Глава 14. Діалоги.

«Ти так швидко обробляєш зошити... О котрій ти лягаєш? Подзвони мені, коли прокинешся, ок?»

Продерши абияк очі, я швидко переглянула повідомлення й одразу усміхнулася.

Набрати його прямо зараз? Чому б і ні... Ми так і не говорили з того моменту, як він поїхав з Харкова, тобто — вже тиждень.

Я подивилася на сусідній диван, де лежала моя зведена сестра.

Мала так спить, що ні за що не прокинеться!

Серце забилося трохи швидше, коли я все ж таки зважилася і набрала кнопку виклику, затамувавши при цьому подих.

— Привіт, — його голос був тихим — він практично шепотів — і від цього я чомусь зніяковіла. — Я розбудив тебе?

— Взагалі-то, — я ледь стримала смішок, — я завжди використовую твоє ранкове повідомлення замість будильника: чомусь саме від цього звуку я відразу прокидаюся.

— Навіщо так рано вставати? Ти ж недалеко від школи живеш, — його голос був все таким же тихим, але з нотками здивування.

— Інакше я мало встигаю, — я ледь встигла заглушити своє позіхання долонею. — Все ж, школа забирає багато часу і вчать там аж надто повільно...

— Тобі так просто здається. Все через те, що ти стала більше займатися, — я буквально почула, як він посміхнувся. — Не треба віддавати музиці все... Так можна заганяти себе до знемоги. Скільки годин ти спиш?

— Ну... — я на секунду задумалась. — Лягаю близько першої, встаю о шостій тридцять, але... Я відмінно себе почуваю!

— Це поки що, — голос Діми звучав стурбовано. — Молодий організм може впоратися з такими навантаженнями протягом тижня, але... Якщо ти не відпочинеш, можеш захворіти й тоді перемога над Арсенієм в наступному етапі буде неможлива. Сьогодні лягаєш о десятій. — непохитним тоном додав він.

— Але...

— Не сперечайся, Ксю, — голос Діми став трохи м'якше. — Будь ласка, я не хочу, щоб через твій втомлений стан ти не змогла боротися з ним в повну силу... Адже тільки граючи в повну силу ти зможеш перемогти.

— Ти такий впевнений у мені, — тихо сказала я. — Хоч за тиждень так і жодного разу не чув мою гру.

— Я не буду її слухати до самого фіналу, — відповів він. — А на фіналі... Попросиш свою подругу включити онлайн-трансляцію? Я хотів би бути присутнім, хоч і віртуально...

— Але у тебе напевно будуть заняття в цей час... Я не можу тебе відволікати ще більше. — трохи тихіше додала я. — Ти й так робиш для мене дуже багато.

— Але ми ж друзі, я не можу інакше, — Діма ледь помітно зітхнув. — Слухай, мої батьки, здається прокинулися... — додав він тихіше. — Я зателефоную тобі пізніше?

— Добре…

— Бувай?

— Бувай…

— Ксю, ну скільки можна... — невдоволено пробубоніла сестра. — Ти ночами займаєшся і ніяк не вимикаєш настільну лампу, завжди встаєш спозаранку, а тепер ще й телефоном о шостій теревениш! Я хочу висипатися хоч вдома! Я...

— Ти вічно говориш «я те, я се»... — я з сумом подивилася на сестру. — Хоча у тебе свого справжнього «я» так дотепер і немає... Все що ти робиш — прогулюєш заняття та напиваєшся зі своїми псевдо-подружками. Ти думаєш, що це круто, що ти «влилася» в колектив і все таке, але... — я зазирнула в блакитні очі сестри. — За цим немає ані душі, ані майбутнього. Невже у тебе немає жодної реальної мрії? Невже ти не хочеш досягти чогось більшого в цьому житті?… Я не вірю в це, Марино. Я — твоя старша сестра і хочу допомогти. Тому, прошу тебе, не ображайся на мене за всі ці слова...

— Та що ти розумієш... — сестра відвела погляд, а в її очах зблиснули сльози. — Усі гроші батьків, вся їхня увага, завжди належали тобі!Про мене згадують лише тоді, коли я нап’юся, або не переночую вдома...

— Невже все, чого ти хочеш — це увага батьків? — я підійшла до ліжка сестри й підсіла на його край.

— Ще на початку навчального року ти зовсім не відрізнялася від мене... — пробурмотіла вона.

— Це правда, — погодилася я. — Але зараз, коли я зрозуміла, як круто перетворювати свою мрію на мету і йти до неї, я ніби стала новою людиною, — я погладила сестру по голові, як маленьку. — Це так класно і весело! Ти стикаєшся з перешкодами, але завдяки наполегливій праці долаєш їх. У нашому віці ще все можливо... Варто тільки по-справжньому захотіти і йти до своєї, здавалося б нездійсненної, мрії, як вона з чогось практично неможливого перетворюється в реально досяжну мету.

— Але я навіть не знаю, чого хочу... — майже прошепотіла Марина.

— Отже, саме час подумати! Це повинно бути щось, що ти готова робити цілими днями, щось, що дає тобі поштовхи йти далі, боротися до кінця… Подумай, сестричко. Іди з поганої компанії та рухайся вперед. Я, мама і тато завжди підтримаємо тебе…
 

***

Сьогоднішній день почався на диво добре... Моя сестра... Я вперше відчула, що вона не така вже й бунтарка-дурнушка, якою я завжди її вважала.

Її слова змусили мене задуматися про те, що я дійсно була такою ж... Ні, я, в принципі не бунтувала і не доставляла проблем батькам, не намагалася привернути чиюсь увагу... У якомусь сенсі, я, навпаки, не впадала в очі та просто пливла за течією. Однак тепер я знаю, що безцільний рух за течією, як, в принципі, і безцільна боротьба з нею, — це просто марна трата часу і потенціалу. Я змінилася, це правда, однак, наскільки сильно? І чи не поверне доля все назад? Перед самим фіналом області, буквально за один день до цієї важливої події, трапилося дещо, що змусило мене сильно похвилюватися, подивитися на деякі аспекти мого життя з нового боку і приймати несподівані рішення...