Глава 22. Діма/Мілана. Весь світ буде у твоїх ніг, якщо...

ДІМА

Авжеж, як тільки її довіз, став шукати бла-бла кар назад, до Києва, знав, що батьки будуть нервувати через те, що я отак зник. Але Ксю сказати про це не міг. Вона б, напевно, почала переживати, що "зірвала мене з місця" чи щось подібне...

А я навпаки був радий, що приїхав і ми побачились. Сподівався, що зміг хоч трохи підтримати її... Зараз, з одного боку дуже шкодував, що ми жили в різних містах, а з іншого, розумів, що якщо б ми жили в одному місці, то ані я, ані вона не змогли б зосередитися на наших цілях...

Вдома мене чекало те, що я впринципі і очікував. 

Знав, що батько буде нервувати, він не любив, коли щось сильно відволікало мене від гри, бо боявся, що я розгублю свій потенціал. Але все одно не жалкував. Я вчинив правильно, коли кинув все і поїхав до неї... 

— ... Зникнути ось так! Мати собі місця не знаходила! — батько сердито дивився на мене. — Ти ж знаєш, їй не можна хвилюватися, — вже тихіше додав він. — Ми завжди вважали тебе розумною дитиною, а тут таке... Де ти був?

— Пробач. Моєму другові потрібна була допомога...

— Це тому пʼяному другові, який тоді у тебе ночував?! — сердито перепитав батько. — Такі, як він, ненайкраща компанія для майже професійного музиканта.

— Тільки не починай знову... — втомлено промовив я. — Тоді його просто обікрали: гроші, ключі — нічого не залишилося. Не міг я залишити його на вулиці!

— Ти ж так хотів вчитися закордоном... А зараз я прямо бачу, як ти збиваєшся з правильного шляху. Я не хочу цього. Ти ж любиш музику і, до того ж у тебе є талант. Все у твоїх руках…

— Хіба я коли-небудь підводив вас? Змушував сумніватися в собі? — я встав з-за столу. — Або по-твоєму в моєму житті не повинно бути нічого, крім музики?

Батько підвівся і хотів-було посперечатися, але замість цього важко зітхнув і зазирнув мені в очі:

— Зрозумій, синку, я не бажаю тобі зла, — батько поклав руку на моє плече. — Я просто хочу, щоб твоє життя склалося, щоб ти займався улюбленою справою, щоб у тебе було музичне майбутнє...

— Знаю, — я зітхнув. — Я правда не збиваюся зі шляху. Просто... В Харкові є одна дівчина, майбутня скрипалька, і їй була потрібна моя допомога, — неохоче зізнався я. — Я взяв гроші з міжнародної стипендії й поїхав прямо туди. Це було дійсно необдумано.

— Просто наступного разу розкажи все мені, — серйозно сказав він. — Я обов'язково допоможу. Не примушуй нас так хвилюватися, адже ти — наш єдиний син, і ми дуже переживаємо...

***

— Дімо, це нікуди не годиться, — Мілана зупинила мою гру своїм голосом. — Нас чекає конкурс в Німеччині! Я була так впевнена в тому, що ти прийдеш український відбір, але ця гра... Таке враження, що ти спиш з відкритими очима!

— Пробач, Мілано, — я опустив скрипку. — Я й справді дуже спати хочу... Все тому, що вчора відразу після пар я їздив до Харкова, а вночі повернувся.

— До Харкова? — здивувалася вона.

— Загалом, більше такого не повториться, я дійсно постараюся і доведу, що ти — найкращий учитель. Я пройду український відбір, обов’язково, — впевнено сказав я.

— Гаразд... — вчителька підійшла до мене й окреслила пучкою пальця лінію моєї вилиці, опускаючись нижче, до підборіддя і шиї. — Я повірю тобі. Ти — мій єдиний майже огранений алмаз; я ограню тебе і, сподіваюся, ти розумієш, що зганьбити мене не у твоїх інтересах, — кінчики її пальців торкнулися моїх губ. — Є речі вищі... Ми з тобою створені саме для таких речей.

Мілана завжди була такою... 
Я подивився в трохи примружені — прямо як у кішки — очі вчительки.
Її зелені очі дивилися з викликом, а на губах грала легка усмішка. Кінчик вказівного пальця пройшовся по моїй нижній губі, ледь не ковзнувши в рот, а потім відразу ж відсторонився.

— Зосередься, Дімо, — вона стала серйозною. — Зіграй як треба. Змусь мене відчути твір через твою гру. Пристрасть. Я хочу почути твою пристрасть.

Пристрасть? Знати б ще, яка вона, ця моя пристрасть... Мілана завжди говорила, що саме пристрасть — а точніше, її відсутність — моє слабке місце. Я не стану справжнім солістом на одній тільки техніці, якою б віртуозною вона не була.

Пристрасть...

Я подивився в зелені очі.

Ось вона... Суцільна пристрасть.

— Подумай про щось, що змушує твоє дихання збиватися, — порадила Мілана. — Про щось, що тебе заворожує, притягує до себе, вабить...

— Мілано, а про що ти думаєш в такі моменти? — поцікавився я.

— Залежить від твору, — вона приклала пальця до губ. — У нашому випадку потрібна саме любовна пристрасть, ревнощі та бажання володіти. Саме ці емоції потрібно передати в першій частині. Подумай про яку-небудь дівчину, яка тобі подобається. А потім уяви, що вона закохана в іншого. Те, що ти відчуєш і є та пристрасть, яку я хочу почути у твоїй грі.

— Дівчина, яка подобається... — повторив за вчителем я та прикрив очі, згадуючи свій недавній сон...
 

***

Ксю повільно йшла вулицею, до вуха був прикладений мобільний телефон.