Головна мета героя

Час настав

Минуло два дні. Анабель стояла в гарному обладунку й розглядала усіх людей які постали перед нею. Усі вони були у піднесеному настрої. Це дивувало принцесу. Воїни знали що ідуть на смерть. Серед них виднілися навіть жінки. За спиною Анабель стояв гордий вчитель та п’ять відважних чаклунів. Біля ноги дівчини розташувався ще досі маленький Колючка. Трохи заспокоївшись принцеса почала свою промову, до якої готувалася:
-Зараз переді мною стоять відважні люди. Битися з вами пліч опліч це честь для мене. Я хочу нагадати що нікого не примушую до участі в війні. Якщо хтось хоче відступити, то нехай це станеться зараз, а не під час бійки,-сказала Анабель, але ніхто не відступав назад,-Я пишаюся вами усіма. І я щаслива вести в бій таких воїнів як ви.
-Раді служити Вам принцесо,-в один голос заговорив натовп.
-Тоді вирушаєм. 
    Уся колона сіла на коней і рушила в сторону замку. Анабель дістала помаранчеву рідину, відчинивши склянку вона випила її. Принцеса одразу відчула приплив сил. Не вагаючись вона застосувала закляття і за хвилину перед нею постав велетенський дракон. Він розпростав свої сильні крила й злетів у небо проводжаючи своїм риком солдатів. Потім зробив кілька кіл і сів на землю, схиливши голову перед своєю господинею. Анабель ніжно погладила його по мордочці.
-Ну привіт старий друже,-мовив вчитель,-Ти бачилась з тим ницим зрадником?
-Так. Він все мені розповів. Тепер я знаю головну слабкість Чорного короля.
-Ну і що ж це?
-Я. Він боїться мене. Я стану вашою зброєю,-гордо промовила Анабель.
-Ти думаєш це правда?
-Мені залишається просто вірити в це, але Флін викликав довіру у мене.
-Вам краще знати, моя майбутня королева,-поклонився з усмішкою вчитель,-Ведіть нас.
    Анабель залізла на Кеті й пустила її рисю. Тепер вся колона прямувала в бій. На самому початку всієї процесії гордо їхала майбутня королева. Вона згадала про весь план. Хвилювання не покидало її. Тепер все залежить від неї. Усі сподіваються на краще. Вона їхня надія, їхній вогник світла в темряві. Усі ці люди прийшли для того щоб боротися за свою свободу, за світле майбутнє. Їм набридло чекати склавши руки. Кожен раз як армія проїжджала через міста або села люди які залишилися вибігали на двір вітаючи оплесками визволителів. Дехто навіть плакав. Їх можна зрозуміти. Ніхто не знає виживуть вони чи помруть. Повернуться не всі. Тут сини, чоловіки, доньки, дружини, тата, мами. Маленькі діти виглядали з вікон будинків. Анабель знала за що вони  будуть битися. За цей прекрасний світ, за людей і за волю. Вона готова була померти за вимір який погано знає. Тепер дівчина не боялася відповідальності, вона навіть хотіла правити усім цим. З маленької заляканої дівчинки вона стала сильною, відважною і розсудливою правителькою. Дівчина знала що їй не слід боятися того хто сам тремтить від неї. Анабель знала що мама, тато, король і королева пишатимуться нею. Дівчина поклала руку на груди й наче відчула тепло рубіна. Якщо вони зроблять все правильно, то перемога за ними.
    Незабаром на горизонті з’явився величний замок. Він наче зійшов з сторінок книги. Його численні вежі ховалися за міцною стіною муру. Коли принцеса під’їхала ближче велетенська брама повільно відчинилася і звідти виходило тисячне військо з своїми охоронцями. Серед них були навіть такі тварини яких Анабель ніколи не бачила. Наприклад велика кудлата свиня з маленькими ріжками на потилиці або велетенські раніше небачені комахи. Принцеса підняла руку і вся армія вийняла зброю. Дівчина чекала. Поглядом вона шукала Чорного  короля, але не знайшла. Він справжній боягуз. Ховається за невинними людьми. 
