Глава 48. Фінальний концерт, частина перша: Скрипалька.

У ніч на останній день фестивалю, з четвертого на п'яте січня, я майже не спала. Передчуття і якесь злегка нервове очікування не давало спокійно заснути й тому я по десять разів вставала то попити, то за телефоном, то ще за чимось... Серце билося часто і я весь час переверталася з боку на бік — ніяк не вдавалося влягтися зручно, хоча раніше безсонням я зовсім не страждала і навіть навпаки — зазвичай засинала, ледь торкаючись головою подушки й прокидалася тільки коли будити мене приймалася жива людина, а не якийсь там будильник!

Але за останні місяці багато що змінилося. Все моє життя, буквально все, зазнало змін. Нові знайомства дарували нові цілі, нові цілі змушували рости й розвиватися, завдяки зростанню заводилися чергові знайомства і цілі, і так по колу...

Влітку я й подумати не могла, що менше ніж за пів року вже вийду на обласний рівень і навіть поборюся за місце на національному рівні... Тоді в мене не було ані мети, ані навіть адекватної мрії(одруження з Богданом я тепер вважала мрією явно неадекватною і недолугою, мрією, яку могла придумати тільки мала дитина).

Крім того, ще влітку, я не мала і не хотіла мати нічого спільного навіть з сестрою, а зараз... Зараз моя сестра — одна з найближчих і дорогих для мене людей і я будь-кому за неї горлянку перегризу, нехай раніше і тихонею була.

Сьогодні має все вирішитися. Якщо київські викладачі помітять мене, то обов'язково дадуть зелене світло на участь на всеукраїнському етапі, нехай і несіяною. Пройти додатковий відбір не повинно бути дуже складно після боротьби з Сенею, Настею та Дімою, але ось потрапити на той відбір... Для цього мені потрібні рекомендації. І я твердо вирішила отримати їх сьогодні.

Викластися по повній... І обидва мої виступи якоюсь мірою «фінальні». Виступ з однокласниками закриває першу частину концерту і йде останнім перед антрактом. Виступ зі студентами та їхній Вівальді й зовсім завершує весь концерт, тож до обох виступів буде прикута загальна увага і це — мій шанс.

***

Концерт почався зі слів організатора фестивалю, Віталія Желтухова. Він подякував усім, хто прийшов глядачів, які влаштували сьогодні в ККЗ справжній аншлаг, а також дякував усім — і юним, і досвідченим музикантам, які брали участь в створеному ним фестивалі. Він сподівався, що тенета дружби й суперництва, які зв'язали всіх нас тут, будуть міцними й допоможуть кожному рости та розвиватися не тільки як музикантам, але і як людям.

Потім він повідомив, що в кінці вечора він особисто нагородить спеціальною нагородою трьох музикантів які йому найбільш сподобалися, а потім музкомісія оголосить списки рекомендованих на всеукраїнський етап конкурсу по кожному зі струнних інструментів.

Саме цього я й чекала так довго...

Відкривав концерт дитячий оркестр «МММ», тобто «Малий Музичний Миргород»... Дивна назва, але все ж... Діти в яскравих костюмах, всі віком до восьмого класу включно, грали три п'ятихвилинних уривки з «Лускунчика». Дівчатка були в червоно-синіх сукнях, а хлопці — в справжніх міні-мундирах. Виглядало просто приголомшливо!

Слухачі були у захваті й аплодували буквально стоячи.

Далі виступали теж молодші школярі, проте вже в більш дрібних групках — від чотирьох до дванадцяти осіб. Заводні веселі композиції та уривки з балетів і казок звучали відмінно. Я навіть задумалася, чи грала в їхньому віці так само добре...

Після шести таких коротеньких виступів знову вийшов оркестр, однак уже в іншому, більш дорослому складі. Цього разу старші школярі грали уривки з варіацій на тему попелюшки й це означало, що вже через один виступ або приблизно десять-п'ятнадцять хвилин, буде виступ їх «золотого квартету» з оркестром, який закривав першу частину концерту.

Я тихенько встала зі свого місця, слава Богу, крайнього, на десятому ряду, і пішла до лаштунків. По дорозі я кивнула Сашкові, який був зайнятий фотографуванням виконавців на сцені. Він усміхнувся і кивнув мені у відповідь.

Я вже була в концертній чорній сукні, з легким макіяжем і зібраними в пучок волоссям.

Настя, Ден і Сеня зустріли мене за лаштунками.

— Ось ти де! — Настя усміхнулася. — Я вже переживати почала. Адже залишилося всього десять хвилин!

— Я готова, — я посміхнулася у відповідь і показала на скрипку, яку поставила на один зі стільців ще до всього концерту.

— Давайте сьогодні викладемося на повну, — Настя енергійно змахнула руками. — Покажемо, що ми не гірші за студентів, які будуть відкривати другу частину концерту.

— Не сумнівайся. Цього разу я покажу все, на що здатен, — Сеня був налаштований рішуче і раптом глянув на мене. — Дивись, Ксю, я зможу і на другій партії зіграти яскравіше, ніж ти на першій.

— Дивись не зіпсуй наш виступ своїм «яскравіше», — Ден злегка насупився. — У кожного з нас своя партія, і кожен повинен постаратися, щоб зіграти її найкращим чином.
На сцені вже стихла музика і залою прокотилися оплески. Це означало, що вже буквально через хвилину нам потрібно буде виходити.

— Зробімо це, — я простягнула руку вперед. — «Зоряний клас» не програє студентам, правда?

— Перевершимо цих студентів!… — Настя поклала свою руку поверх моєї руки.

— Я з вами, — Ден усміхнувся Насті, поклавши свою руку поверх її руки. — НеНе хочу завжди бути другим.