Глава 10

Пройшов час, і ми нарешті змогли оговтатися від смерті Елі. Юрчику довелося сказати, що його матуся зараз на небі, серед ангелів, і він тепер житиме з нами. Хлопчик сприйняв це доволі спокійно, адже мама готувала його до такого. Спочатку він боявся, а потім хлопчик зрозумів, що ми його не збираємося віддавати. Процес оформлення документів усиновлення був досить складним, проте нам таки вдалося це зробити. Гроші, які збирала Еля, ми не збиралися чіпати, як і її квартиру. Вона буде його, коли Юра стане достатньо дорослим. А тоді вже сам вирішить.

І хоч Льоша старався не показувати цього, та він дуже страждав після смерті сестри. За той короткий час, що вона жила в нас, вони стали справді близьким. Чоловік вірив, що вона виживе. Але цього не сталося. Щоб якось відволіктися, він з головою поринув у підготовку похорону та зібрання документів. І тепер йому легше, адже він таки мав змогу познайомитися з сестрою. А зараз ми ще й маємо синочка.

От тепер він збирався, аби піти разом з нами на весілля до Оксанки та Матвія. Він нарешті наважився зробити їй пропозицію, і тепер дівчина просто літала від щастя. Після всіх випробувань їм вдалося зберегти своє кохання та стати щасливими. Чесно, напевно я цей день чекала сильніше за неї. А тепер він настав. Ми якраз купили костюмчик для Юрчика. І зараз він без успіху намагався застібнути ґудзики. Ми ж вже були готові, тому я підійшла до нього.

- Давай я тобі допоможу.

Він же лише легенько кивнув та не сміливо посміхнувся. Такий милий, ніби маленьке янголятко. А я поки ще не дуже звикла до ролі матері, але маю зізнатися — мені дуже сподобалося. Хотілось турбуватися про малого.

- Дякую. - сказав, він коли я закінчила. - А як мені тебе називати?

- Ти можеш називати так, як тобі хочеться. - посміхнулась я.

- А можна я тебе називатиму мама?

- Я не хочу тебе змушувати, але якщо ти хочеш... - в мене сльози з'явилися на очах.

- Я хочу називати тебе мама. - маленькі ручки обійняли мене, і я вже не стрималася, а прямо розплакалася.

В той же момент сильні руки обійняли нас, і я побачила Льошу. От так в один момент в нас з'явилася дитина, про яку треба турбуватися. І чи впораємося ми взагалі з цим? Навіть не знаю як треба поводитися з маленькими дітьми. Та мама з татом скоро приїдуть, аби допомогти та провести час зі своїм онуком. Та я впевнена в одному — поки ми всі разом, нам нічого не страшно...