Глава 54. Фінальний відбір

ДІМА

— Мамо, — я підійшов до мами й присів на край ліжка, а потім взяв її долоню у свою. — Як ти?

— Дімочко... Все добре, правда, — вона усміхнулася. — Ти ж знаєш, я не здамся.

— Тобі не варто перенапружуватися, — батько, який до цього стояв у дверях, підсів на стілець біля ліжка. — І ти повинна була зателефонувати нам. Ми ж твоя сім'я.

— Нічого страшного не сталося, — вона продовжувала поводитися як ні в чому не бувало. — Усім відомо, що ремісія — це не назавжди. Навіть якщо я і помру — у мене було цілих два роки без раку і я вдячна Богу за те, що побачила, як мій син змужнів і став студентом, адже через мене тобі довелося пропустити цілий рік... Дімочко, ти у мене такий талановитий, я пишаюся тобою, мій хлопчику. Раніше я трохи хвилювалася, що ти не створюєш серйозних зв'язків з людьми, але після вчорашнього дня заспокоїлася...

— Ти про Богдана, так? — я зітхнув. — Не переводь тему, мам. І не здавайся. Адже ремісія може повернутися, правда?

— Рак прогресує дуже швидко. Ти ж і сам все знаєш від лікаря, синку, — вона зітхнула. — Це ж він подзвонив вам... Хоч я і просила його цього не робити.

— Мамо, ти не права, — я стиснув її долоню. — Я... Ми з татом не залишимо тебе. І ти... Ти впораєшся, не здавайся.

— Діма має рацію, — тато подивився на маму. — Ти у нас — найсильніша. Будь ласка, борися...
 

***
КСЮ
 

— Вісімка, яка залишилися, слухайте. — Мілана піднялася на сцену з партитурою, яку тут же поставила на пюпітр, встановлений по центру невеликої сцени. — Потрібно зіграти чітко по партитурі твір одного з членів журі. Цей твір був створений спеціально для конкурсу і тому всі ви будете в абсолютно рівних умовах.

— Вибачте, у мене питання... — подала голос та сама дівчина з фестивалю. — В якому порядку ми будемо грати? І хіба це буде чесно? Адже перший буде грати її вперше, а інші в цей час все почують... Кожному наступному буде легше, ніж попередньому.

— Хмм... У ваших словах є частка правди. Зробімо так... — жінка посміхнулася. — У цьому творі гри на двадцять хвилин. Кожен з вас зіграє по два з половиною хвилини. За ці дві з половиною хвилини вас і оцінять. Черговість виступу я визначу від слабкішого до найсильнішого за перший етап, на мою думку звичайно. У найсильніших буде дійсно перевага, але це справедливо. Вони заслужили найкраще місце своєю наполегливою працею в першому етапі.

— Зрозуміло, добре.

— Отже... Першою виступає номер три, потім номер два, потім номер чотири, номер один, потім номер шість, номер п'ять, номер сім і номер дванадцять.

Навіть у відбірковому етапі за попередніми результатами я — лише третя.

Я злегка стиснула долоні в кулаки й рішуче подивилась на членів журі.

Ні, я не повинна програвати тут. Перше місце. Пройти під першим номером. Якщо не впораюся — сенс йти далі?... Кращою, я повинна бути кращою, щоб потрапити до неї... До нього. До них. Я виграю. Мені просто не можна програвати й далі.

Перше місце. Зараз тут немає глядачів, тому це ж правильно, прагнути до нього? Прагнути до перемоги, хотіти перевершити інших, перевершити себе колишню, себе, яка ніяк не могла стати кращою, хоч раз...

Третій, другий, четвертий, перший... Кожен з них грав краще попереднього і це лякало мене.

Ні.

Я трохи стиснула смичок.

Я зіграю краще за Сеню. І краще за ту дівчину. Чому... Чому Мілана поставила мене на третє місце...

Наступним грав Ден. І грав дуже добре...

Серце забилося швидше.

Програти... Я можу... програти? Зараз, коли я зайшла так далеко... Невже, це і є моя межа?

«Душа... Те, чого не вистачає твоїй грі» — буквально почула я слова Діми, які він сказав при нашій першій зустрічі.

Невже я знову... Знову втратила те, що ледь-ледь повернула?

Грати треба не для перемоги...

Я стиснула в руці смичок і прикрила очі.

Для людей. Слухачів. Я в залі й ці люди, судді й конкурсанти, вони всі — мої дорогі слухачі. І я донесу до них свою гру... Не заради перемоги. Просто, щоб досягти їхніх сердець.

Хвилина пройшла як мить... Я буквально відчула, як всі присутні затамували подих. Я грала на зовсім іншому рівні. Це було помітно кожному, але...

Наступним мав грати Сеня.
 

***
СЕНЯ

Ти була така серйозна, Ксю...

Я став у позицію.

Але я не збираюся програвати.

Мої вічні перемоги притупили моє почуття гри... Мені потрібен був хтось такий, як ти. Хтось, хто зміг домогтися настільки багато чого за такий короткий термін. Але, не дивлячись на всі твої зусилля, на всі тренування, часу, що ти провела за музикою, все ще мало... Занадто пізно, занадто пізно ти одумалася і почала займатися. Почни ти хоч на пів року раніше — точно склала б справжню конкуренцію.

Але знаєш, я все одно вдячний тобі. Завдяки тобі, я теж піднімуся. Ще вище. Щоб ані ти, ані Ден, ані будь-хто інший уже не змогли наблизитися... Я зможу. Я йшов до цього все своє життя. Твоїх жалюгідних місяців не достатньо, щоб перемогти мене. Принаймні, не зараз.