Глава 57. Реакція.

БОГДАН

Я сидів в залі й дивився на неї, не відриваючи очей.

Приголомшлива... Ти така приголомшлива, Ксю. Ти зробила це. Зараз... Зараз я б міг сказати тобі, що ти дійсно грала навіть краще ніж він. Ти весь час ростеш. Знаєш, мене це навіть лякає. Я ніби бачу іншу, нову тебе. І так трапляється кожного разу, кожну нашу зустріч... Тільки я думаю, що зрозумів, що усвідомив все, як ти знову і знову показуєш мені, що усвідомити, зрозуміти тебе повністю мені просто не під силу, адже ти весь час змінюєшся. Так швидко, що навіть трохи сумно.

Адже я хочу знати кожну тебе. Сумну, веселу, сильну, слабку, милу, навіть злу...

Я хочу дізнаватися тебе заново кожен день, кожну секунду. Я не можу залишити тебе... Навіть йому. Особливо йому, нехай він тепер практично мій найкращий друг…

Адже ти, як би не приховувала, ніколи не могла бути до мене байдужа. Я знаю тебе... Як би ти не змінювалася, є дещо, що я знаю напевно... Наш особливий звʼязок так просто не порвати. Тому, я не здамся. Я доведу тобі, що дійсно люблю тебе, Ксю. І ти повіриш мені. Ти згадаєш свої справжні почуття.

***
ДІМА

Я сиджу у дванадцятому ряду. Очі заплющені, а на губах грає посмішка.

Твоя гра... Вона знову стала краще.

Зараз твій рівень дуже високий. На відборі ти, безумовно, була найяскравішою... Ти відчула твір, пропустила його через свою душу і скрипку, показавши його суть кожному, навіть зовсім недосвідченому слухачеві. Такої тиші під час гри й таких овацій після ти точно заслужила як ніхто інший...

Я знову переконався в тому, що зробив правильний вибір. Ми з тобою, я і ти... Як би ми не ставилися один до одного, наші шляхи повинні перетинатися саме в таких місцях.

На сцені.

На конкурсах.

За кордоном.

Ти будеш мотивувати мене, а я продовжу мотивувати її...

Грати з вогнем до тих пір, поки не згорю... Іншого виходу немає. Я просто не можу ризикувати твоєю приголомшливою грою… Хоча, навіть не знаю, що буде, коли зазирну у твої очі. Чи зможу я стриматись заради твоєї гри?... До сьогодні я був впевнений, що зможу, але зараз...

***
КСЮ

— А зараз, подивімось, які ж учасники пройдуть далі... — Сказала Мілана, знову зайшовши на сцену. — Увага на екран... — викладачка хитро посміхнулася. — Цього разу ми покажемо номери просто за порядком зростання, а не по якості вашої гри на відборі. Для того, щоб пройти сюди, вам потрібно було отримати «Так» від усіх членів журі. Отже, номери з другого по п'ятий, номер дев'ятий, номер дванадцятий, шістнадцятий, вісімнадцятий, дев'ятнадцятий і двадцятий, ви пройшли у другий етап!
Зал вибухнув оплесками, Мілана злегка посміхнулася.

— Другий етап повинен буде скоротити кількість учасників удвічі. І тому, ми розділимо наших конкурсантів по парах і дамо грати одну і ту ж п'ятихвилинну композицію. Після чого кожен член журі повинен буде показати картку з номером учасника, який йому більше сподобався. Отже, капелюх на сцену!

Миловидного виду дівчинка років шести вийшла з красивим червоним капелюшком, в якому були невеликі листки паперу.

— Зараз учасники будуть тягнути собі суперника! Вони самі вирішать свою долю! Номер два, прошу на сцену!

«Номер два», висока, ангельської зовнішності кучерява зеленоока блондинка, вийшла на сцену і витягнула номерок.

— Номер вісімнадцять, — сказала Мілана, побачивши номерок. — Прошу на сцену, забрати свою суперницю.

Сеня і справді пішов на сцену і, зігравши в гру Мілани, взяв трохи збентежену блондинку за руку і повів за куліси.

— А тепер ми запрошуємо на сцену учасницю під номером три!

Настя посміхнулася і впевнено пішла на сцену.

— Настя, правильно? — звернулася Мілана до моєї подруги.

— Так, — кивнула вона.

— Чи є серед учасників ті, з ким би ти не хотіла вступити в бій прямо зараз?

— Так, — подруга сумно посміхнулася. — Є одна людина, проти якої мені буде важче виступити, ніж проти інших. Насправді їх таких троє, але він — особливий.

— Скажеш мені його номер?

— Номер чотири. Мій однокласник.

— Вас взагалі тут цілих четверо з десяти, правильно? — уточнила Мілана. — Четверо однокласників.

— Так, — знову коротко погодилася Настя. — Всі вони — мої дорогі друзі.

— Напевно, складно грати проти друзів?

— Ні. Та і я якщо задуматись, не граю проти них... — не погодилась вона. — Навпаки, гра, де в фіналі всі ми, ще більше мотивує мене. В цьому класі я спочатку була третьою, а потім, з появою в нашому тріо четвертої людини і зовсім скотилася на четверте місце. Сьогодні я хочу показати моїм однокласникам, що не збираюся поступатися. Я буду боротися до кінця, навіть якщо мені випаде один з них.

— Це дуже сміливо! — сказала Мілана і поаплодувала Насті. — Тоді, тягни...

Настя вклала руку в капелюх і витягла папірець.

— Номер чотири... — прокоментувала жінка. — Цікаво, дуже цікаво… Ось подумай... Якби я зараз дала тобі шанс перетягнути номер, ти б це зробила?