-Виходь, боягуз, на бій один на один. Без армії,-закричала на весь голос принцеса.
-Що ти робиш?-спантеличено пробуркотів Даргос,-Це не за планом.
-Я не можу наражати вас на небезпеку.
    Тисячна армія Повелителя смерті кинулася у бій. 
-Вперед,-прокричала принцеса і опустила руку. 
    Усі воїни кинулись в бій. За хвилину виднілися тільки яскраві спалахи магії та дзенькіт зброї. Голосний стогін, крики, які лунали час від часу, краяли серце Анабель. Колючка вправно розкидав ворогів масивними лапами з пазурами і чималим колючим хвостом, але вогнем він не дихав. Можливо він не вмів, а може не хотів зашкодити іншим. Тварина злетіла в небо і потік повітря збив з ніг велику частину армії. Потім істота приземлилася й на мить поглянула на господиню яка схрестила зброю з доволі міцної статури жінкою. Над ними кружляв сокіл який намагався подряпати лице суперниці. Колючка змахнув хвостом і пташка впала на землю. Вона не розгубилася злетіла в повітря й почала атакувати дракона. Тим часом Анабель зціпивши зуби вдало відбивала всі атаки жінки в чорному обладунку. Потім дівчина нанесла перший удар, який припав на ногу. Суперниця похитнулася, але втримала рівновагу, її удари були точні. Принцесі ставало все важче відбивати атаки, тому довелося застосувати магію. Кілька гілок які виросли з землі схопили жінку за руку й Анабель з усієї сили встромила меч в ногу. Суперниця з криком впала, схопившись за рану. Сокіл занепокоєно кинувся до своєї господині.
-Я не хочу тебе вбивати,-тихо мовила дівчина.
-Краще вже вбий.
    Анабель почула голосні кроки позаду й дуже вчасно розвернулася. Великий кремезний чолов’яга запустив вогняну кулю в дівчину, але та ухилилася. Натомість куля потрапила в поранену тим самим вбивши її. Зброя знову задзвеніла в руках принцеси. Суперник був набагато сильнішим. Дівчині в котре довелось застосовувати свої сили. Вона з легкістю закувала чоловіка в великі червоні кільця, які ненадовго втримали його. Відповіді на такий вчинок довелось чикати не довго. Одразу вбік дівчини ринула блискавка. Від цього удару Анабель ледь встигла ухилитися. Щось боляче вдарило принцесу в спину. Вона одразу впала на землю. Коли вона хотіла підвестись, отримала сильний удар пухнастою лапою з кігтями. Дівчина відповзла трохи далі. Вона ледь встигла відбити удар суперника. Велика чорна кішка з коротким хвостиком наближалась. Пантера вишкірила свої велетенські зуби й зробила один великий стрибок. Анабель відскочила в сторону, різонувши тварину мечем у задню лапу. Господар одразу кинувся на принцесу і відкинув дівчину в бік. Зброя впала за декілька сантиметрів. Кремезний чоловік наступив ногою дівчині на руку і заніс свій меч над головою. На думку Анабель спала чудова ідея. Вона згадала як грала з Фліном у сніжки посеред літа. Одна снігова кулька потрапила чоловіку в обличчя. Спантеличений суперник сахнувся і відступив на кілька кроків назад. Цієї хвили вистачило для того щоб схопити зброю і різонути нею чоловікові в живіт. Удар послабив чорний обладунок. Над усією війною рознісся болючий рик дракона. Молодий чоловік встромив свій меч в ліву лапу Колючки. Анабель побігла рятувати свого улюбленця, схрестивши зброю з ворогом вона отримала кілька ударів в ребра і в живіт. Обладунок добре захищав шкіру, але супернику все ж таки вдалось пошкодити захист і нанести кілька не смертельних ран. За секунду хлопець лежав мертвим на землі. Колючка завдав смертельного удару своєю пазуристою лапою.
-Вперед,-прокричав Морріс,-Шлях вільний.
-Зараз або ніколи,-додала Лота. 
    Анабель рвонула в перед. До брами лишалося кіль метрів. Вона бачила як тигер розкидав суперників і як вовк відганяв всіх від господаря. Раптом на дівчину налетів великий розлючений ведмідь, який трохи накульгував. Його невеличка травма не заважала прижати принцесу до підлоги. Він був розлюченим, готовим роздерти суперницю. Охоронець заніс велику лапу, вдаривши дівчину в обличчя. Одразу з’явилися краплини крові. Анабель хотіла вдарити його мечем, але не змогла підняти руку. Тварина сильно притискала тіло до землі. Анабель застосувала закляття зменшення. Але господиня одразу його розвіяла. Руда жінка підійшла впритул до суперниці й тихим голосом промовила:
-Думала що люди тобі допоможуть? Це твоя доля померти.
-Ні. Моя доля поставити тебе на місце. 
    Містер Вудл прибіг саме вчасно. Його зброя дзенькотіла в руках. Руда жінка наполегливо завдавала ударів. Один за одним чоловік вдало відбивав, а потім сам розлючено почав посипати суперницю атаками. Принцеса скористалася тим що ворог зараз зайнятий, зменшивши велетенського ведмедя. Вона кинула до брами. Здавалося що все відбувається дуже повільно. Біля входу стояло два охоронці. Хлопці кинулись на непроханого гостя. Анабель приготувалася захищатися. В цю секунду мур почав руйнуватися від сильного удару магією. 
-Біжи,-прокричала Кора яка відкинула двох чоловіків в сторону і почала завдавати важкі удари. Її руда лисиця вправно маневрувала між ворогами і завдавала болючі укуси. За великою кам’яною стіною теж точився бій. Як тільки Анабель пройшла в двір на неї налетіло кілька молодих супротивників. Їм вдалося збити принцесу з ніг. Один з хлопців потягнувся за рубіном, який висів на шиї. Підвіска розірвалася. Дівчина навіть не пручалася, вона проговорила кілька слів і хлопець впустив прикрасу додолу. Рубін боляче обпік руку. Цього фокусу її навчив Даргос, коли запропонував вивчити кілька хитрощів. Анабель знову надягла рубін і зброя зблиснула в повітрі. Колючка загрозливо гарчав, змахнувши своїми крилами ворог відлетів на безпечну відстань. Дівчина встигла вхопитися за велику лускату ного друга, тому змогла втриматись. Вуді взяв на себе двох нападників, пропускаючи принцесу вперед до входу в замок. Орел літав над господарем і дряпав обличчя нападникам. Дракон злетів в повітря. Трохи покружлявши, він всівся на одну із веж. Анабель бігла з усіх сил, минаючи наляканих людей які живуть тут у палаці. Найбільше принцеса боялася того що постраждають не вині люди. По дорозі їй зустрілася мама яка притискала маленьке дитя до грудей. Жінка сховалася за возом з соломою. Принцеса швидко піднімалася довгими сходами вгору, а коли дісталася до брами замку, двоє чоловіків прочинили її. Вони були озброєні, проте не нападали.
-Удачі,-побажав один із них. 
    Дівчина розгублено кинулась довгим коридором з безліччю дверей, оздоблених коштовностями. У відчай вона смикала за кожну ручку намагаючись відчинити. Більша частина кімнат була замкнена, а в інших були залякані люди одягнуті в розкішний одяг. Ті кімнати які були пустими дівчина одразу оминала не розглядаючи їх. Анабель опинилася у великій просторій залі. Всередині якої стояло три трони. Великі просторі вікна залили все світло. Вздовж стіни стояли монументи. Принцеса одразу пригадала слова Фліна про те, що потрібно придивитися до цієї деталі. Поруч нікого не було. Стояла абсолютна тиша. Анабель пройшла до монумента чоловіка похилого віку. Вона обережно доторкнулася до обличчя наступної жінки. Здавалося ніби всі вони живі. От-от прокинуться від довгого сну. Анабель повільно просувалася залою роздивляючись кожного. А потім почула тихі кроки позаду. Вона швидко повернулася, сподіваючись що Чорний король наважився на бій, але розчаровано зітхнула.
