Гра Ксю

Глава 51. Батьки, діти, друзі.

БОГДАН


Дивно...
Я стояв біля дверей своєї подруги дитинства, але там не відчиняли.
Сьогодні ж вихідний, вони повинні були бути вдома...
Подумавши, що можна поки й до батьків зайти, я подзвонив у сусідні двері. Хоча, може і правильніше буде спочатку все розповісти своїм, а вже потім йти до Ксю.
Мама здивовано дивилася на мене.
— Бончику, милий, коли ти приїхав? Чому не попередив? Заходь, заходь... — мама заметушилася і впустила мене у квартиру. — Папу на роботу викликали... Знали б, він би вдома залишився...
— Мамо, є розмова, — я зняв верхній одяг і взуття. — О котрій буде батько?


***
ДІМА


— Дивись, птах до зали залетів, — здивовано сказав батько, хлопаючи себе по кишенях.
— Тату, ти що, знов телефон забув? — я злегка насуплено подивився на нього.
— І правда... — він зітхнув. — Просто в цьому костюмі кишені тільки для видимості, насправді я їх навіть не розпорював... Ось і нікуди було покласти. А сумку забув...
— Зрозуміло — я теж зітхнув. — Але ж мама може подзвонити... Якщо що, сподіваюся, подзвонить на мій.
— Іди вже... Адже скоро вже фінальна частина. Вас залишилося лише четверо. Ти впораєшся, Діма, — батько похлопав мене по плечу. — Ми з мамою віримо в тебе.
 

***
БОГДАН


— ... Я остаточно вирішив і вам мене не переконати, — закінчив я свою полум'яну промову перед батьками. — У Києві ми будемо жити разом, я знайду підробіток після ВНЗ, думаю, мене, з моїми оцінками й позавишівськими практиками закордоном, візьмуть в досить непогану фірму.
— Але хіба це не завадить твоєму навчанню? — здивувалася мати.
— Навчання ніяк не допоможе набрати мені реальний досвід, а робота — навпаки. Випустившись з університету, я зможу претендувати на щось набагато більше, якщо за моїми плечима буде кілька років роботи на фірмі. Це навіть більше впливає при прийомі, ніж якийсь там червоний диплом, ви ж самі повинні розуміти!
— Милий, зупини його, — мати дивилася на батька. — У нього ж відмінні оцінки... А через цю роботу все може змінитися.
— Якщо чоловік прийняв рішення, то нам, як його батькам, залишається тільки одне — вшанувати його вибір, — філософськи підтримав мене він.
— Ти не проти? — здивувався я. — Я думав, все навпаки буде...
— Якщо ти дійсно зрозумів, що вона потрібна тобі, я не в праві тебе зупиняти, — твердо додав батько. — Ти виріс, Богдане. І, чесно кажучи, я радий, що ти зробив такий вибір. Ксюша завжди любила тебе, і я впевнений, що вона ніколи тобі не зрадить. Я знаю її з дитинства, вона і мені як дочка. Кращої невістки й не побажаєш...
— Я теж не проти Ксюші як невістки, але, — мама стурбовано подивилась на нас. — Хіба це не дуже швидко? Адже вона ще школярка...
— Я не хочу програти її іншому, — твердо сказав я. — Я намагався змиритися, намагався, правда... Але як тільки думаю про неї та Діму, все всередині закипає. Я люблю її, хочу бути тільки з нею і щоб вона була тільки зі мною. І заради цього я готовий на все, на все, мамо. Тому, я піду до її батьків, як тільки вони прийдуть додому.


***
ДІМА


Відігравши останню композицію, я стомлено плюхнувся на стілець і дістав телефон. Пропущений виклик з незнайомого домашнього номера змусив насторожитися. Я швидко набрав його і, затамувавши подих чекав відповіді.
— Добрий день, Дмитро?
— Так...
— Вас турбує лікар вашої матері. Хотів повідомити, що ваша мама вже п'ять днів як лежить у нас. Через те, що вас поруч з нею я не спостерігав, то подумав, що вона вам просто не повідомила, адже зазвичай у таких ситуаціях ви приходили до неї три рази на день... Спочатку я дзвонив вашому батькові, але...
— Як вона? — перебив я його. — З нею все в порядку?
— Ремісія, як і ми й боялися, скінчилася, і рак став поводитися більш агресивно. Ми вже призначили новий курс хіміотерапії, проте поки за ці п'ять днів особливих поліпшень немає...
— Ми вилетимо першим же рейсом, — твердо сказав я.
Серце билося як божевільне, а слова, сказані лікарем, луною відгукувалися в голові.
Чому? Чому знову? Все ж було так добре... І чому я полетів сюди... Я повинен був залишитись з нею... Я знав, відчував, що не повинен був летіти.
Я буквально втік з-за лаштунків і на ходу набирав інший номер.


***
БОГДАН


— Богдане? — Ольга, мама Ксю, впустила мене будинок. — Дуже рада тебе бачити... Але Ксю немає вдома.
— Здрастуйте, — я серйозно подивився на жінку. — Навіть добре, що її немає, я все одно прийшов до вас.
— До мене?... — вона здивувалася.
Я тим часом роззувся.
— До вас і вашого чоловіка. Він вдома?
— Так... — вона озирнулася на всі боки, а потім покликала батька Ксю. — Милий, до нас Богдан прийшов, підійди, будь ласка... Я поки чай поставлю, — додала вона тихіше.
Вже за пару хвилин ми всі зібралися на кухні.
— Я знаю, Ксю багато настраждалася через мене, і ви, напевно, не дуже хорошої думки про мене, але... — я подивився в очі її батькові. — Я зрозумів, що я люблю її, і тому хочу, щоб вона завжди була поруч...
— Знаєш, любов, це звичайно добре, але в вашому віці треба думати про інше, — чоловік говорив надзвичайно серйозно. — Ксю тільки-тільки знайшла себе, стала так старанно займатися... Якщо ти її насправді любиш, то розумієш, що для неї зараз краще і зовсім не думати про такі речі.
— Дорогий, чи не занадто ти тиснеш на нього, — Ольга поклала долоню поверх долоні чоловіка. — Адже він не руки її просить, а...
— Чому не руки? — я встав з-за столу. — Знаєте, я ж теж люблю її з дитинства. З того самого першого концерту, ще в садку, в туфельках-зірочках. Просто я — дурень, і зрозумів це тільки зараз. Я вже втратив понад десять років... — мій голос був просякнутий гіркотою. — І я не хочу більше втрачати ані хвилини. Я кохаю її. Не можу дивитися, як вона віддаляється. Я хочу бути з нею, зробити її щасливою саме зі мною.
— Але...
— А ти впевнений, що вона хоче того ж? — раптом запитала її мама, не давши чоловікові й слова вставити.
— Я вважаю, що як мінімум маю право поставити їй це питання, — твердо сказав я.
— Добре, — кивнув її батько. — Якщо вона погодиться, ви одружитеся, але тільки після університету і... Я не хочу, щоб вона вела статеве життя до його закінчення. А якщо вона відмовить тобі, ти відступишся. Обіцяй мені.
— Щодо першого я згоден. А щодо другого... Вибачте, я не можу пообіцяти того, чого не можу виконати. Я буду боротися за неї, навіть якщо вона відмовить. Я буду боротися всупереч усьому... Адже саме з нею моє щастя.
Раптовий телефонний дзвінок змусив всіх здригнутися. Я дістав з кишені мобільний.
— Богдане, ти в Києві? — голос Діми був якимось убитим.
— Буду там близько третьої, — тут же відповів я. — Що трапилося?
— Моя мама ... У лікарні.
— Я поїду туди відразу ж з вокзалу, — запевнив я друга. — Хочеш, зараз можу когось зі своїх відправити...
— Ні, в районі третьої-четвертої нормально, — не своїм голосом продовжив ДІма. — Я відправлю тобі адресу. Подзвониш мені звідти?
— Звичайно... Я все зроблю, покладися на мене.
— Дякую…
Батьки Ксю, схоже, помітили, як я змінився в обличчі.
Хоч би що там було, Діма все одно залишався моїм другом, нехай це і дивно для нашої ситуації, нехай ми й посварилися під час останньої зустрічі...
— Що трапилося? — стурбовано запитала Ольга.
— Мама мого друга в лікарні... А він і його батько зараз за кордоном, — я встав з-за столу. — Мені терміново потрібно до Києва... — я подивився на годинник. — А найближчий швидкісний потяг відправляється вже за п'ятдесят хвилин... Потрібно таксі викликати...
— Я відвезу тебе, — раптом сказав батько Ксю. — Підемо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше