Глава 18

Коли ми увійшли на кухню, батьки як раз сперечалися про те, що найкраще приготувати. Звичайно, мама хотіла щось таке, аби не зашкодити татовому організму. А от він наполягав на смаженому, адже в нього таки подвійне свято — день народження доньки та знайомство з її хлопцем. І я знала, що скоро мама здасться та приготує щось смачненьке. Але це стало якимось їх ритуалом, чи що. Хотілось би й мені мати схожі стосунки. Я бачила, що це викликало посмішку не лише в мене. Льоша уважно спостерігав за всім цим. Цікаво, чи думав він про те саме?

- Ой діти. - раптово скрикнула мама. - Аня, тут в тебе досить багато продуктів, я зараз швиденько щось приготую. Твоїх улюблених смаколиків.

- Я тобі допоможу. - відповіла я.

- Я теж вмію готувати. - сказав хлопець. - Думаю, вам знадобиться ще один помічник.

- Ні, синку. - тато поклав йому руку на плече. - Цій квартирі треба перевірка, а то раптом щось зламається. Думаю, ти ж не проти допомогти мені?

Льоша лише покачав головою, і вони поспішили піти з кухні. А я ж помила руки та стала готувати. Через те, що я сьогодні іменинниця, мені дісталась найпростіша робота. Я й була не проти, адже постійно прислухалася до того, що ж там відбувається в тата та Олексія. Вони про щось говорили, проте так тихо, що я навіть не змогла розібрати жодного слова. І, думаю, якщо я спитаю в хлопця, він мені не скаже. Хоча, я приблизно можу уявити. Залишається лише сподіватися, що після цього він не втече. А в нас же тільки все починається.

- Ти знаєш, Льоша дуже хороший. - раптово сказала мама. - Хоча я і знайома з ним особисто лише недавно, проте я вже це розумію. А ще й погляд... Він дивиться на тебе так, ніби ти найбільша дорогоцінність в його житті.

- Мамо, - зашарілась я. - Ти ж знаєш, він ще вчиться проявляти свої емоції.

- Йому це і не потрібно. - вона посміхнулась. - Так само твій тато дивиться на мене. Повір, я можу відрізнити справжні кохання від тимчасового...

- Про що говорите? - запитав тато.

Він якраз заходив на кухню разом з Олексієм, що виглядав трохи здивовано. Що ж тато такого йому сказав? Здається, я здогадуюся. Але аби тільки тато не надавив на нього занадто сильно. Хоча він і знає, що у хлопця з родиною не дуже пощастило. Та, судячи з задоволеної посмішки батька, він вже готовий називати його своїм сином. І це змусило мене видихнути. Моя родина прийняла його, а це значить, що мі тепер отримає справжню сім'ю. Якщо, звичайно. ми продовжимо наші стосунки. Але ж вони ще й не починалися, бо ми про це не говорили.

- Про те, що варто б вас вже кликати їсти. - швидко зорієнтувалась мама. - Вже майже все готово. Зачекайте кілька хвилин. А у вас як там справи?

- Все чудово. - посміхнувся Льоша.

І от це все, що він нам сказав. Е ні, друже, я таки взнаю все, про що вони говорили. Він просто не зможе уникнути цього. Помивши руки, вони сіли за стіл, де вже якраз все було готово. І далі ми просто їли та говорили про все на світі. Це була справжня родинна атмосфера. І як же я сумувала за ними. Та тепер мій світ став ще ідеальнішим. За одним столом зібрались не тільки мої батьки, а ще й коханий хлопець. Хіба щось може бути краще? І це вже не сон, це моя реальність.

Я пам'ятаю, як ще дванадцять років я навіть і подумати про це не могла. Тоді маленька дівчинка, що втратила родину, дім та все своє життя. В інтернаті мені жилося доволі непогано. Та потім мене вдочерила родина, яка за рік вирішила, що їм не потрібна чужа дитина, адже з'явилась своя рідна. Наступні просто не впоралися з роллю батьків. А в третіх не справдилися очікування. І не дивно, що я скептично поставилася до того, що якась родина хоче мене забрати. Тим паче, дев'ятирічна дитина має невеликі шанси на те, аби отримати родину. Вік вже занадто дорослий. Але ніхто не враховує, що в будь-якому віці хочеться відчути тепло та любов. Та Захар і Ольга виявилися зовсім не такими, як я очікувала. Одразу ж вони прийняли мене як рідну дитину, навіть не згадуючи про інтернат. І, спочатку, я старалась не надто прив'язуватись, адже добре пам'ятала, як від мене відмовлялися. Та з часом стало зрозуміло, що вони не збираються віддавати мене назад. Нарешті я отримала справжню родину.

Решту часу до вечірки ми вирішили провести не вдома. Взявши машину Олексія, ми поїхали в торговельно-розважальний центр, аби трохи повеселитися. І, звичайно, завітали у боулінг, адже я просто обожнюю його. І підказує мені моя інтуїція, що хлопець мені просто піддався, адже мені вдалося виграти. А от на ковзанці я чітко зрозуміла, що він зовсім не вміє кататися, як і мій тато. Нам з мамою довелося притримувати їх, але покинувши цю ідею, ми залишили їх біля бортиків, а самі поїхали на центр льодової площадки. Та це було так весело, що я на мить навіть забула про вечірку, як і всі інші. Тому, нам довелося дуже швидко їхати додому, аби привести себе до ладу. Я вирішила вдягнути коротку чорну сукню, що вигідно обтягувала моє тіло, туфлі на високих підборах та легенький жакет, адже тільки початок літа, і ще буває доволі холодно. Накрутивши своє коротке волосся, я зробила легкий макіяж. Що ж, виглядало доволі не погано, і мені дуже подобалося. Сподіваюся, що і Льоша оцінить. Так, нагадала собі я, не треба робити все так, як хоче він. Інколи треба і показові сцени ревнощів, і сперечатися з ним, аби не розслаблявся. Нехай бачить, що мене не так просто завоювати. Це треба робити постійно.

Сьогодні тато планував хоч трохи випити, тому авто взяв Олексій, аби потім відвезти нас додому. Можна було б взяти таксі, та хлопець наполягав. Занадто добре я пам'ятаю той випадок, коли він напився, а ми з Денисом забирали його з бару. Може так він хоче показати мені, що такого більше не повториться? Тоді, я вип'ю два келихи шампанського — один за себе, інший за нього. Але на цьому все, адже я хочу запам'ятати кожен момент цього вечора.

І все проходило просто чудово. Тут не було ніяких папараці чи зайвих людей. Лише моя родина, друзі, гурт та музичний продюсер. Навіщо мені ще хтось? І кожен, хто вітав мене та дарував подарунок, робив це щиро. А це було найголовнішим для мене. Тому, я справді насолоджувалась цим вечором. До того ж, я помітила, що Льоша розслабився, вже більш комфортно почуваючи себе поряд з моїми батьками. А вони, нарешті, познайомилися з Веронікою. І якщо спочатку дівчина трохи якось соромилась, та потім вже й сама обнімала мою маму. Денис же підходив до них лише тоді, коли дівчини не було поруч. Я ж собі нагадала, що мені з ним ще треба поговорити. Всім було весело. Хоча, майже всім.