Тільки правда

Зранку Анабель була у піднесеному настрою. Вона встигла розповісти вчителю про брехню яку сказала Фліну. Містер Вудл сказав що йому не варто довіряти. Колючка постійно уважно стежив за хлопцем. Тваринка спокійно сіла біля господині. Сьогодні мав бути просто чудовий день. По перше, Даргос повертається уже назад і до обіду він точно прибуде. По друге, вона нарешті зможе перетворити свого Колючку на справжнього великого охоронця, який зможе її захищати. Вони зможуть працювати в одній команді. Разом подолають Чорного короля. По третє, вчитель розповість правду. Від брехні Анабель уже втомилася. Тепер усі дізнаються що вона принцеса. Їй було цікаво як відреагують на це люди й головне що скаже Даргос. Сьогодні все стане ясно, а ще можливо вона дізнається що ж робити далі. Після сніданку принцеса пішла у ліс з містером Вудлом. Вчитель сказав щоб вона прихопила склянку на якій написано випий. Тепер вона сиділа на величезній колоді, розглядаючи рідину. 
-Відчиняй,-наказав чоловік.
    Анабель обережно забрала кришечку й в ніс вдарив різкий запах апельсину й лимону. Дівчина одразу подумала що це має буди смачним. Колючка занепокоївся.
Пий,-лагідно і очікувально сказав вчитель.
    Принцеса зробила кілька ковтків і одразу відчула нудоту. На смак вона була схожа на зелень, можливо якусь траву чи листя. В голові запаморочилось. Дівчина відчула сонливість. Анабель звісно не могла виспатися вже кілька днів, але ще ніколи не відчувала такого. Очі повільно стулялися. Вона втрачала свідомість. Останнє що дівчина запам’ятала це стурбований голос вчителя. Слова вона не розчула. Думки в голові Анабель заплутались. Дівчина спробувала відчинити очі й помітила Колючку який крутився навколо. Він дуже був зляканий. Напевно розчарувався що нічого не вийшло. Вчитель підхопив принцесу на руки. З шаленим криком він забіг до племені. Усі стурбовано забігали шукаючи лікаря. Маленький і низенький хлопчина забрав у містера Вудла дівчину, занісши до себе в намет. Колючка стояв біля входу, уважно прислухаючись. Дракончик намагався зрозуміти що ж сталося. Вчитель сів на колоду біля місця де вночі розпалюють багаття. Його старенькі руки трусилися. Що ж сталося? Невже вона не витримала такого припливу сил? Люди кружляли навколо теж схвильовано думаючи про своє. Час минав, а лікар так і не виходив. Тепер містер Вудл відчував свою провину. Він мав її вберегти. Чоловік знову не впорався. Йому було просто нестерпно чекати і він хотів зайти до середини. Коли вчитель нарешті наважився, звідти вийшов лікар, оголосивши що він не знає що сталося. 
-Вона повністю здорова, але до тями не приходить, сумно мовив хлопчина,-Здається що вона під дією магії.
    Містер Вудл розгублено дивився на лікаря. Гурт людей зашепотів. Серед різних розмов чоловік чув, як його звинувачували. Ісі тепер думали що він наклав чари на бідну дівчину, на його «кузену». Потім натовп став агресивніший і тепер звідусіль лунали питання. Чаклуни запитували що ця Анабель зробила йому що він зачаклував її? Вчителя змушували забрати назад свою магію. Чоловік почав хвилюватися. Він не знав як довести свою невинність, але серед людей він не помічав Фліна. Жахлива думка промайнула в його голові. Той хлопець був зрадником. Як же він одразу не здогадався? Чорний король його підіслав. Як він міг допустити таку помилку?
-Що тут сталося?-пролунав голос Даргоса.
    Люди розступились і стишили свої обвинувачення. Вождь поважно пройшов до маленького лікаря. На вигляд він був високий, широкоплечий, трошки смуглявий. У нього були сильні руки, але виглядав він трошки мило. Його волосся було русяве, а зелені очі підкреслювали поважний вигляд. 
-А це ти Вудл. Радий тебе бачити. Що привело до нас?
-Допоможи моїй кузені. Вона може померти,-благально глянув чоловік. Зараз його хвилювала тільки принцеса. Вчитель любив її як власну доньку, тому ледь стримав сльози коли Даргос пройшов всередину і запросив його з собою.
-Це вона?-тихо запитав вождь.
-Так.
