Глава 4

Ну не вийшло в мене знайти причину, аби не йти на той відпочинок, куди мене запросила Іра. Тим паче, подруга може образитись, а мені зовсім цього б не хотілося. Насправді, я мала багато знайомих, з якими можна отак десь погуляти або поговорити, коли сумно. Але справжніх друзів менше. Першою є Оксанка. Хоч ми з нею так і не бачили наживо, та вона мені настільки близька, що навіть не лишається сумнівів. Далі є Денис, і я скоріш назвали б його своїм старшим братом, адже він справді для мене як рідний. І на тому все. Навіть Іру я тримала на певній відстані, дозволяючи дізнатись лише те, що я хотіла. Хоча, я би назвала таки її своєю подругою. Хто знає, можливо з часом друзів стане більше. А Київ буде моїм справжнім домом. Принаймні, я би дуже сильно цього хотіла.

Та втрачати її я не мала бажання. Тому, треба починати готуватись. І дуже сподіваюсь, що там не буде Льоші, адже тоді я просто згорю від сорому за випадок з тою сіллю. Відчуваю, я ще не скоро зможу забути. Але Денис правий, я удам, що просто нічого не сталося. Можливо, це спрацює і все буде нормально. Буде важкувато, адже я просто уявлення не маю як дивитися йому в очі. Було так соромно. Ще я не знаю, що він там собі подумав. Може, що я його чергова фанатка. Хоча, це не зовсім так.

А тепер час обирати, що ж вдягнути на цей пікнік. Думаю сукня, спідниця чи підбори будуть просто не доречними. Одяг має бути, в першу чергу, зручним. Тому, я просто вдягла короткий білий мережний топ з лямками на плечах, чорні шорти зі світлими квіточками та кеди. Ще трохи подумавши, я взяла рюкзак, заплела хвіст та нанесла мінімум макіяжу.

Я знала, що моя зовнішність подобається хлопцям. Під стандарти барбі не підходжу, проте мені подобалось. Особливо великі чорні очі та гарна посмішка. Та велику роль грала харизма. Можливо, я б навіть і могла сподобатись Льоші, якби так не натупила. Але вже маємо, що маємо. Хто знає, може ще лишився якийсь час. А може це саме те, що було потрібно. 

- Черч, лишаєшся за головного. - я поцілувала його в носика. - Дивися тут за всім.

Кіт, як і завжди фиркнув, та повернувся до мене спинкою, заснувши далі. Інколи мені здається, що моя кабаноська якась бракована. Лише спить, їсть та бурчить. Хоча, в його поважному віці таке прощається. Погладивши його, я вийшла з квартири.

***

Дача була дуже великою. При чому, двоповерховий будинок, побудований в сучасному стилі, займав невелику частину. А інша ділилась на дві частинки — сад та подвір'я. І я помітила, що тут було немало людей. Тому, скоріш за все, я не єдина новенька тут. Та все ж знайомство з новими людьми ніколи не було проблемою для мене. Взявши келих шампанського, адже мені вистачило розуму приїхати на таксі, я розговорилась з однією дівчиною. Вона виявилась студенткою юридичного факультету, і ми знайшли досить спільних тем. Таня, так вона мені представилась, була доволі милою. Проте, якоюсь переляканою чи що.

Але настрій трохи зіпсувався, коли я побачила Льошу. Ну що ж, це його друзі, тому таке було очікувано. Він помітив мене та посміхнувся, а мені хотілось просто провалитись крізь землю. Так, може то втекти. Але Іра ще ж не познайомила мене з тим хлопцем, про якого стільки розповідала. І то буде не дуже гарно. Тому, я старалась уникати його. І це було доволі легко, адже біля нього завжди крутилась яка дівчина. Невисока, з ідеальною фігурою моделі, довгим темним волоссям, а от очі я не розгледіла. Але, здається, якісь світлі. Так в нього є дівчина? Чому ж ніде про це не написано? Та й Іра казала, що він зараз вільний. Ревнощі піднялись в мені, і прокинулось дике бажання підійти і відтягнути цю дівчину за волосся. Так, спокійно. Він же, поки що, не мій хлопець. Тому, я не маю на нього ніяких прав.

Підійшовши до столиків, я взяла ще келих шампанського. Мені треба розслабитись, і хоч на мить забути про все, що мене тривожить. Але Всесвіт не почув мене.

- Привіт, сусідко. - сказав знайомий голос.

Ну звичайно, він підійшов. Певно зараз розкаже всім про мій сором, і я більше ніколи не з'явлюся в компанії цих людей. Треба шукати шляхи відступу, але не варто забувати й про правила пристойності. Я ж в гостях.

- Привіт. - я мило посміхнулась. - Я хотіла виб...

- Аня, а я тебе шукаю. - мене перебила Ірка, що якраз підбігла до мене. - О, Льоша. До речі, познайомся, Аня недавно переїхала в будинок навпроти. Так що ви тепер сусіди.

Я намагалась поглядом попросити його нічого не розповідати, адже дуже не хотілось, аби про це знав ще хтось. І, здається, Льоша мене зрозумів, тому лише посміхнувся та сказав:

- Дуже приємно, сусідка Аня. - він не зводив з мене погляду. - Якщо буде потрібна якась допомога, звертайся.

- Вона обов'язково звернеться. - відповіла за мене Іра, кудись тягнучи. - А зараз ми дуже поспішаємо. Поговоримо потім.

Я хотіла йому щось сказати, та вже не могла, адже ми віддалялись все далі від Олексій. Та й до нього знову підійшла та дівчина і почала про щось з ним говорити, мило посміхаючись. Ні, ну це якась карма. Я втратила знову шанс на нормальне знайомство. Ну що ж, може доля в мене така. Подивімось, з яким же хлопцем Іра хоче мене познайомити. І знаючи її обширні зв'язки, це міг бути хто завгодно. Хто завгодно, але не він. Адже подруга хотіла мене познайомити з Матвієм Дем'яновський, дуже популярним актором. Так, він був гарний, високий, підкачаний з темним волоссям та очима. Але не приваблював мене так, як Льоша.

- Матвію, привіт. - сказала Іра. - Хочу тобі представити мою хорошу подругу Аню. Я впевнена, що ви знайдете спільну мову. А от мене вже кличуть.

Ні, ну нічого собі. То її вистачило лише на одну фразу? А потім вона так швидко побігла, хоча я впевнена, що її ніхто навіть і не кликав. А ми стояли в незручному мовчанні та пили свої напої. Але я вирішила, що чому б і не поговорити. Хлопця я собі тут не шукаю, а от нових друзів так.

- Так значить, ти актор. - посміхнулась я. - Дивилась з тобою пару фільмів.

- І як тобі? - він підняв одну брову.