Зілля сну

Лікарня знаходилась на іншому кінці міста. Приємна та ласкава медсестра обережно обробила рану на нозі зеленим в’язким кремом, а потім обережно перев’язала її. Далі Анабель довелось пити гірку пігулку, але після неї нестерпний біль у нозі вщух. Дівчина обережно виглянула з палати. У коридорі сидів усміхнений Флін. Хлопець ніжно гладив дракончика по спині. Тварина засмучено лежала біля йог ніг. Вчитель нетерпляче походжав туди сюди. Як тільки вони помітили дівчину підхопились й нервово намагались допомогти їй. Анабель вперто повторювала що сама може іти. Нога уже не боліла і вона відчувала що тепер може спокійно продовжити шлях. Спочатку Містер Вудл наполягав на тому щоб залишитись на ніч тут, але принцеса відмовила мовляв що часу залишилось мало. Все ж таки їй вдалось його вмовити і вони продовжили шлях. Незабаром вони були вже біля річки. Вода бурхливо вирувала. Здійнявся чималенкий вітер. Запах дощу посилився. Усе небо було похмурим і через хвилину заплакало. Принцеса сховала Колючку в рюкзак. Навіть мишка Чіз не висувала свого носика. Дівчина відчувала, як її мокре волосся лягало на плечі. Одяг теж намок. Анабель дуже змерзла. Всередині неї все трусились, але у сідлі вона виглядала поважно жодний м’яз її не здригнувся. Вони рухались проти течії, в верх до її русла. Дощ посилювався. Анабель відчувала що біль в нозі повертаєця. Не далеко виднілися перші намети кочового плем’я Дакато. Зустріли їх не приязно. Кілька чоловіків вийшли їм на зустріч. Один з них обережно просканував не бажаних гостей, а далі мовив:
-З якою метою ви завітали до нас?
-Нам потрібно поговорити з вашим вождем про Чорного короля,-промовив вчитель.
-Він поїхав у справі до сусіднього плем’я,-трохи заспокоївся незнайомець,-Мене звати Луїс.
-Я містер Вудл, це Анабель,-вказав рукою на поранену дівчину вчитель,-Це Флін.
-Коли Ваш вождь повернеться?-обережно запитала принцеса.
-Приблизно через три дні. Самі розумієте шлях не близький.
-Нічого ми зачекаємо на нього тут. Якщо ви не проти?-сказав вчитель.
-Звісно проходьте.
-У нас немає стільки часу,-занепокоїлась дівчина.
-Потрібно щоб рана загоїлась. До речі. Це хороша нагода вивчити більше магічних заклять.
-Добре сподіваюся, що Ви маєте рацію. 
    Люб’язний та привітний Луїс показав гостям їхні намети. Дощ потроху вщухав. Анабель переодягнулася в суху одіж і вирішила прогулятися невеличким лісом. Спочатку вчитель не хотів її відпускати. Говорив що рані потрібно загоїтись, але згодом після вмовлянь дівчини погодився за умови якщо Флін піде з нею. Дівчина аж ніяк не хотіла плентатись лісом під нудне базікання, але робити було нічого. Флін зрадів нагоді трохи зблизитись. Анабель повільно увійшла в ліс. Земля досі пахла дощем. Над їхніми головами пролітали різні пташки. Хлопець тихо слідував поруч. Він наче хотів почати розмову проте не наважувався. Раптом пролетіла яскраво червона птаха і всілася поважно на гілці. Анабель зупинилася, розглядаючи її. Пір’я птахи було схоже на палаюче багаття. У розкішному хвості були маленькі жовті пір’їнки та помаранчеві. Своїм маленьким дзьобиком вона перебирала крило вичищаючи з нього бруд. На сонці пташка здавалася блискучою. Вона розправила свої величезні крила і почала палати. Анабель злякалася. Вона повільно спостерігала за тим як беззахисна пташка перетворилася на купку попелу.
-Що з нею стало?
-Хіба ти ніколи не бачила жар-птиці. 
