Гороскоп для козерога

Глава 13. Яга

Торленд

Єйда й Олекса, переглянувшись, рушили слід за старою до невеличкого будинку. Ніяких курінних ніжок в нього не було, й, на перший погляд, здавався звичайним будиночком. До того моменту, коли заходиш у середину. Замок в Торленді ще можна вважати неймовірно затишним, окрім закритого крила. Мабуть, можна порівняти цей будинок з однією з кімнат в цьому крилі. Підлога під ногами скрипіла й розвалювалася. З усіх щілин задував прохолодний вітер. Під ногами терся білий кіт виляючи своїм пухнастим хвостом. Єйда йому посміхнулася й с клонилася аби погладити.

- Цапнути може  - сказала Яга, знімаючи з себе накидку.

Насправді Яга виглядала не так, як її всі описували. Її обличчя хо й була вкрите зморшками, але без бородавок й горбистого носа. Сиве волосся було зібране в зачіску. Наче звичайна бабуся, але не та ким лякають дітей батьки. 

- Що? Не виправдала надій? - буркнула та, помітивши здивований погляд Єйди, а та тільки зніяковіло відвела погляд - Сідайте, в ногах правди немає.

Єйда підійшла до лавки й поставивши кошик на підлогу поряд присіла. А Олекса почуваючись як у себе вдома від разу заліз на піч, лягаючи. Яга тільки зміряла його невдоволеним поглядом, й похитала головою, сідаючи на лавку напроти. Стара поставила на стіл свій кошик з грибами й узявши ніж почала їх чистити.

- Як там цей пеньок? - запитала Баба Яга, маючи на увазі Валеріса. 

- Є..- на хвилину замислилася Єйда, не знаючи що сказати - Увесь в роботі.

- Ага, знаю, яка в нього робота, інтриган чортів - пробурчала та, кинувши погляд на Олексу - Олексо! Сходи й принеси води, усе одно дурнею маєшся - сказала вона й кинула в нього мухомор.

- Та дайте полежати - жалібно сказав син лісовика навіть не збираючись підійматись. Але це було до того як в нього полетів ніж - Майже вбила ж! 

- Майже? Шкода - хмикнула Яга, підсміюючись, й узяла зі столу інший ніж - Хутчіше давай!

- Та йду! Дай хоча б злізти - вже без посмішки промовив Олекса й зліз з печі й почав потягуватися.

Обвівши будинок поглядом, Олекса знайшов відро й узявши його вийшов на вулицю посвистуючи. Яга провела його поглядом, а після в очікуванні подивилася на Єйду. Дівчина ж погладжувала кота який вмостився в неї на ногах, не рішаючись його проганяти.

- Не заради ж кота прийшла! - сказала Яга подивившись на кота наче як на зрадника.

- Валеріс, сказав вам передати дещо - промовила дівчина не наважуючись розслабитися в будинку Яги.

- То кажи, а то цей зараз вернеться - сказала Яга і Єйда переказала слова які були в записці, до кінця не розуміючи їх сенсу - А звичайною мовою можна?

- Як було написано, так й передала - мовила дівчина відкинувши за спину косу. 

- Скільки разів йому казала кажи все нормально, як є, буз усіх цих загадок. Типу мене хтось слухає. особливо ці... мужики - обрізаючи гриби казала стара - Ще й не сам прийшов.

Єйда тільки пожала плечима, подумки бажаючи аби Олекса повернувся скоріше з водою. Одній їй було не зручно знаходитися з Ягою. Хоча, якби та не бурчала час від часу й не кидалася ножами, то цілком могла здатися милою старушкою. 

- Не бурчи - повернувшись промовив Олекса, й демонстративно поставив відро з водою на стіл. Через що з відра вилилася частина води, при цьому потрапивши не тільки на стіл, але й на Єйду з Ягою. І хоча на кота потрапило лише декілька краплин, то й дав дьору й царапнул Єйду, на що та ойкнула.

- Руки з дупи? - запитала Яга, не очікуючи на відповідь, й плюнувши у бік сина лісовика.

- Звідки треба - сказав Олекса стенувши плечима.

- Йди вже звідси, помічник чортів, й подругу візьми з собою - сказала Яга й поглядом провела Олексу, який схватив кошик Єйди, а іншою рукою її руку й потягнув за собою до виходу. Стара відкинула у бік ніж, почала думати над словами Валеріса. Чому чоловіки завжди намагаються усе ускладнити?

 

Ірина

Намагатися відкрити кулон ножем було не кращою моєю ідеєю. Спроба закінчилася тим, що я порізала стіл й вказівний палець. Заклеївши палець пластирем, я почала постукувати пальцями по столу. В голові крутилися тисячі думок, але не однієї не було про те, що робити далі. Для того, щоб щось шукати в інтернеті замало конкретики. Залишається тільки сидіти й плювати в стелю. Хоча так сильно кортить з кимось поділитися усім тим що відбувається. 

І як якийсь знак долі задзвонив телефон. Скажу від разу, відповідати не хотілося, навіть брати його у в руки. Але звісивши всі за та проти глянула хто дзвонить. Очі полізли до лоба, коли побачила підпис - "Рита".  Але насправді нічого дивного тут немає. З Ритою ми навчаємося разом в класі, й вона одна з тих небагатьох хто зі мною спілкується.

- Алло, можеш говорити? - запитала Рита, від разу коли я підняла трубку.

- Ага - крутячи в руках кулон сказала я - Щось трапилось?

- Та не, просто нудно. Ось й дзвоню - нічого нового я від неї зараз не почула - Як канікули?

- Щось мені підказує, що я їх ніколи не забуду - відповіла я, сміючись. Мабуть, це була істерика.



Хейли Дей

Відредаговано: 20.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись