Частина 1: Де я?

 Євдокії було 13 років. Цього ранку вона збирається назбирати грибів. На думку батьків дівчинки вона вже була  достатньо доросла для того, щоб ходити кудись самій, хоча “дорослій” трішки здавалося що батькам просто все одно. Попри це, Євдокія оділа свій рожевий дощовик і чоботи і почовгала на вулицю. 

Деякий час вона просто йшла лісом: глибше, глибше й глибше. Дівчинка знайшла повний кошик лисичок, білих  та польських грибів. Євдокія вже збиралась йти додому, проте побачила дивний гриб, що сяяв райдугою.

 - Що це таке? - здивувалася вона.

Озброївшись палкою вона мацнула куском дерева дивовижу. На превелике диво, все почало крутитися й труситися. Різко дівчинка зрозуміла що не відчуває підлоги під ногами.

- От…

Євдокія не встигла договорити лайку, адже її різко потягнуло вниз.Після недовгого падіння дівчинка боляче приземлилась.

- Де я? Ех, подерла коліна…

У відповідь був тільки краєвид. Виявляється Євдокія опинилася в гористій місцевості неподалік озерця. Вона в Карпатах раптом опинилася? Так чи не так, такого великого готелю вона з роду не бачила.  Це був не просто готель, а величезна будівля в європейському стилі - білі стіни і дерев’яні панелі. Біля невідомої споруди дув величезний сад. Та раптом дівчинка оторопіла - з готелю хтось виходив. Та навіть не хтось, а якийсь єдиноріг! Чи то просто аніматор в костюмі… ось тепер і гадай! 

- Привіт дівчинко! Як справи? Що тут робиш сама? Де твої батьки?

- Привіт…е… все добре… напевно… боюсь я загубилась. - Євдокія не вирішила розповідати всієї історії - хто ж в таке повірить! Хоча… може такий як він? Все дно краще не балакати про це направо і наліво.

- А ви єдиноріг чи просто аніматор?

- Е… а хто такий аніматор? Я просто єдиноріг Роберт.

- Зрозуміло…

- Якщо ти загубилась, то може підеш зі мною в готель? Впевнений ми тобі знайдемо кімнатку… 

- Ну давайте

- Давай. Мене всі на ти називають!

- Зрозуміло… буду знати.

Вони зайшли в приміщення. Як Євдокія і припускала, воно було дуже просторим: на поверсі було видно невеликий ресторан, бар,  багато диванів ігрова кімната та  столи для адміністраторів. До одного з них підійшов Роберт.

- Вітаю Матвію! Нам тут треба кімнатку для дівчатка!

- Нема проблем. Зараз щось підберемо!- ведмідь в дуже довгій футболці зрадницьки підморгнув Євдокії. - Так… є вільний 220 номер. Впевнений, їй там буде дуже зручно!

- От і чудово! Ключі панночці, будь ласка! Йдемо, я тебе проведу. А то ще загубишся чи щось типу такого!

Пояснивши собі мовчання Євдокії по своєму, Роберт повів її до великого срібного ліфта й нажавши цифру 2 почав розпитувати дівчинку.

- Ну і як опинилася біля нашого готелю?

- Ну… би з батьками йшли по гриби…  я загубилась і тепер тут.  

- Зрозуміло. Я так розумію ти хочеш повернутися до своїх батьків? 

- Дуже хочу.

- Не хвилюйся! Ми обов’язково знайдемо їх! А тут ти будеш в безпеці. У кожному з номерів є таємний вихід прямо за межі готелю на випадок пожежі або інших руйнівних ситуаціях.

- Сподіваюсь… що мені вихід не потрібний буде.

- О. дивись - ми вже приїхали! 

І справді, ліфт вже відчинився на другому поверсі.  З коридору вийшла якась компанія тварин. Євдокія тихенько похнюпилась - напевно вона тут єдина людина.

- Спокійно іди за мною та запам’ятовуй шлях. - по своєму оцінив настрій дівчинки Роберт. 

- Добре. 

Вони пройшли коридором направо прямо, а потім наліво, де побачили номер 220. 

- А ось і він! Ключі в тебе.

Євдокія мовчки дістала з кишені дощовика.

- Відкривай. Давай.

Дівчинка відчинила дерев’яні дверцята. В середині була простора кімната з ліжком. ванною та навіть ігровим куточком.

- Подобається? 

- Звісно! Дуже… гарно.

- Будеш тут поки ми не знайдемо твоїх батьків.

- А коли ми їх знайдемо?

- Скоро… я впевнений що скоро.

- Ну добре… тут є якийсь непотрібний одяг? Мій просто вже не тільки брудний, так ще й порваний.

- Щось знайдемо! Я тоді піду тобі по одяг, а ти розглядай все… облаштовуйся.

- Добре. Дякую дуже велике!

- Та, будь ласка! Завжди поруч для допомоги! - Єдиноріг по доброму підморгнув Євдокії.

Як тільки зачинились двері вона почала придумувати план повернення до свого дому. Як би це місце не здавалося добрим, нічого не було кращого ніж спокійно в себе вдома. По перше треба розвідати сам спосіб повернення. По друге треба відвернути єдинорога - дівчина чомусь  була впевнена, що так званий “Роберт” її просто так не відпустить. Проте зараз головне знайти спосіб.