Глава 5, в якій починається зміна моїх приорітетів.

Хоч я і погодилась, решту днів до майстер-класу все одно вирішила повністю присвятити підготовці. Я хотіла вразити Мілану, зацікавити її, адже вона відома як «відкривач маленьких зірочок» і великий любитель «огранювати» справжні таланти. Якщо вийде привернути її увагу, то, можливо, вступ до Києва перестане бути лише примарною мрією і зможе перейти в категорію цілком досяжних цілей.

Тепер кожен день я залишалася в школі допізна, і репетирувала вже відпрацьовані твори. Крім цього, я провела «розвідку» і подивилася купу відео з майстер-класів Мілани, а також відео виступів її «маленьких зірочок» — кращих студентів академії. «Розвідка» допомогла дізнатися самі часто грані твори і, ймовірно, в чомусь — улюблені мелодії відомої скрипальки. Саме з них я і вибрала три найяскравіших, які й вирішила вивчити перед майстеркласом.

Всі три були різні за емоційним фоном, але однаково складні технічно, два з трьох були коронними творами її найяскравішого учня. Технічна гра була моїм сильним місцем, тому вивчити такі твори не склало труднощів, проте змусити скрипку звучати «живо» і «по-особливому» у мене все ще не виходило... Часу було все менше і все що мені залишалося — це просто скопіювати стиль виконання зіркових учнів.

***

Коли я підійшла до телефону, то вже була вичавлена як лимон.

Уже десять днів, як я без перерви присвячую всю себе музиці. Перші три дні було особливо важко: у мене навіть спина боліла... І це при тому, що я все життя буквально росла зі скрипкою в руках! Так старанно я не займалася з самого дитинства... З тих пір, як готувалася до своїх перших дитячих концертів для мами.

Телефон все продовжував вібрувати. Я подивилася на екран і потім, нарешті, відповіла.

— Алло...

— Привіт, нарешті ти відповіла, — почула я трохи стурбований голос Богдана. — Я через тиждень приїду до Харкова на два дні, думав, може побачимось? Я тобі дзвонив пару разів за ці два тижні, але ти не відповідала... І навіть не передзвонила. В тебе все добре?

— Привіт, пробач, Богдане, але у мене зараз немає часу, правда... — спокійно відповіла я. — Та й ти завжди можеш провести час зі своєю Кариною або як її там... Думаю, вона тобі не відмовить.

— Катрін. Вона в Києві... Я ж кажу — приїхав один, на два дні. У батька день народження завтра. Хотів тебе до нас запросити.

— Ти або батько?

— Не зрозумів питання... — він аж трохи розгубився.

— Запросити хотів ти чи батько? — уточнила я все тим самим рівним холодним тоном.

— Звичайно, я... — трохи ображено відповів він. — Взагалі-то, я сумував по тобі... Навіть по грі твоїй, Ксю. Раніше ми ніколи не переставали спілкуватися. А зараз у мене таке враження, ніби ти уникаєш мене всі ці два тижні.

— Я не уникаю тебе, — я раптом зрозуміла, що дійсно нікого не уникала; просто останнім часом я всю себе присвятила музиці.

— Так ти прийдеш?

— Ні вибач. Зовсім немає часу, привітаю його телефоном,— сухо відповіла я. — Мені клас закрити потрібно, пробач, я не можу говорити, — після цих слів я відключила дзвінок.

Мені не можна знову вестися на його солодкі промови, знову прив'язуватися до нього. У нього вже є дівчина, нехай буде щасливий. Зараз я хочу знайти себе, ту себе, яку я втратила мало не відразу, як мене покинув батько.

Богдан все одно ніколи не бачив у мені дівчину, а бути його другом для мене занадто боляче. Такі відносини краще відразу порвати — буде не так боляче. Без спілкування з ним, я зможу повністю зануритись у музику і, можливо, знайти себе справжню.

***

До майстер-класу залишалося менше тижня, а я застрягла...

Мені не давала спокою соната для скрипки і фортепіано у виконанні одного з учнів Мілани, того самого зіркового. Цей зарозумілого виду брюнет грав настільки яскраво, що я мимоволі замилувалася звуком. Він здавався мені вже готовим професіоналом, хоча, як я дізналася з інтернету, сам хлопець лише закінчував другий курс. Він, скрипаль в третьому поколінні, вважався одним з найкращих учнів маестро і всі критики пророкували йому зоряну кар'єру мало не закордоном.

Я розуміла, що здивувати і вразити Мілану я зможу лише в тому випадку, якщо на майстер-класі його гра не зможе абсолютно затьмарити мою. Занадто амбітно? Можливо... Але другого шансу у мене може і не бути. Все ж, я теж скрипалька не в першому поколінні!

Для того, щоб краще зрозуміти твори, які мені потрібно буде зіграти, я почала читати їх історію написання, а також критичні огляди.

На самому початку, майже два тижні тому, з усіх творів, що грав Дмитро, я вибрала відрізок з «Пір року» Вівальді. Я вирішила, що найбільш підходящим мені за настроєм і характером буде відрізок «Осені». Я планувала розучити дві-три нові композиції, але встигла лише одну «Осінь». Але так як одного твору може оказатися замало, я вирішила відточити виконання раніше розучених композицій.

Перед самим майстер-класом мені дуже хотілося виступити перед кимось і почути критику. Йти до викладача я не хотіла, так само як і розкривати карти перед одногрупниками... І тут мені згадалося, що Богдан все ще в Харкові!

Швидко «упакувавши» свою лялечку, я набрала його.