Глава 19. Фінал, частина друга. Грати для тебе...

Я дуже хотіла написати Дімі, але вирішила зробити це вже після того, як Марина зніме мене на телефон. Я планувала відправити йому замість тексту відео. Розмовляти через музику... Висловлювати через неї все, що на душі, відкриватися через неї іншим людям, а особливо — йому — це те, заради чого я насправді грала.

Сьогодні я покажу йому емоційну, пристрасну гру. Я зроблю все що в моїх силах, щоб виконати нашу обіцянку вчитися у Мілани разом.

Я посміхнулася і попрямувала в роздягальню — часу до жеребкування залишалося зовсім небагато...

— ... У мене просто слів немає... — заворожено прошепотіла Настя, коли поглянула на мою сукню.

Я була в шовковій бордовій сукні.

— Я не хотіла таку червону! — я аж почервоніла. — Але сестра з мамою наполягли, сказали, що я в ньому виглядаю як принцеса...

— Вони не помилилися! І сукня не червона, а бордова, — Настя дістала зі своєї сумочки блиск для губ, рум'яна і туш. — Ось... — вона простягнула мені косметику. — У тебе є ще п'ять хвилин, підфарбуймо тебе?

Поки Настя мене фарбувала, я думала про порядок виступів, мене поставили ​​аж дев'ятнадцятою.

Потішно, адже Дімі ніби дев'ятнадцять, хоч він всього на другому курсі... Хоча, може я просто дивилася відео з другого курсу, а він уже на третьому?...

І чому я не знаю про нього навіть таких ось елементарних речей?

Я зітхнула і подивилася на телефон.

Останнім часом і Діма, і я, були занадто зайняті підготовкою до своїх конкурсів і практично не спілкувалися... Залишалися лише мої традиційні вечірні смс-звіти й такі ж прості й не менш традиційні ранкові смс-відповіді-поради Діми.

Несподівано телефон «муркнув», сповістивши мене про прихід нового повідомлення.

«Зіграєш сьогодні для мене?»

Як двозначно...

Я напевно навіть почервоніла, прочитавши це повідомлення.

«У сенсі відео. Ти обіцяла, пам'ятаєш?» — відразу ж прийшло друге — «пояснювальне» — повідомлення.

Фух ...

Я розслаблено видихнула.

«Звичайно пам'ятаю. Зіграю.» — швидко надрукувала я.

І посміхнувшись, додала:

«Для тебе.»

Продовжуючи посміхатись, я відклала телефон.

Ну а що? Йому можна мене підколювати, а мені що — ні?

Сеня виступав четвертим. Він грав як завжди чудово — публіка аплодувала мало не стоячи.

Насті жеребом випав номер дев'ять. Сьогодні її гра була легкою і витонченою як ніколи.

Денис виступав одинадцятим. Його гра була жвавою і сильною по енергетиці — такого прекрасного виконання від нього я ще ніколи не чула!

Я виступала дев’ятнадцятою. Моя сестра сиділа в третьому ряду з телефоном напоготові й усміхалася.

Я усміхнулася їй у відповідь. Акомпаніатор почала грати і я прикрила очі.

Цього великого повного залу немає. Немає прекрасної гри Сені й Насті. Тут тільки я. Я граю для Діми.

Перша ж нота пронизала і мене, і слухачів у самісіньке серце.

Я грала пристрасно й емоційно, по шкірі буквально пробігало тремтіння.

Я люблю грати. Я хочу грати. Я живу грою.

Як же я жила раніше?...

Ти чуєш це, Дімо?

Я усміхнулася, все так само не відкриваючи очей.

Я живу цією грою. Вона робить мене справжньою.

Остання висока драматична нота різко обірвалась і я відкрила очі, дивлячись прямо на телефон в руках сестри, яка сиділа на першому для глядачів ряду.

Зал вибухнув оплесками, а я — спустошена, але щаслива — просто дивилась вглиб натовпу. Люди встали, продовжуючи аплодувати... Я роблю легкий уклін і як в тумані йду за лаштунки.

— Ксю, це було приголомшливо! — Настя задоволено усміхалась. — Ти зробила це.
— Так, — я кивнула. — напевно…

— Ксю! — за лаштунки влетіла Марина. — Це було так чудово! Ти ніколи так не грала! Було так круто, коли ти закрила очі й так загадково посміхнулася! — сестра простягнула мені телефон. — Ось! Я все зняла.

— Точно, відео. Скинь мені його...
— Зараз.

Я боялася його переглядати... Раптом я виглядала смішно? Або у мене був дивний вираз обличчя? Що ще гірше — раптом моя гра була слабкою? Якщо подивлюся — не наважусь відправити...

Я закусила губу, і натиснула «переслати».

Гаразд... Сам дивись своє відео!

Натиснувши «відправити» я заблокувала телефон сестри й дістала свій, відразу ж переславши отримане відео Дімі.

Коли телефон раптово завібрував, я здригнулася.

Вхідний дзвінок від Діми був несподіваним.

Серце билося часто. Я швидко пішла з-за лаштунків в один з порожніх коридорчиків і нарешті відповіла.

— Привіт, — напівпошепки сказав він.

— Привіт... — так само тихо відповіла я.

Я сковтнула слину, облизала і закусила нижню губу. Нервувала, бо зараз він повинен був прокоментувати мою гру, а його думка для мене була важливішою за думки всіх суддів разом узятих.

Все через те, що він був він метою — я запевняла себе саме в цій причині своїх переживань.

— Я закохався. Реально закохався.

Почувши ці слова, я авжеж почервоніла, як помідор.

***
ДІМА

— Твоя гра... — продовжив я трохи голосніше. — Це було неймовірно! І ця сукня... Було несподівано побачити тебе в чомусь такому.

— Сукня як сукня... — тихо прошепотіла вона. — Це все сестра з мамою... Взагалі мені не йдуть такі відверті речі.

— Не правда, — не погодився я. — Ти дуже вродлива.

Після цього Ксю шумно видихнула в трубку і заговорила.

— Досить... — її голос звучав більш впевнено. — Всі дівчата гарненькі, коли виступають перед публікою, фарбуються, роблять зачіску, одягають ці дурні сукні... — Дімо, а скільки тобі років? — раптом прямо в лоб запитала вона, вочевидь переводячи тему.

— Дев’ятнадцять, — відразу ж відповів я. — Але вчуся на другому курсі. Київську десятирічку закінчив в шістнадцять, але в муз-академію пішов через рік після закінчення школи... Там взагалі довга історія, але я тобі як-небудь обов'язково розповім. А зараз ти повинна зосередитися на конкурсі. Ксю... — трохи тихіше додав я.