Глава 12

Приємного вам читання! 

Я втомлено закинула голову назад, спершись на автомобіль. Навіть стало байдуже, що робить зараз у декількох кроках від мене Бурський. А він стає серйозним, стискає зуби і ледь не гарчить, коли бачить десь попереду на дорозі автомобіль. Він підбігає до мене і хапає за зап’ястя. 

-Пригнись,-суворо шипить, накриваючи мою голову своєю рукою, і притискає до себе, змушуючи присісти одночасно з ним. 

-Що таке?- я лише здивувалася від таких дій чоловіка. Але потім почула три гучних вистріли, що відбилися дзвоном у вухах. Кулі із скрежетом врізалися в метал автомобіля. Я злегка затремтіла від несподіванки і сильніше притиснулась до чоловіка, що вилаявся, коли кулі почали вгрузати в землю недалеко від нас.  

Цього я точно не очікувала, не думала, що буду пристрелена не тим, до грудей якого я зараз притискаюсь від страху, а кимось іншим. Божевілля якесь. 

 Бурський взяв мене за лікоть і  відсторонив від себе, а сам в напів присяді просунувся до заднього колеса свого автомобіля і сперся спиною. Потім дістав з-за пояса пістолет, спустив курок і, визирнувши з-за схованки, зробив два вистріли у нападників. В наступні секунди схопив мене за руку і потягнув на себе, а потім, відчинив дверцята автомобіля і проштовхнув мене всередину. 

-Сядь і пригнись,-суворо наказав, закриваючи двері. Я сперлась на сидіння, слухняно пригнула голову і зажмурила очі, почувши постріли зовсім близько.  

Дверці з водійського боку відкрились, я розплющила очі і побачила Андрія Бурського, який сідав у автомобіль паралельно відстрілюючись. Чомусь зараз я не радію від того, що його не пристрелили поки він пробирався до водійського місця, злість на цього покидька поки зникла. 

-Пристебни пасок,-сказав він, оглядаючи мене. Я послухалась і тремтячими руками потягнулась до паска безпеки.  

Чоловік завів автомобіль і дав газу, різко рушаючи з місця і повертаючи кермо у той бік, звідки рухаються нападники. Кулі почали бити по переду автомобіля, але, на щастя, скло виявилося куленепробивним, бо інакше ми б обоє зараз отримали по дирці в голові. Та навіть цей факт мене не радує, коли я бачу попереду чорну BMW з двома озброєними чоловіками, які те і роблять, що гатять по нас. Ще більше мене здивувало, коли Бурський відчинив вікно і, коли ми практично вирівнялися з нападниками, вистрілив, продирявивши водію ворожого автомобіля голову. Ця картина мене вибила з колії і я втупилась поглядом у Бурського, що спокійно продовжив кермувати ніби нічого і не сталось. На щастя нас тепер ніхто не наздоганяв, лише почувся останній далекий вистріл услід. Схоже, що у молодшого Бурського і без мене недоброзичливців вистачає і до того ж з доволі серйозними намірами. 

Я не могла поворухнутись і те і робила, що дивилась на чоловіка. Він повернув до мене голову і запитально кивнув, а я лише тоді відвернулась. 

-Тепер ти точно занадто багато знаєш,-єхидна посмішка з’явилась у нього на обличчі. 

-Так, занадто...,-я відвернулась до вікна і почала вдивлятися кудись вперед, не концентруюючи ні на чому уваги. 

***** 

На годиннику майже шоста  година ранку. А через годину мені потрібно вставати, щоб збиратися на роботу, а я ще і не лягала. Та хіба можна заснути після такої божевільної ночки? Я ще досі мало вірю в те, що це не галюцинації на п’яну голову. Я навіть й не пам’ятаю, як дісталась додому. Лиш пригадую, як Бурський висадив мене біля найближчої станції метро і кинув наостанок:  

-Тримай язик за зубами. І тільки спробуй хоч щось розказати моєму дядьку! 

“Який же він козел!” І плювати, що він не вбив мене ще біля кар’єру, хоч на це була причина, бо він не може знати напевне те, чи можна мені довіряти. Тупо з його боку залишити мене живою та й рятувати від куль теж. Ніколи не розуміла чоловічої логіки. А логіки Андрія Бурського тим більше. Але це не важливо, бо я потягну його на дно вслід за його дядьком. Він далеко не кращий за нього, тому прийде і його час відплати. 

В даний момент від усього пережитого може відволікти лише тепла ванна. Вода з піною приводить моє серцебиття у норму, знімає напруження і змушує заплющити очі, щоб хоч на декілька хвилин забути про втому.  

***** 

Якщо ніч видалась важкою та не приємною, то про ранок цього не скажеш. Адже старший Бурський саме зараз чекає на мене у своєму кабінеті. Навіть особисто зателефонував і покликав, сказавши, що хотів би аби я приділила йому трохи своєї уваги.  

“Невже молоде тіло так сильно зацікавило цього покидька? Гаразд, але він ще точно про це пошкодує”- говорила я до себе, поки підіймалася на поверх з його кабінетом. 

Секретарка знову кинула на мене не задоволений погляд і нервово відклала папку, в якій перебирала якісь папери. 

-Вона тут,-жінка передала через стаціонарний телефон шефу, а почувши у відповідь “Нехай заходить”, вказала рукою на вхід до кабінету і без краплі щирості посміхнулась мені. Я зробила те ж саме, а потім відчинила двері і пройшла всередину, щоб не бачити більше цієї жінки. Склалось таке відчуття, що у оточенні Бурського лише якісь гнилі люди, бо поки що мені трапляються лише такі, включаючи його племінничка.  

-Я вже зачекався тебе, Анюто,-переді мною стояв Олексій Бурський з широкою посмішкою на обличчі. Цього разу я застала його не за своїм робочим місцем, він стояв попереду нього, ніби чекав, коли я прийду. 

Скільки б ненависті у мене до нього не було, але вигляд, що я рада зустрічі повинна була зробити. Безмежно хочеться вчепитися у глотку цього чоловіка руками і душити, поки не почую останній його стогін. І в останню чергу хочеться посміхатися йому і терпіти на своїх бедрах його противні руки. Але мушу, бо це найменше чим я можу пожертвувати, коли ставки занадто великі.  

-Я взагалі покликав тебе, щоб ти сьогодні ввечері склала мені  компанію на одному прийомі,-сказав він, одночасно притискаючи мене до стільниці і нависаючи зверху, запускаючи руки під мою спідницю і підіймаючи тканину.