    Великий чаклун взяв дівчину за майже неживу руку, заплющивши очі він пробував зрозуміти що ж з нею сталося. Потім провів рукою по голові.
-Вона не мертва,-хитро усміхнувся Даргос.
-Що з нею?-нетерпляче вимагав відповіді вчитель.
-Вона просто спить. Хтось напоїв її зіллям сну. 
-Флін. Хлопець який приєднався до нас в дорозі. Зараз його немає. Як думаєш випадково він зник?-люто сказав чоловік.
-Не буває таких очевидних випадковостей.
    Даргос доторкнувся до грудей дівчини, аби полікувати її і відсахнувся. В голові в нього запаморочилось. Містер Вудл зрозумів що він відчув рубін.
-Зачекай на мене зовні,-розлючено наказав вождь.
    Через кілька хвилин вождь визирнув на двір й поважно вийшов, наче вийшов. Помахом руки він запросив до себе свою Жар-птицю. Птаха всілася на широкому плечі свого господаря. Вона хизувалася яскравим забарвленням пір’я, яке виблискувало на сонці. 
-Тепер розповідай нам усім правду. Або ж твоя кузена королівської крові?
    Натовп насторожився. Колючка демонстративно гнівно глянув на вождя й прошмигнув в намет до своєї принцеси. Тваринка вляглася біля господині й сумно дивився на неї. Він притулився до її личка своєю лускатою мордочкою. 
-Вона принцеса. Ми прийшли до тебе щоб розпитати про події того дня. 
-Ти теж там був. Чому ж ти їй не розповів?
-Для чого ти так. Я не знаю що тоді сталося,-зніяковіло мовив вчитель,-Ти ж допоможеш їй?
-Мені потрібно зібрати всіх чаклунів з спілки «Чорного і Білого». Нам потрібно порадитись.-з цими словами Даргос пішов геть.
    Вчитель сидів на колоді й спостерігав за тим як вождь посилав своєю птахою листи іншим. Маленька мишка Чіз виповзла зі своєї схованки, яка знаходилась в сумці господаря, для того щоб втішити його. Люди проходили повз гнівно дивлячись на містера Вудла. Чоловік відчував себе самотнім. Зараз йому як ніколи не вистачало веселого слова принцеси. Він хотів щоб вона пошвидше одужала. Тепер йому залишилось тільки чекати. 
***
    Вранці Анабель прокинулась від холодної мордочки Колючки. Тваринка зраділа коли побачила принцесу здоровою. 
-Вибач. Я не змогла тебе перетворити на справжнього дракона.
     Колючка сумно глянув їй в очі. Анабель зрозуміла що він на неї не гнівається. Дівчина тихо вийшла на двір. Натовп людей зібрався навколо великого круглого столу. За ним сиділи 5  великих чаклунів. Одну молоду дівчину вона впізнала. Це була та сама що вони зустріли її в бібліотеці. Вона нервово перебирала в руках шерсть тигра. Друга жінка була похилого віку. Мала кучеряве, довге та чорне волосся. Вона сиділа рівно і трималась впевнено. Біля неї сиділа руда лисиця. Блиск її блакитних очей пронизав усіх. Далі сидів широкоплечий чаклун. Анабель одразу зрозуміла що це Даргос, адже у нього на плечі сиділа жар-птиця. Чоловік перешіптувався про щось з молодим білявим хлопцем. Його вигляд був такий наче він якийсь барон. Волосся його було вогняного кольору. Під стільцем у нього сидів сірий вовк. Потім вона поглянула на чоловіка з орлом. У нього були чорні очі, брунатне волосся. Чоловік дивився з усіх з пихою. Руки його на вигляд здавалися сильними, тай весь він був кремезний. Усі вони гляділи на вчителя, який стояв спустивши голову до низу. 
-Ти знову зробив помилку,-мовив Даргос.
-Я намагався тримати все в таємниці, щоб ніхто не зміг нашкодити принцесі.
-Якби ти хотів їй добра, то одразу привів до нас,-неприязно сказала жінка з лисицею.
-Ти зробив велику помилку. Можеш бути вільним. Тепер принцеса повернулася,-сказав чоловік з чорними очима.
-Що ви зробите з нею?
-Ми відправим її додому, забравши рубін,-сказав Даргос,-Але це не повинно тепер тебе хвилювати. Дівчина в надійних руках.
-Ви в ню не вірите. Ви нікому не даєте шансу. 
-Забирайся геть,-сказав хлопець з вовком.
    Анабель ненажарт розлютилася. Колючка фиркнув і загарчав. Він погоджувався зі своєю господинею. Дівчина впевнено пройшла до вчителя, ставши поважно поруч вона почала говорити:
-Він нікуди не піде.
    Усі поклонилися. Навіть великі чаклуни схилили перед нею голову. 
-Не хвилюйтеся, принцесо. Ми відправим вас у ваш світ,-сказав Даргос і всі схвально закивали.
-Мій світ тут. Я пройшла через портал не для того щоб покинути своє королівство прямо зараз. Я принцеса яка хоче знати усю правду. Мені потрібна ваша допомога.
-Ви ще дуже юна,-промовила жінка.
-Я пройшла через усі випробування які підкинув мені цей світ. Тепер більше немає страху. Я знаю що робити далі. Ми не відступимо.
-Це не можливо. Ваш вчитель наражав на небезпеку,-сказала молода жінка з тигром.
-Але він мій вчитель. Від нього я багато чого дізналася про свій світ і навчилася чаклувати. Якщо я принцеса ви всі маєте слухатись мене, чи не так?-запанувала тиша,-Отже містер Вудл залишається з нами. 
-Добре, Ваша високість,-в один голос погодились великі чаклуни.
-Я знаю як ми вчинемо. Вам не набридло мовчати?!  Ви звинувачуєте мого вчителя в брехні, хоч самі погрузли в ній по вуха. Ви ж знаєте усю правду. Що сталося з королем та королевою, знаєте де принц. 
    Усі тихо дивилися один на одного. Натовп теж замовк і спостерігав за тим що відбувається. Напруження зросло.
-Якщо ви і далі мовчатимете, то ніколи не звільнитеся з під влади Чорного короля.
-Він сильний. Ви нічого не зможете вдіяти, принцесо,-промовив винувато Даргос.
-Зможу. Буде війна. Ми підемо війною на замок. У мене є план.
-Тоді розповідайте,-нетерпляче сказав чорноокий чоловік.
-Ми зберемо армію. Напевно король уже готується. Спочатку нам доведеться прорватися через його армію. Далі я проникну в замок і знайду брата, а потім ми поборемо Повелителя смерті. З рубіном ми зможемо хоч трохи стримати його силу. Але нам потрібно наповнити його вашою магією тоді коли ми підберемося до правителя дуже близько. 
-Ведіть нас, майбутня королева,-усміхнувся чоловік з орлом і всі поклонилися Анабель.
-Добре. А тепер давайте познайомимось. Мене звати Анабель.
-Я Морріс,-встав чоловік з вовком і Колючка напружився.
-Мене звати Лота наступниця Доріани,-промимрила схвильована дівчина.
-Чаклунка Кора,-усміхнулася похилого віку жінка.
-Даргос вождь цього племені,-поклонився широкоплечий чоловік.
-Вуді хранитель вод,-хитро глянув на принцесу чолов’яга.
-Мені приємно познайомитись з людьми, які колись врятували мені життя. Я вдячна вам усім. Я пропоную зібратися після обіду і краще обговорити план.
    Усі були стомленими тому підтримали таку ідею. Натовп почав розходитися. Анабель поважно пройшла до свого намету. Дівчину наздогнав містер Вудл.
-Нам потрібно поговорити.
-Добре.
-Як ти себе почуваєш?
-Чудово. Я тільки не розумію що тоді сталося?-спитала принцеса.
-Тобі підкинули зілля сну,-відповів вчитель,-Я думаю що це Флін. Сьогодні його ніхто не бачив.
-Ви думаєте що його підіслав Чорний король? Навіть якщо так, то чому він мене одразу не отруїв?
-Це для мене залишається загадкою. Але не будем зараз думати про це. Просто тримайся від цього хлопця подалі. Тепер у нас є важливіше завдання.
-Зосередитись на війні?-зацікавилась Анабель.
-Ти гадаєш що переконала великих чаклунів, але це хибна думка. Якщо їм не сподобається твій план вони одразу відправлять тебе назад,-знервовано говорив вчитель,-Краще тобі продумати все.
-Не хвилюйтесь я впевнена все буде добре. Як же мені тепер розчаклувати свого охоронця?-замислилась принцеса і глянула на Колючку який весело ганяв з рудою лисичкою. 
-Ми могли б зробити ще одне зілля, але для цього потрібно чимало інгредієнтів. 
-Ні. Для цього потрібно дуже багато часу. Нехай краще Колючка залишиться тут. Так він буде у безпеці,-вирішила дівчина.
-Тобі буде дуже важко одній в боротьбі,-попередив чоловік.
-Я впораюсь. Можна у Вас дещо запитати?
-Якщо це щось важливе тоді питай.
-Мені сказали що Ви колись належали до спілки «Чорного і Білого». Чому Вас вигнали?-зиркнула на вчителя Анабель.
-Хто тобі це сказав?-запитав чоловік, але під пильним поглядом принцеси здався,-Колись я бився з твоїм татом пліч опліч. В той день коли його вбили я злякався і втік. Я був молодим чаклуном який дуже боявся смерті. Я кинув твого батька, хоч міг йому допомогти. Після цього мене вигнали. Я не знаю чи зможеш ти мені вибачити.
-Ви навчали мене. Пройшли весь шлях зі мною, підтримували. А тепер Ви готові піти в бій? 
-Якщо нас поведеш ти тоді я більше не боюсь,-скромно сказав вчитель.
-Тоді вважайте що вибачення прийняті.
    Після обіду всі знову зібралися за великим столом. Анабель сиділа посередині. Після того як вона поговорила з вчителем все стало на свої місця. Тепер вона відчувала себе впевнено. Легке хвилювання все ж таки було присутнє. Коли натовп трохи притих, принцеса почала говорити:
-Всі тут зібрались щоб почути мій план, чи не так?-хитро усміхнулася дівчина тримаючи інтригу.
-Не тягни розповідай,-не витримав Морріс.
-Перш за все нам потрібні люди. Якщо ви дійсно хочете допомогти, то кожен має привести найкращих воїнів стільки скільки зможе. 
-У нас є рубін для чого нам воїни?-спитала Лота.
-Терпіння,-спокійно сказала принцеса,-Рубін не вирішить проблеми. Він може захистити тільки мене, адже я його ношу. Все це байки. Він не обмежує силу Повелителя смерті. Може вже нарешті розкажете всю правду?-серйозно мовила Анабель до Даргоса, він здавався їй мудрим,-Я здогадалася про все ще на другий день мого перебування тут.
-Чому вирішила розповісти про це зараз?-запитав вчитель.
-Хотіла почути це від вас усіх, хто приховував це,-запанувала тиша,-Добре, тоді розповім я. Як ви думаєте смерті зменшились після того як рубін повернувся?-натовп зашепотів,-Рубін захищає правителів. Саме тому мені його віддали.
-Ти маєш рацію,-нарешті мовив Даргос,-Тому він потрібен тобі.
-Гарно говорите,-принцеса встала, діловито пройшовши до Даргоса,-Спочатку ви хотіли забрати у мене рубіна й відправити додому. Якби ви це зробили мене б тут не було уже. Хочете моєї смерті? То…можливо ви допомагаєте правителю?
-Ні. Такого ніколи не трапиться, Ваша високість,-прощебетала Кора.
-Ви думали що позбувшись мене зникнуть і проблеми? Народ стане вільним?-підійшла до неї Анабель,-Але Ви добре знаєте що без мене цей світ загине. Чорний король ніколи б не зупинився б. Усунувши мене і брата він вбив би вас усіх. 
-Ви маєте рацію,-гордо усміхнувся вчитель.
-Тож доведіть свою вірність і розпочнем цю війну,-закричала принцеса щоб усі її почули,-Я поведу вас великі чаклуни й ваших відважних воїнів. Битися з вами пліч опліч для мене це честь. А тепер скажіть ви зі мною?
    На кілька хвилин запанувала тиша. Люди перешіптувались. Анабель відчувала як чаклуни зараз спантеличені. Якщо вони відмовлять їй то натовп вважатиме їх зрадниками. Тепер у них просто не має вибору. Доведеться битися за своє королівство.
-Я з вами, принцесо,-сказав Морріс і вовк гордо встав. Колючка підійшов ближче до господині, ніжно торкнувшись ноги носиком. Він її підтримував,-Я гарантую Вам що завтра перед вами стоятимуть 20 найкращих воїнів з мого королівства.
-Я обіцяю що приведу вам принцесо всіх найкращих воїнів, яких я тільки знаю,-мовила Лота.
-Мій клан люб’язно погодиться допомогти Вам,-встала Кора.
-Я гарантую підтримку,-сказав Даргос,-Нашим людям набридло ховатися. Ми будемо битися за вільне пересування королівством.
-Я теж в ділі,-пожартував Вуді і орел злетів угору.
-Отже я даю 2 дні для того щоб ви зібрали людей. Я сподіваюся що плем’я Даргоса погодиться прийняти усіх тут?-мило спитала Анабель й засміялася, коли вождь кивнув в знак згоди.
***
   У ночі Колючка прокинувся стривожений. Анабель одразу відчула щось підозріла, тому коли тварина вийшла на вулицю і наче зачарований пішов у ліс дівчина тихо слідувала за ним. Несподівано Колючка зупинився наче прокинувся від сну.
-Ей друже, ти що лунатик?-засміялася принцеса. 
    Несподівано він зашипів і загарчав. Анабель зрозуміла що у неї за спиною хтось стоїть. Вона одразу з тривогою обернулася. Найбільше зараз вона не хотіла бачити Чорного короля. Хоча якби він сюди прийшов це б її не здивувало. Але коли дівчина побачила Фліна, в її руках одразу запалали дві вогняні кулі.
-Спокійно. Я не нашкоджу тобі,-хлопець зупинився за кілька сантиметрів від принцеси, але вона його не боялася тому ні на крок не відступала. Колючка теж приблизився до ворога. Дві кулі з вогню досі палали в руках. Анабель дивилася в брехливі очі цього хлопця і намагалася зрозуміти чому він повернувся.
-Та сховай ти уже свої кулі,-мовив нарешті він.
-Навіщо ти повернувся?
-Щоб віддати ось це,-він простягнув склянку з помаранчевою рідиною на якій був напис «випий». Дві вогняні кульки одразу розтанули в повітрі.
-Чому я маю тобі вірити?
-Я міг тебе вбити, просто підкласти отруту, але я цього не вчинив.
-Чому?-зацікавлено спитала дівчина.
-Дослухай,-лагідно мовив Флін,-Я кохаю тебе. Я просто не зміг вбити тебе. Я повернувся тому, що чув ти хочеш піти війною на замок. Охоронець має допомогти тобі,-хлопець поглянув на колючку який досі насторожено дивився на ворога.
-А якщо це отрута?
-Просто повір мені.
    Анабель взяла склянку. Вона хотіла піти, але хлопець зупинив її схопивши за руку. Принцеса одразу відкинула його за допомогою магії і Флін гепнувся на вологу землю трохи вдарившись головою об дерево.
-Якщо хочеш завоювати мою довіру, то скажи для чого ти допомагаєш Повелителю смерті?-розлючено спитала принцеса.
-У мене не було вибору. Він хотів забрати моє життя, а вдома у мене старенька мама. Я не можу померти вона без мене не зможе.
-Ти можеш допомогти.
-Як? Я готовий,-підвівся Флін.
-Ти маєш знати слабкості Чорного короля.
-Ти його слабкість. Він тебе боїться.
-Що це за дурниці?-розлютилася Анабель.
-Сама подумай. Він міг би сам тебе вбити. Не за допомогою магії, а простими хитрощами.
-Це точно. Але чому він настільки боїться мене?
-У нього є одна таємниця. Іноді правитель бачить віщі сни. Тепер йому вони частіше сняться. У них ти перемагаєш його. Подробиць я не знаю.
-Ось чому він від самого початку бажав моєї смерті,-тепер Анабель все зрозуміла,-Але він міг просто знайти мене в іншому вимірі, коли я ще не знала про магію.
-Чорний король не може покинути цей вимір. Він прикований тут,-пояснив хлопець.
-Є ще щось що мені варто знати?
-Коли потрапиш в замок зверни увагу на монументи.
-Для чого?-здивувалася дівчина.
-Цього я не можу сказати. Життя мені дорожче.
-Добре. Зникни.
    Хлопець поклонився, зникнувши в лісі. Колючка нарешті відчув полегшення. Тепер тварина дивився як її господиня задумливо поверталася назад. Думки її знову заплутались. Тепер вона знала більше про свого ворога, але дівчина нічого не зрозуміла про монументи. Для чого під час війни розглядати різних людей. Все таки Анабель була вдячна йому. Він розповів їй не мало. Дівчина просто хотіла йому вірити. Флін не отруїв її, наважився повернутися, повернув те що вкрав у неї. З цими думками вона обійняла свого друга, який зарився мордочкою в хвилясте чорняве волосся, і солодко заснула.