Глава 13. Друзі, я та сім’я?

... — Ксю, ти просто взяла і зникла! Я ж хотіла тебе привітати... — Настя кумедно надула пухкі губки.

— Пробач, Настю... — вибачилась я. — Я й сама не очікувала, що так вийде.

— Я бачила тебе з одним з учнів Мілани... Здається, його звати Діма? — дівчина хитро посміхнулася. — Красень-студент, переможець багатьох конкурсів в Україні і за кордоном. Це ж той самий, з яким ти тоді на майстер-класі сперечалася, так?

— Ну та... — я знизала плечима. — Але не такий вже він і красень!

— Розповідай усе! — блакитні очі буквально загорілися цікавістю.

— Нічого такого, — я відвела погляд. — Ми просто пішли до мене репетирувати...

— А ти смілива! — Настя мало не присвиснула. — Відразу додому покликала дорослого малознайомого хлопця... Ну даєш!

— Ми просто репетирували! І взагалі... — я зітхнула. — Ні в нього, ні в мене немає часу на такі речі. Та й тобі потрібно більше займатися, адже тобі доведеться проходити у фінал через відбірковий етап...

— Так... — Настя кивнула. — Там я точно не програю.

Так і проходили мої дні... В основному за репетиціями, а інколи і за бесідами з однокласниками, хоча в основному я все так само з Настею, але одного разу до мене звернувся наш номер один, чим мене дуже сильно здивував.

— Ксю, не хочеш попрактикуватися зі мною? — Сеня чекав на мене біля аудиторії.

Дивно... З чого раптом така увага від першої скрипки школи?

Я уважно подивилася на хлопця.

— Хіба ми не суперники? — нарешті відповіла я.

— Нехай навіть і так, але ми з однієї школи й займаємося в одного вчителя. Поділимо твори, розберемо їх, послухаємо одне одного та попрацюємо над помилками. Обом корисно буде, — запевнив він.

— Чесно кажучи, не думаю, що це гарна ідея... Та і я навряд чи зможу тобі допомогти, — щиро сказала я. — Давай краще обидва пройдемо в ТОП-8 і вже там будемо воювати у всеозброєнні.

— Хм... — він трохи нахилив голову вбік. — Ти насправді думаєш, що так легко пройдеш туди? Не відповідай, — відразу договорив він. — Я розіб’ю тебе ще до фіналу.

Сеня пішов, мені теж час...

Звичайно, можливо, репетиція з ним дійсно в чомусь могла б піти мені на користь, але... Я впевнена, що зараз, коли я знаю, що мій рівень не дотягує до його рівня, репетиції з ним лише будуть знову і знову нагадувати мені про цю різницю. Та і якщо я почну грати краще і він почує, то теж не залишиться осторонь і поліпшить свою гру, я впевнена. Тому краще нам готуватися окремо, це точно.

Дні змінювали один одний і я з головою поринула в репетиції... Відволікалася тільки на навчання в школі та сон. Весь інший час — практика, практика і ще раз практика. Настя була зайнята на відбіркових, які повинні були йти весь наступний тиждень.

Пару разів мені дзвонив Богдан, але я не наважувалася відповісти... Він був такий наполегливий у минулий раз і я просто не знала, чого від нього чекати. Одне я розуміла точно — я не хотіла знову пірнати у вир з головою.

До фіналу залишалося ще десять днів...

Діма, як і обіцяв, надіслав мені матеріали для підготовки. Скільки ж у нього часу пішло на те, щоб все це пофотографувати та ще й розставити й надіслати в правильному порядку? Він сказав, що це на перший місяць. Він вирішив «не навантажувати» мене, поки у мене конкурс і фестиваль...

А я все одно не встигала... У школі після уроків я вирішила не грати, щоб не показувати суперникам те, що я готую. Удома ж я могла грати в кращому випадку до дев'ятої, потім з дев'ятої до першої я практикувалася на «віртуальній скрипці» по зошитах Діми.

Перед сном я знову грала твори на конкурс і, як завжди, віртуально. Пощастило, що моя сестра останнім часом цілими днями стирчала у якихось друзів. Батьки теж поводилися якось підозріло тихо і навіть з балачками щодо порядку в кімнаті до мене не лізли. Не знаю, через конкурс це, чи просто через мою старанну роботу, але мені вперше було повністю комфортно вдома і я реально відчувала їхню підтримку через їхні дії... Як і підтримку ще однієї людини.

Щоночі, близько першої години, коли я вже лягала в ліжко, то писала коротке повідомлення Дімі на вайбер, такий собі міні-звіт по виконаній за день роботі. Він не відповідав ввечері, проте завжди відповідав з самого ранку. Я навіть вирішила використовувати саме звук сповіщення про його повідомлення в якості свого будильника — він завжди писав приблизно о шостій тридцять. Ці повідомлення містили короткі рекомендації й те, на що потрібно звернути увагу в подальшій роботі сьогодні. А ще в кінці кожного повідомлення він бажав мені вдалого дня...

Я ж у відповідь дякувала за допомогу.

Мені хотілося запитати, як його справи, або над чим він зараз працює, але... Чесно кажучи, я боялася. Я думала, що якщо почну набридати йому, то він просто вирішить припинити витрачати на мене свій час.

Та й, крім того, не хотілось відривати його ще більше. Адже на носі конкурс в Німеччині. Впевнена, Діма обов'язково впорається... Він зможе перемогти, я точно знаю.