запалала. Він дивився як вогонь повільно поглинав кольори. Потім король змахнув долонею і вогонь згас залишивши тільки попіл після себе. Задоволений чоловік повільним кроком пішов до тронної зали. На нього уже чикав Рональд. 
-Сер, на вас чекають.
-Хто?-здивувався правитель.
-Сьогодні у вас зустріч з тим чиє ім’я заборонено називати.
-Добре. Нехай зачекає,-спокійним голосом відповів король,-А тепер іди й розваж його.
    Маленький слуга поклонився й побіг. Повелитель смерті підійшов до принца закованого в камінь, глянувши на годинник він додав:
-Твій час настав. Як шкода що сестра тебе не врятувала. 
    Король провів своєю гарячою, як вогонь, рукою і з усієї сили штовхнув камінь. Принц упав розлетівшись на дрібні шматочки. Правитель одразу змінився у лиці. Його сміх розлітався палацом.
-Рональд, прибери тут все.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше