Глава 11. Крок ближче чи назад?

Ірина

Мені було лячно розплющувати очі. Страху додавало гарчання збоку і слова Єйди по типу "А я ж тобі казала". Відчувши, як чужа рука легенько погладжує по спині, я здивувалася. Щось мені почало підказувати що тільки я почувала себе незручно в цій ситуації. Відкривши очі я наткнулася на погляд Князя. Начитавшись романів, я могла сказати що його сині очі ніби намагалися зазирнути у саму душу. Тільки цього не було. Він дивився з насмішкою на мене. Добре що хоча б не сміявся, як в кімнаті. 

Опершись руками об підлогу я піднялася. Думаю після сьогоднішнього дня я сховаю на балкон чи в комору усі ті жіночі романи які стоять на полицях шафи.Я б їх би викинула геть, але рука не підніметься. Залишається вирішити чи піде слід за ними фентезі.

- "Бути обережнішою зі стінами" - на диво механізм в моїй голові почав працювати і я пригадала слова з гороскопа.

- Так, я вам скільки разів це повторила, - сказала Єйда й збиралася продовжити як я закрила їй рот долонею.

- Не тільки ти про це казала - загадково протягнула я, й почесала підборіддя. Цікаво як би у мене була б така ж борода як у стариганя, то краще б думалося? - Мені прийшло повідомлення, прямо перед тим як я тут опинилася. І там як раз говорилося про стіни. А перед моїм першим "візитом" я прочитала в журналі, що треба утриматися від води якомога далі. чи якось так.

- "Журнал", "повідомлення"? - перепитала Єйда з таким виразом обличчя ніби я щойно лайнулася. 

- Ага, ага... Довго пояснювати! Просто переказуй. Навіть я розумію що ці речі пов'язані - за запалом промовила я й насупившись додала - Тільки чомусь не згадала про них. А цього можеш не переказувати.

- Добре - протягнула Єйда й почала повторювати мої слова й під час цього зрозуміла основну суть сказано - Хтось знає про те що станеться й попереджає тебе?! - важко сказати це було запитання чи ствердження, але всі були вражені наповал.

- Ага. Це я й сама знаю. Навіть зробила так щоб вільно змогли повідомляти що вечора - сказала я намагаючись не застосувати слово "підписка" і "інтернет" - Одне що я можу точно сказати, то наміри цієї людини, щоб я залишилася жива, чи залякати мене. Одне з двох.

- Чому ти так вважаєш? - запитала Єйда, але по гарчанню перед цим я знала що запитання насправді належить стариганю. Князь в цей час, вже давно стоявши на ногах, просто слухав, нічого не гарчачи.

- Звичайно поки що є тільки два передбачення. Але в обох він попереджає про небезпеку й скажу вам дуже чітко, не ходить кругами, щоб про це сказати. Й ще просто дає поради, які великого сенсу не мають: не лізь куди не варто, слідкуй що говориш. Трохи нагадує батьківську опіку - розмірковувала я.

Щось всередині підказує мені що таке порівняння є вірним. Може треба спробувати зачепитись за нього? Але що я зможу з цією здогадкою зробити?

Валеріс щось гарчав, якось огидно посміхаючись й разом з Князем вони скрилися за дверима кімнати поряд з обрушеною стіною. Єйда збиралася зайти у двері, але я взяла її за руку й запитала що той старигань сказав. Звичайно очікувала я почути щось неприємне.

- Він вражений вашою здогадкою. Але більше його дивує те що жінка розмірковує як чоловік - сказала Єйда і я вже була готова влаштувати тираду за такого порівняння, як вона пояснила - Такі ж розумні і логічні висновки.

- А й нас на Україні всі такі - гордо промовила я й відпустила Єйду.

Увійшовши вслід за дівчиною до кімнати я побачила руку Князя яка вказувала на диван. Підійшовши до нього, не очікуючи додаткового запрошення, я присіла. Єйда пояснила мені що вони хочуть, щоб я заснула. "Стоп! Ми йшли сюди тільки заради цього?!" - тепер я точно не годую.

- Я не можу заснути на замовлення - відповіла я, склавши руки на грудях.

- Спробуйте. Це справді важливо - сказала вона ніби якщо сказати тільки слово "важливо", то я в це повірю.

- А якщо я не хочу спати? - запитала я з викликом тільки дивлячись на Князя, а той поліз в кишеню халата й дістав звідти ще один кулон. Дивно, мені здавалося що він в кишеню клав тільки каблучку.

- Гаразд - скрізь стиснуті зуби промовила я - Маніпулятор чортів.

Відкривала очі з готовністю послати Валерсіса, Єйду й Князя куди по далі з їхнім бажанням, щоб я заснула, але вставилася поглядом у стіну. Стіну моєї кімнати. Невже я так втомлена з усього цього морально, що реально змогла заснути коли мені сказали? Чи я просто усього не знаю і вони мені чогось підмішали? Хоча якщо згадати, то нікуди було підмішувати, тільки хіба що кулон має якісь надприродні (магічні) здібності, про які мені забули розказати. Може я й перебільшую. Все ж таки стільки усього звалилося. 

Піднявшись з підлоги, до якої мене тягне ніби магніт, я потягнулася. Спина боліла, руки боліли, ноги боліли - начеб-то сімнадцять, а вже як якась стара. Якщо подивитися на тих бабок, які вічно сидять біло мого під'їзду, то можу сказати що вони ще й мені дадуть фору, бо мені здається що я справді ось-ось і розвалюсь. 

Відразу я почала шукати телефона. Мама каже що в мене залежність від нього, але що мені ще робити ніж лазити в інтернеті та грати в ігри. Друзів не має, щоб погуляти, та й такого прям хобі теж. Іноді можу щось пов'язати, але не знаю чи займалася б цим годинами. Як я й очікувала жодного повідомлення й пропущеного виклика, як і завжди. Заспокоюю себе тим що мені добре й одній, нащо людина яка може вислухати й щось порадити...