Глава 9

Я зовсім забула, що зранку до мене мав прийти Денис. Хотілось боляче стукнути себе по голові. Але я не переживала за те, що подумає мій друг. Він дуже добре мене знає, і не складно буде здогадатись, що дівчині стало погано і вона прийшла до мене. Але я ж не раз йому розказувала про те, як хочу вирвати все волосся Вероніці. Ну що ж, людям властиво помилятися. І я дуже добре знала, що люди здатні змінюватись. Та й перше враження дуже часто буває помилковим. Особливо, якщо це стосується дівчат. А тут ще й доволі відома особистість.

- Привіт. - він мене швиденько обійняв. - Я що чомусь завадив? Ти не сама.

- Ні. Тобто так, не сама. Але заходь.

Хлопець послухався та увійшов до середини, навіть не приховуючи цікавості. Здається, він ніби вишукував того, хто це може бути. Звичайно, хлопець очікував, що це може бути Льоша. Але він ще не знає наскільки помиляється. Та все ж чого він зайшов? Ні, я не проти. Але все ж мені цікаво. Хоча, після того, як я дала йому копію своїх ключів, він міг заходити в будь-який час.

- Тільки не кажи мені, що ти забула. - він закотив очі. - Аня, ну коли ти вже подорослішаєш і почнеш ставитися до всього серйозно?

- Ну Денис, досить вже знущатись з мене. Просто вчора виникла неочікувані проблеми. - намагалась пояснити я. - Вибач.

- Ти ж знаєш, що на тебе не можна довго ображатися? Ну, звичайно, адже ти цим користуєшся. - він дістав якусь коробочку з намальованим котом. - Ти казала, що Черч не дуже погано себе почуває, і я приніс йому вітамінки.

Який же він хороший, потурбувався про мою дитину. Але кабаносьці й справді, останнім часом, стало трошки гірше. Навіть уявляти не хочу, що з ним може щось статися. Він так довго був зі мною, що думка про те, що я можу втратити його, викликала сльози. Тому, взявши ліки, я знову міцно обійняла друга. Як добре, що він в мене є. Принаймні, я знаю, що щоб не сталося, він завжди буде поряд. Це те, що не змінюється в моєму житті.

Аж тут я помітила, що він дивиться кудись за мою спину. Обернувшись, я помітила Вероніку. І те, як вони дивились одне на одного — мене насторожили. Ніби дуже добре знали одне одного.

- Доброго ранку, вибачте, що завадила. - посміхнулась дівчина. - Аня, дякую, що вислухала. Та я вже піду.

- Та ще ж рано. - посміхнулась я. - До речі, це Вероніка. А це мій найкращий друг Денис.

- Дуже приємно. - відповіла вона. - Але я маю справи, тому мені справді час. Я тобі напишу.

Денис так і стояв, як статуя, спостерігаючи за всім. Хотілось його добряче стукнути. Що я і зробила, закривши двері за дівчиною.

- За що? - обурився він.

- А чого ти стояв там як вкопаний? - крикнула на нього я. - Уф, який же ти не ввічливий. І скажи дякую, що я тебе лише раз вдарила. Денисе, з яких пір ти став таким?

- А відколи це ти дружиш з Веронікою? - він що, розлютився? - Я так розумію, що це, вона вішалась на Льошу. То ви з конкуренток перетворились на найкращих подружок?

- Ми ніколи не були конкурентками. - чітко проговорила я. - І вона не така погана, як здавалося спочатку. Вчора Вероніці стало погано, і вона прийшла до мене.

- В цьому і є головна проблема, Аню. Ти довіряєш всім, не чекаючи удару в спину. Хочеш допомогти кожному. І я маю вберегти це світло у тобі, адже ти найкраща людина, яку я знаю. Ти ж ніби моя молодша сестричка. - вперше бачила його у такому стані. - Ти знаєш, що "Радісей" це дочірній філіал компанії "Марра"? Нею ж володіє її батько.

Оце так поворот. Це ж фірма, де працює Денис. Але хоч зрозуміло, звідки він знає її. Адже хлопець ніколи не цікавився життям медійних особистостей.

- Але я не розумію, до чого тут Вероніка. Ти її зовсім не знаєш. І я теж. - я уважно подивилась на друга. - Адже я відчуваю, що вона дуже хороша. І така самотня.

Нічого не сказавши, Денис знову притягнув мене у свої обійми. Я знала, що хлопець сильно переживає за мене. Але я не маленька дівчинка і здатна дати собі раду. До того ж, він завжди буде поряд.

- Денисе, ти не можеш захистити мене від всього. Тому, я маю впоратися з цим сама. І не ображайся, але я хочу спілкуватись з нею. Навіть якщо тобі це не подобається.

- Що ж, але я буду слідкувати за тим, аби вона тебе не образила. - Він мило посміхнувся та попрямував до дверей. - Аня, ти ж знаєш, що будь-коли можеш прийти до мене. Навіть, якщо це буде серед ночі. Ключі маєш.

Я лише кивнула йому, і хлопець поспішив по своїм справам. Так, цікавий ранок вийшов, нічого не скажеш. Але в мене досі було доволі дивні відчуття. Вероніка здивувала мене найбільше. Адже я справді була готова до всього, навіть до бійки. Але не до спокійної розмови. А от Денис... Це так на нього не схоже. Невже між ними щось відбулося і вони знайомі? Та ні, певно це просто таке враження. З часом все нормалізується...

***

Увімкнувши пісні "Halestorm", я прийнялась прибирати квартиру. Це мене неабияк заспокоювало. А ще й коли я почала підспівувати, то почала забувати взагалі про всі проблеми. Вокалом я займаюсь вже дванадцять років, і досягла неабияких успіхів. Звичайно, я мріяла про кар'єру рок-зірки. Але поки що свого гурту не знайшла. І, на щастя, в будинку були звуконепроникні стіни, тому я не соромилась і співала.

Якраз прийшла черга мити вікна. І це було неабияк страшно, адже дуже високо. Один неправильний рух, і від мене залишиться млинчик на асфальті. Що ж тоді буде з моїми близькими. Тому, я старалась дуже обережно, аби все було чисто. Насправді, я перфекціоніст, і хочу аби все було ідеально. До того ж, мені подобалося дивитися з нього на сусідній будинок.

Може і справді, я одержима думкою про нього. Адже як можна було закохатися в хлопця, якого майже не знаєш. Ну добре, зараз. Ми вже трохи знайомі ближче, і він здається доволі непоганим. Та все ж, може я і справді себе накручую цими почуттями. Я ж заради нього приїхала до Києва. Я проміняла свої можливості на кохання, в якому тепер не впевнена. Але чому поруч з ним я забуваю про те, як дихати? Чому так відчайдушно хочеться потонути в його очах? Ні, це не моя ілюзія. І такі почуття не проходять в один момент. Чи зможу я взагалі рухатися далі, якщо він не відчує нічого до мене?