Глава 7 Перший хід

Я переступила поріг кабінету. Приміщення виявилося доволі просторим, близько біля вікна стояв стіл з дерева, мабуть, не з дешевих. А за столом сидів він, чоловік років сорока семи, на його обличчі була щетина, а у волоссі виднілась сивина. Можна подумати, що він звичайний відповідальний директор, що самовіддано управляє компанію і має з того чистий дохід. Тільки я знаю, що це не так, і його хижий сірий погляд тільки підтверджував це. 

-Пробачте, до вас можна?-сказала я, коли побачила, що на мій прихід відреагували. 

-Заходь,- відповів Бурський, проводячи мене погляд з ніг до голови. 

-Вам просили передати папери,- милим голосом проказала я і наблизившись до столу впритул, протягнула через увесь стіл папку, злегка нагнувшись. 

Чоловік посміхнувся і затримав погляд на лінії моїх грудей. Схоже, клюнув. Як мало потрібно чоловікам, навіть такому покидьку, що зараз сидить переді мною. Я намагалась стримувати себе, але мене практично розривало із середини. У голові навіть промайнула думка, у якій я видираюсь на стіл і поки до Бурського доходить, що відбувається, застромлюю йому ручку, яку він тримав у руках, прямо у горлянку, а потім спостерігаю, як убивця мої батьків стікає кров’ю. “Ні, Алісо, тримай себе у руках! Смерть занадто легке покарання для нього, прийде час, коли він сам приповзе до тебе на колінах, благаючи вбити його” 

Бурський встав з місця і, обійшовши стіл, наблизився до мене. Я посміхнулась, а він тепер стояв просто переді мною. 

-І чому ж я раніше не бачив у офісі таку красу? Ти новенька?-запитав Бурський, поглажуючи мою руку, починаючи від плеча і закінчуючи кінчиками пальців. Від його дотиків стало бридко, але я не могла жодною клітинкою свого тіла показати цього. 

-Я з бухгалтерського відділу, третій місяць тут працюю,-відповіла я і сперлась на стіл, щоб не проявляти жодної ознаки напруги між нами. 

-Що ж ці бухгалтери ховали від мене таке прекрасне створіння?- він облизнувся і взяв мене рукою за підборіддя. Мене дратувало у ньому все: від голосу до хижацького погляду, яким він буквально поїдав мене. Навіть бридко уявити, як ті дівчата, які тут працюють можуть спати з цим покидьком. 

Я посміхалась, торкалась свого волосся, одночасно закусуючи нижню губу, і спостерігала за його реакцією. Довго чекати відповіді не довелось, бо він наблизився до мене ще ближче і, поклавши свою огидну руку мене на талію, а потім опустивши її ще нижче, прошепотів: 

-А знаєш, зайди до мене завтра після обіду. Покажу тобі щось цікавеньке,-після цього стиснув свою руку на моїх ягодицях і відійшов назад, повертаючись до свого робочого місця. 

-Як скажете, бос,-відповіла я і щаслива, що рибка клюнула, направилась до виходу, звабливо виляючи бедрами. 

-До зустрічі!-додала я, перш ніж закрила за собою двері. 

Я вийшла в коридор і спокійно направилась до ліфта. “Алісо, ти молодець, тобі вдалося нарешті сам на сам зустрітись з ворогом. Але це лише початок,  поки потерпи, ти сильна і знаєш, що чекає на тебе вкінці гри”. Я заспокоювала себе. 

Коли вже опинилась у ліфті з полегшенням видихнула. Не вірилось, що через стільки місяців мені вдалось хоч на крок зрушитися з місця. І тепер я точно не здамся, дійду до кінця і цей покидьок ще пошкодує, що у ту ніч його люди не запевнились, що всі, хто перебував у машині, були мертві.  

Решта дня пройшла швидко і як завжди після роботи я поїхала додому. Останнім часом вечори я проводила на набережній- бігала, щоб підтримувати тіло в тонусі та тренувати фізичну витривалість, адже не знала, в якій ситуації можу невдовзі опинитися, влізши у бандитські справи.  Та сьогодні на вечір у мене зовсім інші плани. Тому після того, як приготувала собі перекус з того, що знайшла у холодильнику, і поїла, пішла збиратись. Вибрала зручний непримітний одяг, а для мене це джинси і чорне худе з капюшоном і звичайно улюблена річ гардеробу- кросівки. А ще прихопила рюкзак, в який поклала пачку з грошима. Після смерті батьків всі картки заблокували, але мені вдалось до того моменту зняти з рахунків половину заощаджень. Та я не часто користувалася тими грішми, адже розуміла, що вони ще знадобляться мені пізніше. От сьогодні дещо із заощаджень мені конче знадобиться.  

Я вийшла з під’їзду і, накинувши на голову кап’юшон, повернула ліворуч. Цього разу я обійшлась без послуг таксі і поїхала  на метро. Їхала пів години без пересадок, а потім , вийшовши з підземки, довелося йти пішки і, звичайно, не обійшлось без онлайн-карт на телефоні, бо якось не хотілось блудити містом до ночі. Ще пів години пішки через провулки і гаражі і я була на місці, точніше так показували карти. Я оглянула місцевість. Навколо були лише старі будинки-хрущовки, навіть дитячий майданчик поблизу виглядав так, наче стоїть тут уже років сто п’ятдесят. 

-Молодець, знайшов гарну схованку,- пробурмотіла я собі і, знайшовши потрібний мені під’їзд, увійшла туди і піднялась на третій поверх. 

-Здається ця квартира,-я звіряла цифри квартири, перед якою стояла, з цифрами з емейлу. 

Після того, як упевнилась у правильності адреси, подзвонила у дзвінок. Довго чекати не довелось, почулись кроки і двері прочинились і з них визирнула лише половина голови чоловіка. 

-Добрий день, це я вам писала,-сказала я і показала незнайомцю переписку у телефоні. 

-Ти сама?-запитав він, оглядаючи все довкола мене. 

-Так, як ви і казали. 

-Гроші?-запитав він, вже трохи ширше прочинивши двері. 

-Тут,-я розстебнула рюкзак і показала йому пачку грошей. 

-Добре, заходь,-чоловік повністю відчинив двері і впустив мене у квартиру. 

-То що саме тобі потрібно? У мене є багато чого,- запитав він. 

-Пристрої стеження, прослуховування, маячки. У вас є?-відповіла я. 

-Ображаєш, у мене ще й не таке є. Ну ходім, покажу, а ти вже вибереш. 

Цього вечора я поверталась додому задоволена. Зараз у моєму рюкзаку лежало безліч мініатюрних камер, маячків та  приладів для прослуховування. Я готувалась до завтра, бо тепер у моїх планах було взяти Бурського під контроль, дізнатись усе про його справи, а потім повернути це проти нього. Хочу, щоб він бачив, як руйнується його життя і компанія заодно.