-Серйозно?! Він прислав свого слугу?!
-Не бійся, принцеса, смерть буде швидкою.
-Я стількох подолала щоб потрапити в середину, тож ти мені не перешкода,-відповіла Анабель. 
    Дівчина вийняла меча й завдала кількох точних ударів. Суперник вдало їх відбив. Далі довелось захищатися їй. Маленький та повненький слуга, який зі зброєю в руках здавався кумедним підняв важку зброю і поцілив принцесі у ногу. На щастя обладунок захистив і на шкірі залишилася маленька подряпина. Анабель довелось ухилятися. Хоч на вигляд хлопчина здавався незграбним, але зі зброєю гарно вправлявся. Дівчина змогла вдарити один раз у ногу, але після цього одразу опинилася на підлозі. 
-Віддай підвіску.
-Якщо я це зроблю то помру.
-Краще бути вбитою Повелителем смерті, ніж померти від мого меча,-гострі вістря вп’ялося в шию дівчини.
-Я обираю 3 варіант. Спочатку я уб’ю тебе, а потім знайду того боягуза,-принцеса намагалася відволікти озброєного для того щоб дістатися до свого меча.
-Один рух і я зітну тобі голову,-шию обпекла нестерпна біль. Дівчина відчувала як текла її кров. На шиї зяяла рана. 
-Один крок і ти помреш Рональде,-пролунав голос за спиною слуги.
    Чоловік одразу прибрав зброю і наніс кілька ударів вчителю. 
-Невже ти не злякався. Як хоробро прийти сюди. 
-Я завжди довіряв тобі. Ти підступний зрадник,-закричав містер Вудл, розлючено піднявши зброю.
    Відбувся короткий бій. Обоє були вправними та прудкими. Їхні удари були сильні і точні. Коли вони втомлено розійшлись Рональд заговорив до принцеси:
-Ти знаєш що король пожертвував своє життя, для того щоб твій любий вчитель жив.
-Припини. Ти нічого не знаєш
-Нехай вона дізнається про те який ти насправді.
    Містер Вудл знову замахнувся мечем. Серед чоловіків точилася бійка. Анабель бачила як вчитель намагався притиснути Рональда в куток і завдати останнього удару. Але маленький слуга, наче змія, викручувався. В розпалі бою обоє чоловіків опинилися в коридорі. Рональд боляче вдарив вчителя ногою у груди. Чоловік закашлявся, впустивши меч. Ще один удар і гострий кінець леза ледь-ледь порізав щоку. Від несподіванки містер Вудл упав. Суперник підхопив ще один меч, притиснувши ворога в кутку. Анабель розуміла що треба зробити щось. Раптом їй стало дуже страшно. Найбільше дівчина не хотіла втрати найближчу їй людину. За допомогою магії вона висмикнула зброю і та з гуркотом впала на підлогу. Вчитель не розгубився, схопившись за обидва меча він підвівся. Рональд теж скористався магією і закрив двері у трону залу. Для того щоб принцеса не могла більше допомогти вчителю. Останнє що вона побачила це те як містер Вудл кинув одного з мечів на підлогу і промовив:
-Без зброї ти ніхто, а я не б’юсь з такими беззахисними дітлахами як ти.
    Анабель кинулась у коридор, але її зупинили самотні оплески за її спиною. Вона стояла непорушно. Дівчина чула легкі кроки Чорного короля, наче лев крадеться за здобиччю. Принцеса стисла меч у руках.
-Браво…
    Анабель чекала слушного моменту.
-Тобі вдалось прийти сюди живою. 
-Думав що стріли та отрута спинять мене?-не повертаючись кепкувала принцеса,-А я думала що ти не такий боягуз.
-А я думав що ти все ж таки передумаєш і врятуєш брата,-хитро вишкірився король, помітивши що зачепив за живе. Дівчина послабила руку з мечем,-Як шкода шо він не зможе побачити смерть сестри.
    Як тільки Чорний король наблизився достатньо близько Анабель рвучко обернулася і завдала перший удар навмання. Вона промазала. 
-Я гадав що ти знаєш як користуватися цією штукою,-промовив жартома правитель і витягнув свій меч, демонстративно розглядаючи його,-Але не хвилюйся зараз я покажу тобі як потрібно битися.
-Де мій брат?-проказала принцеса відхиливши удар. 
-Зараз тобі потрібно хвилюватися за своє життя, негідниця.
    Дівчина розлючено кинулась на нього, завдаючи удар один за одним. Вона чула як навколо вежі, в якій вона знаходилась літав безпорадний Колючка намагаючись хоч якось допомогти. В решті решт Анабель стомилася. Їй довелося знову почати розмову, щоб хоч якось виграти ці кілька хвилин.
-Де мій брат?
-Він помер.
-Що ти зробив з ним?
-Те що роблю з такими як ти. Закував у камінь. Бідолашний Джек стояв тут 18 років чикаючи на те що його мила сестра врятує його,-з цими словами Анабель пригадала Фліна.
-Він один із цих монументів?-спантеличено розглядаючи людей запитала принцеса.
-Якщо ти хочеш подивитися на нього, то глянь на купу уламків  у кутку.
-Ти його убив. А знаєш що? Тобі потрібен рубін? Забирай,-дівчина стояла непорушно опустивши меча вістрям вниз.
-Гадаєш я дурний,-Чорний король знову кинувся у бій,-Його ніхто не зможе відібрати. Якщо я сам його візьму і відійду бодай на 10 метрів стану купкою попелу,-зціпивши зуби промимрив правитель.
    Анабель вдалось різонути ворога мечем у ногу. Жоден м’яз його не здригнувся від болю. На відповідь довго чекати не довелось. Один не обачний рух принцеси і зброя ворога вп’ялася у ребра, наче вовк схопивши кролика. Анабель відступила притискаючи руку до рани яка кровила. Чорний король наступав. Принцеса намагалася прорахувати кожен наступний удар. Іноді це вдавалося, а іноді доводилося спритно ухилятися. Все ж таки ворог зміг нанести ще кілька ударів у праву ногу. 
-Хочеш знати правду?-промовив він відсапуючись,-Це я вбив твою маму і твого тата.
    Повелитель смерті вказав на склянку з душею королеви, яка весь цей час висіла  у нього на шиї. Він намагався розлютити принцесу, щоб та застосувала магію. Король хотів обернути її проти принцеси і таким чином вбити нападницю.
-Ти забрав її душу, а я заберу твою,-люто прокричала дівчина і знову змогла влучити супернику в ногу. Здавалося цей бій триває дуже довго. Раптом двері до зали прочинилися. Один за одним у ню увійшли 5 великих чаклунів. Першим став Даргос. Далі прийшла Лота. Дівчина була вся в подряпинах і саднах. Поважною ходою зайшов Морріс. Хлопець ледь тримався на ногах. Але не показував цього. За ним прийшла Кора. Подряпин на ній було мало тому, що билася вона краще за будь-якого хлопця. Останнім був Вуді. Бідолаху поранили в ногу. Усі вони стали в круг читаючи заклинання. Анабель використала розгубленість ворога, зірвавши з себе рубін дівчина пожбурила його всередину кола.
-Навіть не намагайся забрати моє життя,-Анабель завдала удару,-Вони посилюють силу червоного рубіна. Тепер він діє на відстані. 
    Король кинувся до кола, аби вбити когось і порушити рівновагу, але в цю секунду Анабель дістала склянку з фіолетовою рідиною. Дівчина щосили кинула нею об підлогу. Уламки розлетілися навсібіч. Принцеса не знала що станеться цієї митті, проте відчувала серце що потрібно використати останню рідину іто негайно. Не чикаючи того що станеться далі, дівчина стала на дорозі у Чорного короля. Він вправно наносив удари. Іноді Анабель доводилось ухилятися в останній момент, а іноді застосовувати хитрощі. У тронному залі здійнявся сильний вітер. Проте ніхто не відволікався. 5 великих чаклунів продовжували читати заклинання, а принцеса далі не підпускала правителя до спілки «Чорного та Білого». Одним точним рухом король вибив з рук Анабель меч і той з гуркотом вдарився об підлогу. Вона затамувала подих. Принцеса намагалася схопити зброю, але ворог не підпускав її. Вітер посилився, піднявши з підлоги уламки каміння, які залишилися від її брата. Вони кружляли у вирі, кожна частинка шукала своє місце. Потім вітер почав вщухати. Тепер усі уламки були зібрані. Анабель у перше побачила свого брата. Молодого, гарного, з сильними руками, одягнений в вишуканий одяг (шкода що кольорів не можна було розрізнити). Він і досі був закований у камінь. На мить Повелитель смерті відволікся. Це дало маленьку можливість вислизнути. Принцеса кинулась до брата і змогла доторкнутися правою рукою до його зап’ястя за що отримала удар мечем у ногу. Лезо боляче порізало шкіру. Кров одразу ринула, скрапуючи на підлогу. Дівчина затиснула рукою рану. 
-Визнай що програла,-гордовито мовив король.
-Ти помиляєшся,-дівчина підняла руку, яка була уся в крові.
    Правитель зрозумів до чого вона веде, тому наближався до принца. Було вже запізно. Анабель приклала свою руку до серця брата. Під час того як дівчина перебувала в племені Даргоса, вона випадково побачили книгу яка лежала в наметі Кори. Жінка любила читати і в неї завжди було щось цікаве. На обкладинці був надпис «Як закувати людину в камінь». Принцесі стало цікаво тому вона взяла почитати. Ось так маленький випадок врятував життя брату. Рідна кров і теплота рук когось із членів сім’ї розтопе камінь наче лід. Все так і сталося. Камінь перетворювався на пил. За секунду перед ними стояв молодий принц. Спочатку він трохи був спантеличений, а потім схопив свого меча, розлючено налетівши на ворога. Анабель теж взяла свою зброю. Дівчина була трохи налякана і не знала як далі вчинити. Вона кинулась на допомогу принцу.
-Думаєте ви переможете мене?-зціпивши зуби сказав король.
-Ми вже тебе перемогли,-сказав гордовито принц. Його голос був ніжний і звучав хоробро,-Дай мені свою руку,-звернувся він до сестри.
    Анабель слухняно простягнула свою долоню. Іншою рукою вона не торкалася до своєї рани на нозі, тому та залишилася тільки брудною від землі. Брат простягнув свою праву руку вгору, заплющивши очі. Чорний король розлючено кинувся до них. Він здійняв свій меч вгору, але не зумів завдати удару. Перед принцесою стояв монумент Повелителя смерті. Дівчина звернула увагу на чаклунів. Рубін впав на підлогу розбившись на маленькі уламки. Лота зомліла. Кора сиділа на холодній землі тримаючись за голову. Даргос тримався гордо намагаючись не показувати втому. Вуді сів на коліна біля Лоти й хлопав долонею її по ніжних щічках. Морріс оглядав кожну рану свого вовка. Анабель зрозуміла для чого була потрібна остання рідина. Вона зібрала розбите. Її мама вочевидь дуже добре знала свого сина, тому знала що він її не послухає. Вона поклала принцесі рідину, яка врятує сина.
-Що тут сталося?-запитав ошелешений принц.
-Війна,-відповіла тихо Анабель.
-Яка війна? Де моя мама і хто ти?
-Анабель,-покликав її Даргос,-Твій вчитель…
    Принцеса кинулась у коридор. Вона бігла не спиняючись. Серце передчувало щось лихе. Вона не дослухала Даргоса, хоча знала що почує. Все що їй зараз було потрібно це знайти містера Вудла. Кожин раз дівчина відкидала від себе погані думки. Всередині неї все обірвалося, коли вона побачила мертвого Рональда, а біля нього пораненого вчителя. Анабель припала на коліна біля нього. Сльози просто не спино котилися щоками. 
