Глава 23. Справи сімейні.

Марина стояла навпроти величезного дзеркала і погладжувала себе по все ще пласкому животу.

— Марино, ми більше не можемо це відкладати, — сказала я сестрі. — Ми повинні були все сказати ще вчора...

— Але... Що, якщо мама не зрозуміє? Раптомвона зненавидить мене... Адже я... Я не така як ти, та й не рідна я їй... — вона опустила очі.

— Мама любить тебе не менше за мене, — запевнила я сестру. — Іноді мені навіть здається, що взагалі — більше! Я навіть ревнувала раніше...

— Не вигадуй, — Марина насупилась.

— А я й не вигадую! Гаразд, підемо...

— Стій, — сестра зловила моє зап'ястя у свою долоню і зазирнула в очі — До того, як ми підемо до мами, я хотіла сказати тобі... Дякую, Ксю. Раніше я навіть не підозрювала, як мені пощастило, що у мене є старша сестра.

Ми усміхнулися одна одній і нарешті покинули кімнату.

Мама була на кухні — готувала вечерю.

Ми зайшли в її володіння і сіли за стіл.

— Мамо, підійди, будь ласка до нас, — звернулась до мами я.

— Так, милі? — мама підійшла, присіла і запитально подивилася на нас.

— Ми повинні тобі дещо сказати, — продовжила я, взявши сестру за руку і перевівши на неї свій погляд.

— Мамо... — блакитні очі Марини раптом наповнилися сльозами. — Я вагітна. Пробач мене, будь ласка…

Спочатку десь пів хвилини мама мовчала, а потім нарешті заговорила.

— Який термін? — спокійним тоном уточнила вона.

— Приблизно місяць, може трохи більше, — відповіла Марина.

— Що ти сама думаєш про це?

— Я... Я не знаю. Я правда кохала хлопця, від якого цей малюк, — Марина сумно усміхнулася. — Я можливо дотепер його кохаю, але... Він не підходить на роль батька... Та і я ще не готова стати матір'ю, але... — з її очей почали скочуватися сльози. — Але коли я думаю про те, що можу вбити мою дитину, нашу з ним дитинку… Мені стає якось боляче, мамо.

— Значить, у тебе вже є материнський інстинкт, — мама по-доброму посміхнулася. — Добре... Якщо ти любиш цю дитину, то звичайно ми не можемо вбити її. Ти повинна поговорити з її батьком, він має право знати про дитину.

— Але мамо, він...

— Ніяких "але". Якщо хочеш, я сама поговорю з ним. Або візьми з собою Ксюшу, для моральної підтримки. Ти повинна дати цьому хлопчику шанс стати батьком. Він має на це право, адже він і справді батько твоєї дитини... А розмову з нашим татом я візьму на себе. 

***

За турботами й хвилюваннями за сестру пройшов весь наступний тиждень. Ми ходили по лікарях, робили УЗД, здавали аналізи... Мама відпрошувалася двічі з нами, але потім ми вирішили ходити удвох, щоб не так сильно відволікати її з роботи. Тато був шокований новиною, однак не сварився і також намагався підтримати Марину.

Якщо спочатку я була налаштована на аборт, то вже зараз почала ставитися до малюка в її тілі як до справжньої дитини — мого племінника чи племінниці — якого я вже любила, нехай він ще й не народився...

За усіма цими приємними справами я майже забула про те, що зовсім недавно програла.

Я перестала писати Дімі звіти, та й він сам... Він теж не писав мені після того випадку з його приїздом, хоча я чомусь думала, що все буде не так...

З іншого боку, він і раніше ніколи не писав мені першим, так що... Раніше я думала, що ми обидва потрібні одне одному, що так легше і веселіше йди до своєї мети, але зараз я зрозуміла, що «весело» і «потрібно» було тільки мені.

Я пропустила пару днів у школі, одразу після конкурсу, а коли повернулася, то раптом згадала одну важливу деталь, про яку вже майже примудрилася забути.

— …Я теж? — здивувалася я.

— Виїзд через два дні. Ти отримала третє місце в місті. Звичайно «ти теж»! — насупилася моя вчителька за фахом.

— А Настя? Настя так старалась...

— За результатами обласних Настя була гірше вас з Арсенієм та Денисом і тому не пройшла прямим відбором.

— Але...

— Ти не повинна відчувати себе винуватою. Я знаю, що ви з нею подружилися, але в музиці завжди є елемент змагання і від вас самих залежить, чи переживе ваша дружба це випробування. На фестивалі будуть музиканти з усіх областей. Учні останніх класів і студенти, а також їхні викладачі. У всіх буде дуже насичена програма, робота соло, в дуетах, тріо, квартетах і навіть в оркестрі... Зараз ти маєш думати про себе, а не про неї. 

***

Діма. У нього зараз якраз повинен бути конкурс... Чи встигне він повернутися до фестивалю? А може, він уже повернувся? Я сумувала, сильно сумувала за ним... Я навіть не думала, що взагалі вмію так сумувати за кимось.

Але турбувати його через такі дурниці я не могла. Він не дзвонив і не писав тому, що сильно зайнятий підготовкою, репетиціями... Або вже самим конкурсом.

Я закусила губу і дістала мобільний, задавши необхідний запит в гугл…

Діма і правда був на конкурсі... Але його гра...