-Я тільки читала про них у книжках,-маленький Колючка підійшов для того щоб понюхати мертву пташку, чи точніше те що від неї залишилось.
-Жар-птиця живе не довго. Всього лиш місяць. Вона відкладає яйця, а коли помирає то з’являються на світ її діти. 
-Ти хочеш сказати що вони згорають живими.
-Така їхня природа. Я знаю тільки одну жар-птицю яка наділена вічним життям.
-І хто ж це?-зацікавлено глянула дівчина.
-Тварина охоронець Даргоса,-замислився Флін,-Так само як твій дракон.
-Зрозуміло,-Анабель попленталася далі.
-Давно хотів тебе запитати для чого ти свою тваринку запечатала у часі?
-Тому що так легше подорожувати з ним,-сказала дівчина першу думку яка прийшла їй в голову.
    Далі вони ішли мовчки. Кожен думав про щось своє. Колючка лагідно штовхнув господиню в ногу. Скоріш за все він турбувався і таким способом вирішив запитати чи все гаразд. Анабель нахилилася, провівши рукою по лускатій голівці друга. Вона тихо спостерігала за тим як Флін замислившись перечепився і гепнувся. Принцеса дозволила собі трохи засміятися, а потім допомогла підвестися.
-Одного разу, коли мені доводилося спати під відкритим небом, я бачила напрочуд швидких маленьких істот які кружляли наді мною. Хто вони такі?-запитала не рішуче Анабель.
-Я гадаю ти говориш про Сріблинок. Вони схожі на Фей, але якщо їх сплутати вони можуть образитися. 
-Вони доволі прудкі.
-Їхня робота вимагає. Вони лікують та відновлюють дерева. Найбільше їх у лісі померлих правителів. Сріблинок розгледіти складно. Говорять що вони часто літають до води і розважаються з русалками.
-А русалки теж існують?-здивувалась дівчина.
-Цього ніхто не знає. Якщо навіть існує такий народ як вони то їх ніхто ніколи не бачив.
    Колючка уважно спостерігав за розмовою. Анабель глянула на свого охоронця й запитала:
-А який охоронець у тебе і чому він не з тобою?
-У мене павич. Він залишився з сім’єю. 
-Сонце уже сідає,-зауважила принцеса,-Потрібно повертатися.
-Як накажете моя королево,-розсміявся хлопець.
Анабель злякано сахнулась. Невже він все знає. Вона непорушно стояла блимаючи на нього очима.
-Ти чого? Я ж пожартував.
    Пустотливі вогники в очах юнака згасли і вони помалу пішли до племені. Усю дорогу дівчина думала над останніми словами хлопця. Може він і справді знає усю правду про неї. Хоча це напевно не можливо. Ніхто з людей ніколи не бачив принцесу. Анабель знала що вона вважається загубленою. Крадькома дівчина глянула на Фліна. Він здався їй засмученим. Невже хлопець засмутився через тещо що вона не вподобала його жарт, або ж це був спосіб зробити комплімент. Щось їй не подобався цей тип. Вона не довіряла йому. Коли хлопець знаходився поруч їй завжди було не комфортно.  Яку гру він затіває? Питань було до нього чимало, але розпитувати про таке Анабель не наважилася. Вона відчувала що скоро все дізнається сама. Думка про тещо що Флін міг викрити її весь час бентежила. Їй потрібно поговорити з вчителем на одинці негайно. Можливо він розвіє її сумніви і заспокоїть нерви.
    Незабаром вони вийшли з лісу. Сонце вже сховалося за обрій. Туди сюди сновигали люди. Іноді зустрічалися звірі охоронці. Наприклад в одного Анабель ледь не врізалась. То був велетенський зубр. Навіть чорна як ніч пантера спала поруч з Багаттям на якому в казанку кипіла каша. Маленька дівчинка побігла до води і Анабель напружила всі свої м’язи передчуваючи що зараз станеться щось не добре. З річки вилізла черепаха неймовірно великих розмірів. Вона ніжно штовхнула дівчинку своєю важкою ногою. Господиня цієї тварини зникла десь у наметі, але потім знову з’явилася. Вона нагодувала охоронця чимось зеленим і Анабель подумала що Колючка теж голодний. Дівчина підійшла до смаглявої жінки, яка насипала у тарілки кашу. Привітавшись, Анабель запитала чи можна взяти їжу нащо жінка подала їй велику миску повну каші з шматочками якогось м’яса. Вона подякувала їй і, знайшовши свого вчителя, приземлилася просто на землі поруч з його наметом. Маленька мишка Чіз сиділа у нього на колінах і коли побачила дівчинку трохи злякалась. Містер Вудл оцінювально глянув на неї (оцінив її стан) й тихо дожувавши сказав:
-Ти виглядаєш змученою.
