Глава 53. Перший етап фіналу.

КСЮ
Перед фіналом у мене практично вийшло замкнути свої почуття під усі замки і я зосередилась на тренуваннях. Мені постійно хотілось грати й ставати краще.
Навіть не зважаючи на те, що наша делегація була в Києві вже третій день, і на те, що ми не бачились і не переписувались з Дімою вже, відповідно, цілий місяць, я не писала йому.
Для себе я вирішила, що зв’яжусь з ним вже тоді, коли зроблю все можливе на всеукраїнському етапі.
Музикантів тут була дуже велика кількість.... Я навіть не думала, що учасників на цьому етапі буде аж стільки.
— Так багато людей... І це лише одна з груп, — вголос сказала я.
— Погано, що троє з наших потрапили в одну групу, — прокоментував ситуацію Ден.
— Все одно пройде в наступний етап аж п’ятеро, — Сеня знизав плечима. — Якщо не зможемо пройти в п'ятірку з двадцяти п'яти, то який взагалі був сенс приходити сюди? Я більше не програю, — він серйозно подивився на нас. — Ні вам, ні кому-небудь ще.
— Всі учасники, прошу на сцену, — сказала ведуча, яка зайшла за куліси.
— Вперед, — Сеня пішов першим.
Я і Ден пройшли за ним.
Перед сценою стояв ряд з десяти стільців, лише три з яких були зайняті. На одному з них сиділа Мілана.
Жінка подивилася в сторону сцени, шепнула щось своєму «сусідові», а потім встала і звернулася до нас:
— Знаєте, мені здається, що вас занадто багато. Ми помремо тут від нудьги, якщо дозволимо кожному грати цілу композицію, — весело сказала Мілана, а мені здалось, що в цей момент вона подивилась прямо на мене. — Тому, спочатку ми проведемо ще один відбірковий етап, щоб відсіяти зайвих. Для теперішнього відбору до фінальної частини мені потрібно десятеро людей. Значить, зараз ми відсіємо п'ятнадцять.
— Ви будете грати по черзі, рівно по хвилині, — додав сусід Мілани з іншого боку. — Першому дозволяється грати довільну композицію, другий же, перед тим як грати свою, повинен зробити плавний перехід між попереднім виступом і своїм власним. Той, хто перевищить хвилинний ліміт, вибуває. Той, хто зіграв менш ніж п'ятдесят п'ять секунд, так само вибуває. Переривати ваш виступ ми не будемо, але будьте впевнені, ми все почуємо, — він зробив особливий акцент на слові «все».
Всі конкурсанти стали в позиції.
Я, Ден і Сеня йшли в черзі п'ятою, шостим і сьомим відповідно.
Замість паніки я чомусь навпаки відчувала впевненість... У мене зʼявилась ідея.
Знаю... Я знаю, як нам зіграти й виграти. Але... Все буде залежати від того, чи зможу я зробити швидкий і гармонійний перехід між композицією цієї дівчини з фестивалю і моєю власною мелодією.
— Дотримуйтесь моєї гри... — прошепотіла я хлопцям з нашого класу, коли перший виконавець почав свій виступ.
Блакитноокий блондин грав емоційно і технічно. Він вклався рівно в шістдесят секунд і при цьому закінчив на складній високій ноті, явно щоб наступному учаснику було складніше. Однак той не розгубився і підхопив високу ноту, продовживши в тому ж регістрі. Третьою була маленька на зріст дівчина з класною технікою, яка примудрилася плавно всього за хвилину перейти з верхнього регістру мало не в самий низ. Четвертий підтримав її гру і перевів її в ще більш драматичне річище.
Підходить...
Мої очі блиснули.
Ідеально...
І я підхопила мелодію, перетворюючи її в «Осінь» Вівальді.
Найцікавіше, що Ден і Сеня ідеально продовжили мою «Осінь» без переходів і ми навіть не дали помітити іншим, що грає не одна людина, а цілих три, але по черзі.
Хлопець, який грав після Сені, звичайно ж впізнав Вівальді й постарався перейти на «Зиму», але він явно не пам'ятав ноти точно і збився, послідовно збиваючи ще трьох після себе, які буквально впали як доміношки за ланцюговою реакцією... Однак дванадцятою в черзі була та сама дівчина з фестивалю. Вона легко взяла гру під контроль і на тлі кількох попередніх хлопців звучала дуже добре. Тринадцятий, чотирнадцятий і п'ятнадцятий грали посередньо, а шістнадцятий і сімнадцятий і зовсім не дограли по кілька секунд.
Однак троє останніх знову повернули гру на високий рівень.
— Отже, я все почула, — сказала Мілана. — Номери з першого по сьомий, номер дванадцять. Ви пройшли далі.
— Але... Ви ж говорили, що пройде десять людей... — здивувався один з тих, хто не пройшов.
— Я почула тільки вісім гідних. Значить, пройшло вісім осіб. Ви згодні зі мною, Максиме Вікторовичу? — звернулася Мілана до судді праворуч від неї.
— Так, — кивнув повненької статури чоловік середніх років.
— А ви, Сергію Юрійовичу? — звернулася вона до чоловіка зліва.
— Звичайно, звичайно! — посміхнувся хитрого вигляду худорлявий дідок.
— Тоді, вирішено, — сказала Мілана. — Вісім з вас проходять до другого етапу, в якому ми повинні будемо відсіяти ще трьох. Тепер шанс залишитися вище, ніж вибути, але не думайте, що все буде легко, дітки! — хитро додала вона.
Так я стала на крок ближче до перемоги, ще на крок ближче до того, щоб вступити в клас Мілани... Все відбулось швидше, ніж я очікувала, але Мілана була відома своєю ексцентричністю, для неї подібні рішення були не в новинку, тож інші судді, схоже, підтримали її...