1.3

– Чия це дитина?

Відповіді Його Величність не дочекався.

– Я ненавмисне, тату… Так вийшло…

– Чия вона?!

– Не знаю. Думаю, що… Це неважливо. Вона моя. Чуєш?! Тільки моя! Я хочу, щоб вона жила!

Імператор терміново поділився проблемою з радниками і найближчими друзями – Крезіном і Дісоном.

Не допомогло.

Ні, радниками вони були хорошими, професійними. Але в такій ситуації одних порад виявилося замало.

Дісон, як лікар з величезним досвідом, власноруч перекреслив плани імператора, заявивши, що на такому терміні з вагітністю нічого не вдієш, простіше тихенько придушити принцесу, щоб уникнути чуток. Малдраб, для якого легковажна донька була цінніша за країну, категорично не погодився і понадіявся, що ельф пожартував.

Між іншим, Його Величність досить легко вивідав ім’я татуся майбутнього онука. Всупереч першому пориву, імператор не покарав його, а наблизив до двору, справедливо розсудивши, що хтось же має піклуватися про дитину, і якщо цей «хтось» – точно не принцеса, то чому б не влаштувати «солодке» життя другому винуватцю проблеми?

Ех, якби ж то Пора Паломництва наступила на кілька місяців пізніше… Бастард народжується и відправляється разом із батьком у якусь глухомань, Маргалінайя проходить Шляхом Всіх Святинь и щасливо виходить заміж, Гартон і Веллійська імперія підписують договір про майбутнє об’єднання (коли те ще буде!) и всі задоволені. Але часу катастрофічно не вистачало.

Уявити, як він пояснить королю Грайту причину, через яку неможливо прийняти сватання його сина, Малдраб не міг. Втім, смерть або хвороба – поважний привід, але… Заради шансу безкровно прибрати до рук Веллі Грайт привів би найкращих лікарів, знайшов би панацею від усіх хвороб, відомих у світі. А коли король дізнається, що Маргалінайя вибрала безрідного (не дворянина!) гвардійця – ось тоді-то й настане пришестя Володарки[7] в місцевому масштабі!

Імператор задумливо потер ніс і сказав, не звертаючись ні до кого конкретно:

– Може, попросити, щоб Пора Паломництва розпочалася пізніше?

– Ваша Величносте, точніше треба б, – несміливо заперечив Крезін. – Я тут подумав… Мені здається, Радіс дав нам підказку.

– І як він міг це зробити, не знаючи, що ми хочемо? – в голосі Дісона вчувалася підозра. – Чи він уже ознайомлений з нашою ситуацією?

– А… Ну… Так.

– Як? Як ти міг?! Я ж тобі довіряв! – Малдраб спробував розгніватись, але вийшло досить жалібно.

Крезін згадав напрочуд повну і різноманітну колекцію тортурних інструментів у підвалах Радіса, цікавий набір магічних зіллів і артефактів, кам’яні пики помічників Першого мага, і відповів коротко:

– Там вміють запитувати.

– А як він відреагував? – зацікавився ельф.

– О, Радіс реготав, як божевільний, і дав слово, що від нього ніхто про це не дізнається. – Крезін промовчав про власне враження: Радіс стикався з подібним, причому досить близько.

– І в чому ж, по-твоєму, підказка? – допитувався не-людь.

– Та в тому, що результат бажання мені допоможе! Це людина! І про переміщення він щось таке говорив… Вибачите, я погано те почув…

Дісон розсміявся:

– Хочеш попросити другу принцесу? Ха-ха! Цієї замало?

– Телепень ти, хоч і ельф, – беззлобно заявив радник. – Маргалінайя незабаром зможе виконувати свої обов’язки, а поки знайдемо кого-небудь, хто зіграє її роль. При дворі Гартона знають двійників принцеси – Діні і Лоту, тому потрібна дівчина, про яку буде відомо тільки нам трьом. А в цих… Умовах… Побажаємо, щоб вона вважала себе принцесою, мала спогади принцеси і поводилась як принцеса.

– Еге ж, думка цікава, – погодився імператор. – А потім?

– Коли? – У нього втупилися дві пари щиро здивованих очей.

– Коли потреби в двійнику не буде.

Обидва радники в унісон засопіли. Першим відповів Крезін:

– Ваша Величносте, мені треба це вголос вимовляти?..

Малдраб покачав головою. Потім сказав:

– Я б і радий відмовитись, але іншого виходу не бачу.

Він тоскно зітхнув і підійшов до Джерела. Навіщось підсунув його в центр вежі і заговорив:

– Я, Малдраб Четвертий, імператор Веллійскої імперії… Дісоне, негайно припини хихотіти! Я хочу, щоб тут і зараз з’явилася дівчина, схожа на принцесу Маргалінайю, мою дочку.

Навколо правителя виникло коло світла, в якому зникали контури незнайомої кімнати, а посередині стояла… Дівчина?! Спочатку Малдраб вирішив, що Перший маг жорстоко поглумився з них, але, придивившись, вражено видав:

– Ти хто?! Боги, ти нас розумієш! Моя донька!

Та замість відповіді почув душевні слова Дісона:

– Бовдур! Недоумок! Це кінець!

І стогін Крезіна:

– Умови…

Але імператора можна було зрозуміти. Побачити свою доньку в чоловічому одязі, з підстриженим до плечей волоссям, у маленькій кімнаті, де немає жодного знайомого предмета, крім ліжка, та й на тому сидить хтось невизначеної статі, – це мало який батько витримає!