Глава 8

Чоловіки ще перекинулися декількома словами, але я не слухала суті розмови, а прислухалась до голосу, намагаючись згадати. І тут наче нізвідки в голові пролітає: "Чого так несміливо, ще трохи і скінчаться твої страждання". Не може бути! Я пильно подивилась на чоловіка. Це ж він тоді стояв біля мене на мосту, коли я намагалась покінчити із собою. Це ж той негідник. Це ж треба так? Я наче відчувала, що ця компанія так і кишить такими відморозками, як ці двоє. 

Я переключила увагу. Не варто забувати, з якою метою я тут. Мені потрібно непомітно прикріпити жучок до столу. І, на щастя, мені це вдалося зробити в той момент, як у кабінеті з'явилась секретарка. Поки чоловіки відволіклись на неї, я швиденько приклеїла жучок до дна стола. 

-Олексію Віктровичу, до вас гості,-сказала секретарка.  

-Термінові?-Бурський подивився на мене. 

-Так, пане. 

-От, чорт. Зрозумів, іди...А ви двоє теж ідіть. А з тобою я ще не закінчив,-сказав він і ляснув мене по сідницях, підіймаючи з коліна,-Але не сьогодні, іди. 

-Гаразд,-відповіла я і направилась до виходу. Та на мить зустрілась поглядом з молодим чоловіком. Але швидко відвернулась і граційно вийшла з кабінету. У дверях стояла секретарка і сердито на мене зиркала. “Що недогледіла?”-хотіла її підловити, але промовчала і пройшла повз.  

Вже в коридорі почула: 

-Ей, стояти!-ззаду швидко наближався до мене той молодий чоловік, що щойно сидів у кабінеті Бурського. 

Я зупинилась. 

-Чого ти так витріщалась на мене, наче я тобі щось винен?- його голос був одночасно сердитий і пихатий. 

-Я? Може, вам здалося? 

-Слухай ти, шльондро, будеш дядьку моєму зубки показувати, а не мені,-він взяв мене за зап'ястя і міцно стиснув, аж до болю. 

-Ей, боляче,-викрикнула я і намагалась забрати руку, але не виходило. Він доволі сильний. 

-Плювати. 

-Вибачте, але я щось не зрозуміла. Що за претензії?-я була обурена. 

-Замовкни! Думаєш щось перехопити тут?- засміявся,-Не вийде! Набридли вже такі, як ти. 

Потім відпустив мою руку і окутавши  холодним поглядом пішов геть у сторону ліфта.  

-Псих якийсь,-прошипіла я і, на щастя, він не почув цього. 

Я дочекалась, доки він поїде ліфтом і лише тоді наважилась туди підійти. Не дарма я почала цю гру. Прикінчу ще й цього покидька за компанію. До того ж, як виявилось, він племінник Бурського. Просто чудово! 

Не враховуючи неприємну зустріч з тим психом, сьогодні все пройшло добре. Я навіть зв'язок встигла перевірити, коли вибігала у туалет. Просто ідеальне прослуховування всього, що відбувається у кабінеті Бурського.  

І тепер прийшов час навідатись до дядька Олега і показати йому, що ми тепер маємо. Одразу після роботи я поїхала до нього у офіс. 

Я, звичайно, не сподівалась на те, що він погладить мене по голівці за мою діяльність, тому вирішила підійти до розмови обережно. У його кабінеті був ще його помічник Денис. Дядько йому довіряв, а отже і я могла, тому обговорювали справи ми часто при ньому. І сьогодні теж. 

-Дядьку, у мене для тебе є подарунок!-я посміхнулась, дістала із сумки флешку і поклала перед ним на столі. 

-Що це? Не зрозумів,- здивувався він, розглядаючи флешку у руках. 

-Підключи і побачиш,-відповіла я. 

-Денисе, подивись,-дядько передав мій подарунок Денису, щоб той підключив до комп’ютера. 

Через мить на екрані з’явилось вікно програми. А далі вже я натиснула на декілька клавіш і у кабінеті почав лунати звук розмови. Але не нашої, а з жучка в кабінеті Бурського. 

-Що це?-ще з більшим нерозумінням подивився на мене дядько. 

-Це програма, за допомогою якої можна прослуховувати все, що відбувається у кабінеті Бурського. 

-В якому сенсі? Як? 

-З жучка, який я там установила. 

І дядько і Денис дивились на мене здивованими очима. 

-Ти з глузду з’їхала? Що ти там взагалі робила?-дядько не на жарт розлютився, аж встав із крісла і наблизився до мене,-Ти вже занадто далеко заходиш. 

-А що мені залишалося? Сидіти на місці і нічого не робити, як ти?- накипіло просто. 

-Думай, що хочеш, але я хоч намагаюсь розв’язати проблему розумними методами, а не імпульсивно і необдумано, як ти. 

-Ну звичайно! Зате мої, як ти кажеш, імпульсивні і необдумані дії дозволили на даний момент мати змогу слідкувати за тим покидьком. 

-Ти мене зовсім не хочеш слухатись, все лише наперекір. Що за дівчисько?-дядько відійшов до вікна, а потім раптово повернувся до мене,-Це у цьому одязі ти розхожуєш компанією? Зовсім страх втратила? 

-Зате Бурський повівся,-спокійно відповіла я. 

-Що? 

-А ти думав, як я змогла встановити жучок у його кабінеті?! ...Я втираюсь йому у довіру і мені практично це вдалось. 

-Господи, Алісо, ти в своєму глузді? Якби тільки твої батьки це бачили! Щоб завтра ж тебе не було у “Біг Констракшн”. Зрозуміла мене?-дядько лютував, але я не відступлю. 

-І не подумаю. І не треба сюди вмішувати батьків. Я це роблю заради їхньої пам’яті,-відповіла я, встала, розвернулась і вийшла геть з кабінету.  

Я розумію, що дядько піклується про мене, але я не потребую цього і у разі чого сама себе захищу. Я свідомо йду на ризик, бо розумію, що роблю і які матиму наслідки з цього. Моє життя у моїх руках і лише я можу ним розпоряджатися. А дядьку рано чи пізно все одно доведеться прийняти це.  

З цими думками я приїхала додому. Тепер прийшов час відпочити і очистити голову від зайвих думок. Завтра субота, а отже, можна влаштувати собі день відпочинку. Я вже навіть знала, що робитиму. Але то завтра, а сьогодні ввечері я хотіла просто полежати перед телевізором. І мені це вдалося б, якби я швидко не заснула і не проспала так на дивані у вітальні перед телевізором аж до самого ранку. Настільки я була за сьогодні втомлена як і морально, так і фізично. 

Як думаєте, який наступний хід у своїй грі зробить дівчина? Чекаю ваші варіанти, а також відгуки.