-Трохи втомилася, але завтра я буду готова до занять.    
-Це добре. Я навчу тебе захищатися,-чоловік усміхнувся,-Чесно кажучи якщо так піде далі війну ти виграти не зможеш.
-Війну?-злякалась принцеса.
-Звісно, а ти гадала що трон тобі віддадуть за чарівну посмішку?
-Спочатку Ви обіцяли що знайдете мого брата. 
-Мені здається що він знаходиться десь у замку. Я знаю твого брата він би не став переховуватись, як боягуз, тому скоріше за все його тримають у заручниках.
-Невже Ви вважаєте мене боягузкою?-розчаровано спитала дівчина,-Якби я дізналась про це раніше, то одразу ж кинулась на пошуки справжньої сім’ї. Є багато питань на які мій брат може дати мені відповідь.
-Я ніколи не вважав тебе боягузкою. Ти сильна чаклунка, а такі зустрічаються дуже рідко,-прожувавши вів далі містер Вудл,-В тобі протікає дві магії. Ти дочка могутньої чаклунки і хранителя природи. Маєш пишатися цим.
-Я зовсім не знала своїх батьків,-засмутилась Анабель,-І здається що вже не дізнаюся.
-Мені шкода що їх вбили. Зараз ти для людей єдина надія. Настане час коли доведеться тобі вести нас на битву.
-Ще дуже рано. Мені здається що я не готова. Коли ж настане цей час?
-Ти про все дізнаєшся дуже скоро. Зараз нам потрібно тільки дочекатися Даргоса. Далі буде тільки складніше.
-Я повинна впоратись. 
-Усе буде гаразд. Іди у свій намет. Гарно попоїж-но, а потім лягай спати. Намагайся не думати про те що буде далі. Зараз головне здоровий сон,-турботливо порадив вчитель.
-Дякую. Добраніч,-Анабель ввічливо попрощалася і зайшла в свій так би мовити дім.
    Заснути їй не вдавалося. Думки роїлися в голові й вона просто була не в силі їх заспокоїти. Кілька разів вона виходила на вулицю для того щоб прогулятися, але патрулюючі одразу відправили її назад. Колючка ліг біля ніг принцеси і обгорнувся довгим хвостиком з колючками. Дівчина лежала у своєму наметі й споглядала через тканину як швидкі вогники літають низько над їхнім плем’ям. Вона вже знала що це Сріблинки зібрались в гості до русалок з цією думкою її очі зімкнулись.
***
    Анабель прокинулась пізно вранці. Крізь легкий сон вона чула весь гамір вулиці. Одягнувшись дівчина обережно визирнула на зовні. Місцеві сновигали готуючись до сніданку. Анабель ніяк не могла прокинутись тому спустилася до річки щоб вмитися прохолодною водою. На даний момент вона сумувала за стареньким душем і теплою водичкою у крані. Як люди весь час можуть жити в таких умовах. Дивно те що їм навіть не хочеться пожити бодай один день в нормальному будинку. Біля річки принцеса зустріла Фліна. Він жвавий та веселий рибалив неподалік. Анабель вирішила привітатись. Вона повільно та обережно спускалася кам’яним схилом. Поранена нога досі ще трохи боліла. Вчора в вечері до неї заглянула місцевий лікар і оновив перев’язку. Спочатку він сварився через те що дівчина не звернулася до нього одразу, адже стара перев’язка намокла. Тепер вона може згадувати тільки той біль коли лікар змащував ранку смердючою рідиною, яка обпікала шкіру.
-Доброго ранку.
-Привіт, соня,-відповів хлопець,-Добре що ти вже прокинулась. Візьми цю рибу і віднеси її на кухню.
-Гаразд,-Анабель схопила відро і надумала уже підніматися нагору.
-Стривай,-зупинив її Флін,-Як тобі спалося на новому місці?
-Чесно кажучи погано,-намагаючись бути вічливою мовила дівчина,-Але я бачила ще гірші місця.
-От і добре. Тоді іди,-відпустив її хлопець. 
    На кухні її зустріли дві панночки похилого віку. Вони одразу забрали в дівчини рибу й ніби нікого не бачили повернулися до роботи. Анабель запитала в жінок чи не потрібна їм допомога з сніданком. Дівчина намагалась бути люб’язною і вдячною за те що вони дозволили їм лишитися. Одну жінку звали Нора. Вона зиркнула на Анабель, а потім сказала що та може порізати овочі. Далі жінка продовжила свою розмову з іншою куховаркою-Селін. 
-Ти чула що ходять слухи про те що зникла принцеса не така вже і зникла?-прошепотіла Нора.
-Невже це правда?-вражено охнула співрозмовниця.
-Я гадаю що це всього лиш плітки які спеціально розпускають по місту, щоб люди почувались захищеними.
-Та ні це якась маячня. І взагалі я б на місці принцеси не ховалася бозна де. Потрібно про себе голосно заявити,-виголосила Селін і Колючка, який сидів біля ніг своєї господині невдоволено повернувся до них хвостиком.
-Цікаво а рубін теж з принцесою?-запитала в подруги жінка.
-Скоріш за все. Можливо принцеса забрала його собі, а повертати не хоче,-замислилась Нора. Анабель розлютилася, але тримала себе в руках.
-Ми можем сподіватися тільки на принца. Я впевнена що він живий і чикає потрібного моменту.
-Аякже,-трохи розлючено сказала Анабель.
-Що ти маєш на увазі,-жінки перезирнулися.
-Я хотіла сказати що принц може бути в полоні. Він не став би чикати потрібного моменту.
-А ти типу знайома з ним чи що?-зухвало глянула на дівчину Селін.
-Чи може закохалася бідненька?-підозріло глянула Нора.
-Ні. Ні в якому разі,-Анабель швидко дорізала зелень і кинулась подалі від пліток. 
    З одного боку можливо це правда. Адже Анабель ніколи не з’являлася в цій місцевості, не знала як люди живуть і просто весь час тримала у себе рубін який міг допомогти багатьом уже загиблим чаклунам, відьмам, мавкам, провидицям, знахаркам, хранителям і так далі. Вона і справді наполовину була причетна до всіх цих подій. І в смерті королеви вина теж Анабель. Дівчина зуміла накоїти багато лиха своїм народженням. Вона хотіла знайти у цьому хоч краплину чогось хорошого, але біля неї крутилися тільки негативні думки. Все ж таки жінки були праві. Принцеса це просто боягузка яка переховується. Навіть зараз серед людей яким потрібна допомога і сили червоного рубіну вона ховає себе справжню. Дівчина яка має стати майбутнім правителем вдягає маску незнайомої їй людини, яка любе подорожувати і годує байками про те що вона просто одна із аматорів серед чаклунів. Для чого Анабель послухала вчителя й для чого приховує всю правду про себе. Хоча з одного боку він має рацію. Якщо люди дізнаються хто вона, то знову будуть влаштовувати протести, сподіваючись що вона їм допоможе, але Анабель не зможе врятувати і тоді загину набагато більше людей. Нехай краще все залишиться таємницею. Ще рано відкриватися перед усіма. Таким чином принцеса збереже їм життя. Хай поки що думають що вона загубилася. Анабель не хотіла більше звинувачувати себе. Вона боялась брати відповідальність на себе тому, що інші теж не менше провинилися в цій історії. Якби королева не пообіцяла життя новонародженої дитини їй не довелося б зараз переховуватись і лякатись кожного подуву вітру. Принцеса найбільше всього боялася померти так не врятувавши цей світ. Тепер вона має бути більш обережнішою. На кожному кроці Анабель можуть вбити. В неї є підозри кому її смерть вигідна. Чорний король не залишить її у спокої. Поки дівчина знаходиться під захистом рубіна він не може заподіяти їй зла своїми чарами, але може вбити чужими руками. Якщо йому потрібна її душа то нехай сам прийде і візьме її. Адже це не чесний бій. Повелитель смерті вплутує інших у цей бій, але вони мають розібратися з цим непорозумінням сам на сам. Хоча ця війна давно стала не справедливою. Анабель втомилася грати за чужими правилами, нехай тепер усі грають в її гру. Тепер вона знала як слід вчинити далі. Більше принцеса не та маленька дівчинка яка буде боятися. Вона подорослішала. Тепер настав час стати воїном. Дівчина мусить відвоювати те що поправу належить їй, навіть якщо багато втратить натомість. Анабель не знала чому вона допомагає людям яких навіть не знає. Понад усе дівчина просто хотіла допомогти їм. Вона відчувала їх страх. Якщо усі навкруги налякані і розгублені, тоді вона має зібратися й виконати свій обов’язок перед її народом. 
    Після сніданку містер Вудл влаштував маленький урок для Анабель. Спочатку вони зайшли глибоко в ліс, щоб не завдати шкоди іншим. Вчитель сказав зачекати. Коли дівчина запитала навіщо він відповів що вона сама скоро все побачить. Незабаром до них приєднався Флін і урок розпочався. Анабель аж ніяк не хотіла тренуватися з ним. Він часом навіть дратував. Але ідея вмазати йому як слід її задовільнила. Далі вчитель наказав дівчині нападати на свого супротивника. Колючка сидів біля ніг містера Вудла, спостерігаючи за дійством. Навіть мишка Чіз виглянула з свого сховку у сумці. Вона з легкістю пригадала закляття вогняної кулі. Анабель відчула як її руки помалу нагріваються і за мить гарячий м’ячик полетів в сторону Фліна. Той з легкістю створив навколо себе прозору стіну яка відбила удар. Містер  Вудл порадив застосувати складнішу магію, тоді дівчина вирішила поєднати закляття переміщення предмету й точного влучання. Вона зосередилась піднявши з землі кілька камінців, вони закружляли й полетіли одразу в хлопця. Він вдало розрізав їх навпіл. На землю полетіли дрібні уламки. Анабель розлютилася. Вчитель сказав що її магія має діяти несподівано і швидко так само як у Фліна. Тоді Анабель спало дещо на думку. Своїми магічними силами вона підняла величезну гілку й кинула у хлопця, але в останню секунду застосувала закляття розділення. Гілка розламалася на 5 рівних шматочків, які збили хлопця з ніг. Флін одразу підвівся й почувши від вчителя команду «тепер захищайся» почав нападати. Схитрувавши він зробив сильну ілюзію. В цю секунду дерево яке росло біля Анабель раптово почало падати не ней. Принцесо розпізнала тонкі нотки несправжнього і вдало розвіяла його магію, а потім вирішила не чикати наступного нападу. Дівчина начаклувала рожеві блискавки, які миттю вдаряли одна за другою біля ніг хлопця. Той спантеличено відскочив і миттю наслав на Анабель вир із листя дерев. Дівчина не розгубилася й за мить стояла позаду хлопця. Далі вони почали сміятися і створювати маленькі снігові кулі (сніжки). Одна з них потрапила у вчителя і той одразу припинив урок. Містер Вудл сказав що завтра вони нарешті відкриють її охоронця. Він похвалив принцесу, сказавши що у неї виходить вже краще. Далі він наказав їй відпочивати, адже рана на нозі ще не загоїлась. Анабель сіла біля свого намету й розглядала людей. Вона намагалась зрозуміти про що вони зараз думають. До неї підійшов Флін. Дівчина подумала що він стеже за нею. Чому весь час крутиться біля неї? Хлопець всівся поруч. Спочатку він мовчав. Анабель це набридло і вона наважилась запитати:
-Ти що стежиш за мною? 
-Ні,- трохи знервовано заперечив хлопець,-Я хотів запропонувати тобі прогулятися до річки.
-Гаразд, ходімо,-трохи подумавши відповіла принцеса.
     Вони спустилися до води по кам’яному схилі. Флін люб’язно допомагав Анабель обережно зійти до низу. Дівчина підійшли до маленької кладочки з якої часто ловлять рибу місцеві рибалки з плем’я. Вона обережно сіла і спустила ноги в теплу воду, але так щоб не намочити перев’язку. Колючка бавився з водою. Тварина бачила маленьких рибок, а коли заходив воду табунець розпливався.  Хлопець тупцював біля неї на місці.
-Як ти себе почуваєш?-нарешті спитав він.
-Уже краще. Дякую що запитав,-Анабель вирішила показати свої манери.
-У тебе дуже добре виходить битися. 
-У тебе теж не погано виходить,-глузливо сказала дівчина.
-Якщо це вже не секрет, тоді можеш мені сказати для чого ви приїхали сюди?
-А якщо я сказу що це все ще секрет?
-Просто ви проводите тренування і твій охоронець закований у часі. Не кожен другий приїжджає до великого чаклуна з спілки «Чорного і Білого».
-Нам потрібно поговорити з ним про загублену принцесу.
-Наскільки я знаю містер Вудл має тренувати її. Він сильний чаклун і в минулому належав до спілки,-слова хлопця вразили принцесу, але вона зробила вигляд що знала про це,-Чому він тренує тебе? Ти не схожа на особу королівського роду.
-Я його наступниця. Тобто я його кузена,-знервовано відповіла Анабель,-Принцеса так і не прибула, тому ми прибули сюди щоб обговорити це.
-А ти часом не брешеш?-підозріло зиркнув Флін.
-Ну сам подумай, яка з мене принцеса?
-Добре переконала,-принцеса видихнула з полегшенням,-Мені потрібно піти допомогти іншим. Якщо ти не проти я залишу тебе саму?
-Звісно іди. Мені потрібно трохи подумати.
    Флін спокійно піднявся на берег, а потім не помітно і тихо прошмигнув до палатки Анабель. Він всівся просто на підлогу й замислився. У нього були почуття до цієї дівчини. Тепер хлопець не міг виконати прохання Чорного короля. Він знав що йому потрібно отруїти її, але кохання сильніше. Що ж йому робити? Флін добре знав або життя принцеси, або його життя. Хлопець знайшов портфель Анабель і дістав звіти дві склянки з різного кольору рідиною. На одній було написано випий мене. Флін знав що ця склянка потрібна для того щоб посилити свої силу і розпечатати охоронця з часу. Все що йому потрібно-це просто підмінити цю скляночку на отруту. Хлопець з легкістю це б зробив, але тепер запізно. Вона отруїла його «зіллям кохання». Йому хотілося захищати її і просто бути поруч. Флін знав що вона принцеса. Гадав що вона буде високомірна, вередлива, як справжня правителька з книжки. Думав що вона буде пишатися своїм статусом і відаватиме тільки накази. Але Анабель виявилася зовсім не такою. Дівчина була мила, гарна, добра, беззахисна. Тепер хлопець не знав як йому вчинити. Якщо не послухає Повелителя смерті, то той його просто уб’є. Тут йому на думку спала прекрасна думка, що як він просто замінить отруту на зілля сну. Так він би зміг обдурити короля і зберегти життя коханої дівчини. Флін сховав отруту назад до кишені й дістав звідти склянку з помаранчевою рідиною. Принцеса просто засне поки хтось її не розбудить. Так він виграє хоч трішки часу для себе. Так само тихо як він проникнув у намет, він обережно вислизнув звідти. В руці він тримав справжню склянку з рідиною для посилення сили. Тепер залишилось просто чекати. Хлопець усміхнувся і легко витиснувши повітря з своїх легень пішов до інших.