Глава 4.

Ірина

Зовсім нещодавно, буквально декілька хвилин тому, я наївно сподівалась що хоча б смачно нагодують. Я не знаю, чи в них це й дійсно делікатес, чи Князь вирішив й надалі дивувати мене своєю "гостинністю", а запитати у Єйди, якось соромлюсь. На щастя, вона помітила мою реакцію і перша заговорила:

- Щось не так?

- Я просто... І це можна їсти? Як ти таке їси? - запитала я у дівчини, при цьому ткнувши пальцем на посуд з їжею.

На хвилину мені здалося що щось там ворухнулося. Від цього одна брова полізла на верх.

- Звичайно. Хоч, я таке і не їм — сором'язливо сказала Єйда, а коли я запитала в неї чому, то вона відповіла відвівши погляд в сторону — Не за статусом, Ірино. Цей, жест, Князя показує що ти справила на нього гарне перше враження.

- Ага, всі люблять коли їм дупу цілують — з посмішкою на обличчі промовила я, не до кінця повіривши що це не кара, а навпаки ...єм, похвала?

- Це як? - не зрозумівши запитала Єйда. Сподіваюсь вона не буквально сприйняла мої слова.

- Як би тобі пояснити... О! Наприклад, це коли я про Князя казала що він дрищик, а ти йому сказала зовсім інше, те що лестить йому — спробувала пояснити, сподіваючись, що в мене вийшло.

Знаю, з мене поганий пояснювач. Настільки поганий, що якщо я буду комусь пояснювати як кудись пройти, то він заблукає.

- Ах, розумію. Але, все ж таки, чому ти не їси? Ти ж так жалілася на голод, і навіть не спробувала нічого...

- Просто я дивлюсь на... їжу, і думаю, а може все ж таки я не така вже й зголодніла. А потім чую як бурчить живіт, і розумію що він зі мною не погоджується...

- Ірино, але це ж делікатеси! - здивувалася Єйда, мабуть, в цьому світі ніхто й ніколи не відмовлявся від цих страв.

- Делікатеси? Може для тебе — так, але не для мене. Навіть не уявляю що це, і як їсти. А ще. мені здається що дещо тут, живе... Невже тут не має нормальної їжі? Борщика? Тортика шоколадного? Може піци? Печива хоча б? - з надією запитала я у дівчини, а вона лише похитала головою мов "Ні. Тільки те що є".

Звичайно я знаю що є такі люди, котрі з голодування й канібалізмом можуть зайнятися. Але це не про мене. Тому від їжі відмовилася і ми з Єйдою відправилися далі. Мені навіть трохи лячно, бо поки що все йде зовсім не так як би мені хотілося.

- А куди ми зараз прямуємо? - запитала я, намагаючись приборкати ту іскру страху яка з'явилась.

- До купальні, пробач, але баньки тут не має. Після неї ти переодягнешся. Потім я відведу тебе до кімнати де ти зможеш поспати. Але, не довго. Князь надто сильно хоче тобі поставити свої запитання — розповіла Єйда повертаючи коридором ліворуч, а я ж йду слідом за нею — Невже в тебе вдома й справді проводять такий... обряд?

- Так — не вагаючись відповіла я — Ще з давніх-давен, за часів Іванів-царевичів і Іванів-дурнів це заклалося. Такий звичай передавався з вуст в уста від батьків до дітей — додала я згадуючи як колись мама на ніч розповідала мені казки.

Мама... А я ще хоч колись не будь її побачу?

- Іванів-дурнів? - перепитала Єйда на декілька секунд зупинившись, а потім знову рушила, але вже трохи швидшим кроком.

- Так, і такі в нас були... Хоча, чому були? І зараз є. І не тільки Івани...

- О — тільки й промовила Єйда.

Довго йти не довелося. Вже за поворотом Єйда відкрила двері й пропустила мене в середину. Ця кімната мені чимось нагадувала басейн, домашній, такий який є у багатеньких. Вода була на дивовижу блакитна. Ногою я торкнулася її й була задоволена тим що вона тепла. В мене вдома такої "розкоші" вже давно не було, тільки холодна.

- Божественно — промовила я й вже збиралась скинути з себе одяг щоб залізти в воду, але загадала про Єйду й запитала в неї — Ти не відвернешся, хоча б?

Без слів Єйда відвернулася й тепер стояла обличчям до дверей. Нашвидкуруч роздягнувшись від разу залізла в воду. Мені було все одно скільки часу я провела в воді, тим паче що незабаром я залишилась зовсім одна, Єйда пішла кудись нічого не сказавши. Чесно кажучи, після цього я змогла нарешті розслабитися. Хоч і не надовго, бо вже зовсім скоро дівчина повернулася не з пустими руками. Вона принесла з собою сукню, на вид просту й легку.

- Ірино, вилазь й одягайся. Ми поспішаємо — сказала Єйда й поклавши сукню на лавку, котра стояла зліва від дверей, відвернулася.

- Куди ми далі? - запитала я вилізаючи з води й одягаючи сукню на мокре тіло.

Дивлячись на сукню я відразу згадала уроки історії та мистецтва, в підручниках яких іноді з'являлися картинки з одягом минулого. Хоча, більше асоціацій було звичайно з історичними фільмами. Так, це буде кращим порівнянням.

- Я маю відвести тебе до кімнати, де ти поспиш, трохи. Й потім ми підемо до Князя — відповіла Єйда.

Коли я була готова, ми разом вийшли з купальні. Пам'ятаючи про те що мені розповіла Єйда, то спати тут буде лячно. Не впевнена що взагалі зможу заснути, без думки про те що в будь-яку хвилину піді мною може не стати такої важливої речі як підлоги.

- Ось тут ти зможеш поспати — сказала Єйда й пропустила мене вперед у кімнату.

Так, кімната була мила, з великим ліжком. Але! Вона знаходилась в тому крилі, де все обвалюється! Як тут спати?

Хоч я й думала що не зможу заснути, я все-таки помилялась. Втома взяла верх надомною й вже через декілька хвилин після того як я прилягла на ліжко, яке до речі було й дійсно м'яке, відразу заснула, не підозрюючи що очікує мене далі. Таке враження ніби я знову занурилась у невідоме.