-Ми виправим це. Вас вилікують,-схлипувала принцеса.
-Мені вже не допоможуть,-прохрипів чоловік,-Ми перемогли?
-Так.-крізь сльози усміхнулася дівчина.
-У тебе серйозні поранення,-зауважив вчитель.
-Ви помираєте, а думаєте все одно про мене. Хіба те що буде зі мною зараз важливо?
-Ти для мене завжди була важлива. Ти маєш знати правду. Я твій дядько. 
-Ви брат короля?-здивувалася дівчина,-Чому Ви раніше не розповіли?
-Дослухай!-вчитель схопив дівчину за руку. Заду почулись стурбовані голоси. Там стояли 5 чаклунів,-Знайди свого батька. Він не віддавав за мене життя. 
-Він живий,-прошепотіла принцеса ніби сама до себе.
-Я не боягуз,-закашлявся чоловік, звертаючись до Даргоса,-В той день я мусив піти. Король наказав знайти його доньку і допомогти їй. 
-Ти герой,-стримуючи сльози мовив вождь.
-Думав не дочекаюся від тебе таких слів,-спробував пожартувати вчитель.
-Я люблю Вас,-заскімлила принцеса.
-Будь сильною.
    Містер Вудл в останнє обійняв принцесу. Очі його повільно заплющилися і рука безсило впала на підлогу. Тепер душа вчителя стане одним із дерев в лісі загиблих правителів. Хоч він не був королем, але він був справжнім героєм, який заслужив на визнання. Відтепер про нього складатимуть легенди. В серці Анабель він залишиться тим самим мили стареньким, але відважним та великим чаклуном. Кілька хвилин дівчина сиділа біля тіла вчителя. Усі тихо стояли навколо них. Здається чаклуни читали молитву. Цього принцеса не знає. Зараз її турбувало тільки те що більше вона не побачить того хто був їй найближчим у цьому світі. Дівчина наче знаходилась в довгому сні. Розбудив її ніжний голос брата:
-Ти Анабель?
-Я твоя сестра,-нарешті вимовила це принцеса. Брат ніжно обійняв її,-Ти врятувала не тільки мене, але і все королівство.
-Нам треба зробити ще дещо,-промовила принцеса.
    Вони повернулися в трону залу. Анабель повільно наблизилась до монументу Повелителя смерті. Не сказавши ні слова дівчина простягнула руку і вийняла душу їхньої мами. Вона беззахисно тріпотіла всередині. Повернувшись до здивованого брата принцеса простягла йому склянку.
-Розбий. Це душа нашої мами.
    Принц взяв її до рук. Він глянув на змучену сестру, яка осіла на підлогу і не спино плакала. Потім він з усієї сили кинув склянку на підлогу. Вона розлетілась на маленькі шматочки. Душа вилетіла й розчинилася в повітрі. Анабель знала що тепер вона стане одним із дерев. 
-Що будемо робити з ним?-запитала Анабель трохи заспокоївшись.
-Нехай буде гарною прикрасою в океані,-відповів брат.
-Пропонуєш скинути його у воду?
-А ти що пропонуєш?
    Сонце вставало. Анабель навіть не помітила як минула ціла ніч. Вона вийшла на ганок розглядаючи як стомлені люди допомагали тим хто поранений. Не мало було і мертвих. Вороги відступили, коли вбили їхнього правителя.
-Я хотіла вберегти їх. Не вийшло,-засмучено мовила принцеса.
-Ти не можеш врятувати всіх. Ці люди герої. Вони відвоювали свою свободу.
-Перемога,-закричала Анабель.
-Ура,-прокричали люди одноголосно. 
    Колючка сів поруч. Анабель ніжно погладила його мордочку.
-Привіт Вогнекрил,-поплескав по крилі дракона принц.
-Тепер він Колючка.
-Теж не погане ім’я.
-Вітаю, королево,-пролунав голос позаду,-Вітаю, королю,-поклонився Даргос, а після нього усі інші.
-Тепер все залежить від нас,-проказав принц.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше