Глава 49. Фінальний концерт, частина друга: з серця до серця. Перечекати зиму.

— Ксю... — тихий шепіт над самим вухом змусив мене повільно розкрити очі. — Прокидайся.

— Діма? — я сонно посміхнулася. — Чому...

— Скоро наш спільний виступ і одночасно — закриття всього фестивалю, — він простягнув мені руку. — Постараймось, останній день ми тут разом... І граємо.

— Чому останній? — я прийняла чужу долоню, однак вставати зі стільця не поспішала. — Начебто всі не сьогодні, а завтра роз'їжджаються...

Блакитні очі Діми подивилися на мене з легким смутком, проте на його обличчі все одно залишилася лагідна усмішка.

— Тому що мені потрібно їхати до Києва вже сьогодні. Їду швидкісним Хюндаєм до Києва, звідти — нічним літаком до Ессена. Цього разу мені доведеться пробути в Німеччині як мінімум тиждень, а може і два. Вперше за п'ять років лечу туди не просто з Міланою, а ще й з батьком. Правда, трохи переживаю... Я ж тобі не розповідав, у мене мама хворіє, досить серйозно, і не дуже хочеться залишати її саму.

— Пробач... — я злегка посмутніла. — Не хотіла підіймати таку тему... Ти як взагалі?

— Нічого, все нормально, — він продовжував м'яко усміхатися. — Але я і правда переживаю, адже мама... Вона у мене сильна і не любить скаржитися, і тому всі ці роки приховує свою хворобу від своїх друзів і навіть від моєї бабусі — її рідної матері. Хоча, та, як мені здається, все одно щось підозрює. Може, вона не знає точний діагноз, але сам факт хвороби... Знаєш, коли я граю нашу «Зиму» я чомусь завжди думаю про це все, — він зітхнув. — Пробач, напевно, загрузив тебе...

— Ні, що ти... Я рада, що ти довіряєш мені, — не знаю, як я наважилась, однак я простягнула руку вперед і торкнулася кінчиками пальців його щоки.

Інтимно. Наша поза. Він стояв позаду мене, трохи нахилившись вперед, тому що я сиділа. Його губи майже торкалися мого вуха, гаряче дихання обпікало шию. А зараз ще й моя рука на його щоці, яка ніби розгортала його обличчя до мого...

Він трохи облизав губи, а потім, нібито зупиняючи себе, трохи прикусив нижню з них.

 

***
ДІМА
 

Очі в очі. Ми тонули одне в одному.

Хотілося податися вперед, хотілося плюнути на всі заборони й забобони...

Плюнути на всі домовленості й просто податися вперед, щоб відчути тепло улюблених губ.
Але я лише видихнув в її ледь прочинені губи та подався в сторону, до її щоки, прикриваючи очі.
По тілу пробігли мурашки.

Танути від дотику до когось, від простого дотику.... Це було чимось абсолютно новим для мене. Серце билося занадто сильно для такої, здавалося б, нічим не примітної й майже без підтексту сцени.

Я намагався переконати сам себе, що це просто рука на щоці, і нічого особливого, однак одночасно буквально затамовував подих.

Чому ж тоді я так гостро реагую?

Раптом двері за лаштунки рипнули й Ксю миттєво прибрала руку, а я... Я розплющив очі та випрямився. Тепер я просто стояв позаду Ксю без будь-якого натяку на якийсь інтимний підтекст.

До нас зайшли інші члени «фінального» виступу — три студенти і три випускники.

— Готові? — я оглянув усіх присутніх, намагаючись викинути з голови те, що щойно мало не відбулось.

— Ще б пак, — з викликом сказала Каріна.

— Звичайно, — вторили їй хором наші однокурсники.

— А ви? — звернулася Ксю до своїх однокласників. — Діма всіх запитав... — вона трохи зніяковіло усміхалася.

— Я готовий, — спокійно сказав Арсеній.

— І я. — додав Денис.

— Порвемо залу! — Настя приобійняла Дениса й Арсенія за плечі, ставши трохи позаду них.

— Так, — кивнув я. — Досягнімо їх...

— Сердець глядачів. — закінчила за мене Ксю.

Я усміхнувся і додав:

— Досягнемо їх своєю музикою.

Вона зрозуміла. Нарешті, вона насправді зрозуміла, для чого потрібна музика. І дійшла до цього сама, а не через мої підказки. Вона більше не грала ані для мене, ані для Богдана, ані для балів, або Мілани...
Вона навіть не грала просто для себе. І прийшла до цього так швидко... Всього ж якихось чотири місяці пройшло. Рости так швидко і як музикант, і просто як людина... Ця дівчина дійсно здатна завоювати будь-які серця своєю грою... Не тільки моє.

Європа. Їй потрібно туди.

***
КСЮ

Розчинитися в його почуттях... Я хочу зіграти його почуття, його душу... Показати її слухачам такою, якою бачу її я.

Щирість. Страх. Надія. Безвихідь. Віра. Ненависть до долі. Любов... 
Я затамувала подих, а потім голосно видихнула.

До матері. Я хочу зіграти його так, щоб він зрозумів мої почуття.

«Весна», «Літо» і «Осінь» вже змінили одне одного і тепер була черга «Зими» вступити у свої права. Я стиснула смичок трохи міцніше звичайного і, коли відмінно зігравших до нас музикантів глядачі нарешті відпустили, ми з Дімою вийшли на сцену.

Я стояла по праву руку від хлопця і підняла скрипку...